Велика мечеть Кордови (), відома також як Мечеть-собор Кордови (), або просто Мескіта (, , дослівно з іспанської — «мечеть»), офіційна церковна назва Собор Внебовзяття Пресвятої Діви Марії () — колишня будівля Великої омеядської мечеті VIII століття в місті Кордова, Андалусія, перероблена в XIII столітті на кафедральний собор Кордовської римо-католицької діоцезії, присвячений Внебовзяттю Пресвятої Діви Маріїhttps://rkc.org.ua/events/urochystist-vnebovzyattya-presvyatoyi-divy-mariyi-obovyazkova/.
Велика мечеть була побудована в 785 році за наказом Абд ар-Рахмана I, який за тридцять років до того захопив Севілью та Кордову і заснував на території мусульманських володінь в Аль-Андалусі (на Піренейському півострові) незалежний омеядський Кордовський емірат. Відповідно до усталеної християнської традиції вважається, що спочатку на місці сучасної мечеті-собору раніше стояла вестготська християнська базиліка Вікетія Сарагоського, хоча це твердження оспорюється багатьма науковцями. До кінця X століття наступники Абд ар-Рахмана кілька разів збільшували загальний розмір як самого молитовного залу, так і внутрішнього подвір'я мечеті, в цілому дотримуючись стиля початкової будівліі. Серед інших найпомітніших доповнень є побудова Абд ар-Рахманом III мінарета (завершено в 958 році), та додання багато прикрашеного нового міхраба і максура його сином Аль-Хакамом II (завершено в 971 році). Мечеть була перетворена на християнський собор у 1236 році, коли Кордова була захоплена Кастильською Короною в ході Реконкісти. Протягом перших сторіч після перетворення на християнський храм, будівля мечеті зазнала лише незначних змін. Проте в XVI столітті за ініціативи кордовської дієцезії було реалізовано великий будівельний проєкт, в ході якого в центрі молитовного залу колишньої мечеті було вбудовано новий неф і трансепт, які сформували посеред будівлі, зведеній в мавританському стилі хрестоподібну ренесансну каплицю, яка отримала назву «Головна каплиця» (). Відомо, що король Іспанії та імператор Священної Римської імперії Карл V, особисто оглянувши результати перебудови, зауважив її ініціаторам — «Якби я уявляляв результати цієї перебудови, я би не дав на неї дозволу. Ви зруйнували абсолютно унікальну річь, щоб збудувати звичайну». Колишній мінарет, який був перетворений на дзвіницю, також був значно перероблений приблизно в цей же час. Починаючи з XIX століття, сучасні реставрації призвели до відновлення та вивчення деяких елементів будівлі ісламської доби. Сьогодні будівля продовжує служити міським кафедральним християнським собором, в ній щодня відправляється меса.
Велика Кордовська мечеть є важливою пам'яткою в історії ісламської архітектури і мала значний вплив на подальший розвиток мавританської архітектури в мусульманських країнах усього Західного Середземномор'я: 86 : 77. Це також одна з головних історичних і визначних туристичних пам'яток Іспанії, що з 1984 року разом із історичним центром Кордови внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКОhttps://whc.unesco.org/en/list/313/.
Історія
Версії про існування римського храма Перші твердження про те, що на місці мечеті колись стояв римський храм, присвячений Янусу, походять від іспанського священника та митця XVI століття Пабло де Сеспедеса і іноді повторюються й сьогодні. Однак Роберт Кнапп у своїй науковій праці про римську Кордову відкинув це твердження як припущення, що засноване на помилковій трактовці римських мильових каменів, знайдених у цьому районі.
Вестготська церква Згідно з сталою традицією, вважається, що на місці Великої мечеті Кордови колись стояла вестготська християнська церква, присвячена святому Вінсенту Сарагоському, яку християни та мусульмани розділили між собою після завоювання Іспанії Омеядами. У міру того, як мусульманська громада зростала і старий храм ставав занадто малим для молитви, базиліку потроху розширювали, добудовуючи її по частинах. Таке спільне використання храму тривало до 785 року, коли християнську половину придбав Абд ар-Рахман I, після чого зніс старий храм та побудував на його місці велику мечеть Кордови. Стверджується, що згідно з умовами продажу, Абд ар-Рахман також дозволив християнам відбудувати інші зруйновані церквиJosef W. Meri and Jere L. Bacharach, Medieval Islamic Civilization, Routledge, (2005), p. 176 ff., зокрема церкви, присвячені християнським мученикам святим Фаусту, Януарію та Марцеллу, які користувались у місцевого населення особливою пошаною.
Історичність цих тверджень було поставлено під сумнів, оскільки наявні археологічні докази надто незначні, а сама легенда не підтверджена свідченнями сучасників прибуття Абд ар-Рахмана I в Аль-Андалус. Оповідь про перетворення церкви на мечеть походить від історика X століття Аль-Разі і повторює подібні оповіді про ісламське завоювання Сирії, зокрема історію будівництва мечеті Омеядів у Дамаску. Для середньовічних мусульманських істориків ці паралелі служили підкресленням зв'язку правлячої в Кордові династії з сирійськими Омеядами. Інше джерело X століття згадує церкву, яка стояла на місці мечеті, не надаючи додаткових подробиць. Сучасна археологічна експозиція в мечеті-соборі Кордови демонструє фрагменти пізньоримської або вестготської будівлі з мозаїкою, що, як вважається, має свідчити про початковий християнський характер місця.
Проте за словами фахівця з історії мечеті-собору Сусани Кальво Капілла, хоча на території комплексу мечеті-собору були виявлені залишки багатьох будівель, схожих на церкви, чітких археологічних доказів того, де могла знаходитись як християнська церква Св. Вікентія, так і перша мусульманська мечеть не виявлено, і цілком можливо, що перша мечеть була новозведеною будівлею. Докази свідчать про те, що, можливо, на цьому місці швидше знаходився певний єпископський комплекс, а не окрема церква, що за легендою була розділена між мусульманами та християнами. Педро Марфіл, археолог з Університету Кордови, інтерпретуючи наявні археологічні залишки стверджував про існування на цьому місці такого комплексу, що включав християнську базиліку. Дослідник ісламського мистецтва Д. Ферчайлд Рагглс також вважає, що результати попередніх археологічних досліджень підтверджують існування колишньої церкви: 56. Проти цієї теорії виступає Фернандо Арсе-Сайнс, інший археолог, який стверджує, що жодне з численних сучасних археологічних досліджень не виявило залишків християнської іконографії, цвинтаря чи інших доказів, які б підтверджували існування церкви. Історик мистецтва Роуз Волкер в огляді пізньоантичного та ранньосередньовічного мистецтва в Іспанії також розкритикувала погляд Марфіла як такий, що покладається на упереджену інтерпретацію. Зовсім нещодавно археологи Альберто Леон і Раймундо Ортіс Урбано, що проаналізували як старі, так і нові археологічні знахідки на місці, підтвердили гіпотезу про існування на цьому місці великого єпископського комплекса. Однак, «стратиграфія» місця залишається складним питанням, яке ускладнюється її впливом на сучасні політичні дебати про культурну ідентичність в Іспанії.
Незалежно від того, які споруди могли існувати на цьому місці, майже напевно, що будівля першої мечеті міста було повністю знищено для очищення майданчику для будівництва Великої мечеті Абд ар-Рахмана І, форма якої мало пов'язана з формою попередньої мечеті.
Будівництво Великої мечеті
Велика мечеть була побудована в історичному контесті робудови нового омеядського Кордовського емірату в Аль-Андалусі, який Абд ар-Рахман I заснував у 756 році. Сам Абд ар-Рахман був утікачем з Сирії і одним із небагатьох виживших членів родини Омеядів, що правила першим спадковим халіфатом у Дамаску. Омейядський халіфат здійснив завоювання Вестготського королівства на Піренейському півострові у 711—718 роках. в У 750 році сам Омеядський халіфат було повалено під час революції Аббасидів і правляча родина була майже вся вбита або страчена під час цього перевороту. Абд ар-Рахман вижив і зміг втікти до мусульманських володінь у Північній Африці. Тут він отримав політичну та військову підтримку і з її допомогою захопив під свій контроль верховну владу над мусульманськими володіннями на Піренейському півострові, скинувши місцевого валі (губернатора) Юсуфа ібн Абд ар-Рахмана аль-Фігрі. Кордова ще раніше була столицею мусульманської провінції, і Абд ар-Рахман вирішив зробити її столицею свого незалежного емірату.
Будівництво мечеті почалося в 785—786 роках (169 рік гіджри) і закінчилося вже через рік у 786—787 роках (170 р. гіджри). Настількі швидкі строки будівництва такої грандіозної споруди були, зокрема, забезпечені за рахунок повторного використання наявних на місці римських і вестготських будівельних матеріалів, особливо колон і капітелей: 40. У дизайні будівлі помітні сирійські (омеядські), вестготські та римські впливи, хоча ім'я архітектора мечеті невідоме. Серед майстрів, які працювали над проєктом, ймовірно, були місцеві іберійці, а також люди сирійського походження. Згідно з традиціями та історичними письмовими джерелами, Абд ар-Рахман особисто брав участь у проєкті побудови мечеті, але ступінь його впливу на проєктування мечеті дискутується.
Архітектурні особливості першої будівлі Великої мечеті
Оригінальна мечеть мала приблизно квадратний план зі сторонами завдовжки 74 на 79 метрів, порівну поділений між прямокутними гіпостильним молитовним залом на півдні та відкритим внутрішнім двором (sahn) на півночі:19. Оскільки мечеть була побудована на похилому березі річки, знадобилася насипати великий шар землі, щоб створити рівну ділянку для будівництва:19. Зовнішні стіни молитовного залу були укріплені потужними контрфорсами, які зберіглись досьогодні.
Найвідомішим архітектурним нововведенням первісної мечеті, яке було збережено та повторено під час усіх наступних розширень мусульманської епохи, були її ряди витончених двоярусних арок, що формували 11 нав молитовного залу — одну ширшу центральну наву і по п'ять вужчих з кожного боку від неї: 40–42 : 20–21, 69. Було запропоновано багато версій щодо першоджерела натхнення для цього конкретного дизайну, що, зокрема, включають нібито подібність арок пальмового лісу з юності Абд ар-Рахмана в Сирії. Однак цілком можливо, що підстава цього рішення була прозаїчнішою і полягала швидше в «технічних» причинах, ніж мистецьких. Можливо, що вже наявні на місці колони, які повторно використовувалися з попередніх будівель, самі по собі були недостатньо високими, щоб підняти стелю молитовного залу мечеті до бажаної висоти: 40–42 . Тим паче, що приклад застосування багатоярусних арок вже існував на Піренейському півострові у вигляді збережених римських акведуків (наприклад, акведук Мілагрос у Меріді): 42.
Оригінальний міхраб мечеті (ніша в дальній стіні, що символізує напрямок молитви) сьогодні більше не існує, але його ймовірні залишки були знайдені під час археологічних розкопок між 1932 і 1936 роками. Залишки показали, що верхня частина міхрабу була покрита капюшоном у формі мушлі, схожої на мушлю пізнішого міхраба.
Мечеть спочатку мала чотири входи, три з яких вели у внутрішній дворик, у фонтанах якого віруючі могли зробити омовіння перед входом в мечеть (один був у центрі північної стіни двору, на одній лінії з міхрабом на півдні, а ще два були на західній і східній стінах навколо двору), а четвертий вхід знаходився посередині західної стіни молитовного залу і вів відразу в приміщення мечеті. Цей останній був знаний як Баб аль-Вузара («Ворота візирів», сьогодні знані як Пуерта де Сан Естебан) і, найімовірніше, був входом, яким користувався емір і державні чиновники, які працювали в палаці, що розміщувався прямо через дорогу від мечеті.