Операція «Памфлет» () також відома як «конвой Памфлет» () — військова операція Другої світової війни, проведена союзниками в січні та лютому 1943 року з метою репатріації 9-ї піхотної дивізії австралійської армії з Єгипту.
Під час перетину Індійського океану та уздовж узбережжя Австралії конвой захищали кілька військово-морських сил союзників від можливих атак японських військових кораблів. Ближче до кінця січня 1943 року війська 9-ї дивізії почали висадку на транспортні кораблі, і 4 лютого операція почалася. Підготовка почалася після того, як британський і американський уряди прийняли запит австралійського уряду про репатріацію 9-ї дивізії, припинивши участь Других австралійських імперських сил у північноафриканській кампанії. Перед прийняттям цього рішення Вінстон Черчиль і Франклін Делано Рузвельт намагалися переконати прем'єр-міністра Австралії Джона Кертіна не виводити австралійські війська до повної перемоги союзників у Північній Африці. Кертін, однак, не був готовий прийняти таку пропозицію, оскільки командири союзників, які діяли в південно-західній частині Тихого океану, вважали, що підтримка 9-ї дивізії була необхідною для посилення військ, дислокованих у Новій Гвінеї.
Конвой був підготовлений у Червоному морі біля Массауа в період з кінця січня до початку лютого 1943 року. Кораблі вирушили в Індійський океан 4 лютого і після дозаправки на атолі Адду благополучно прибули в порт Фрімантл 18 лютого. Під час подорожі не відбулося ніяких сутичок між кораблями союзників і японцями. Чотири транспортних судна продовжують рух до східного узбережжя Австралії; один причалює в Мельбурні 25 лютого, а решта прибуває в Сідней через два дні. Після повернення до Австралії 9-та дивізія зробила великий внесок в операції в Новій Гвінеї наприкінці 1943 року.
Стратегічний контекст 9-та дивізія на Середньому Сході У 1940 і 1941 роках три піхотні дивізії та кілька частин, приписаних до 1-го корпусу AIF, були розгорнуті на Близькому Сході, де вони брали участь у кількох кампаніях проти німецьких, італійських та французьких військ режиму Віші. Після початку війни на Тихому океані весь корпус, а також 6-та і 7-ма піхотні дивізії повернулися до Австралії для посилення оборони країни.
Тим часом австралійський уряд прийняв вимоги Великобританії та США тимчасово залишити 9-ту дивізію на Близькому Сході в обмін на розгортання більшої кількості підрозділів армії США в Австралії та підтримку Британії. 9-та дивізія зіграла важливу роль під час Першої битви за Ель-Аламейн у липні 1942 року та Другої битви за Ель-Аламейн між 23 жовтня та 4 листопада... Дивізія втратила багато своїх людей під час цієї останньої битви та мало брала участі у вистеженні відступаючих військ Осі.
Кроки для репатріації дивізії У жовтні 1942 р. кілька факторів змусили уряд Австралії відкликати 9-у дивізію. По-перше, уряд та командир австралійських військових сил, генерал Томас Блеймі, мали бажання полегшити військові зусилля 6-ї та 7-ї дивізій під час кампанії Нової Гвінеї, і Блеймі вважає, що 9-а дивізія краще підготовлена до цього завдання, ніж міліція австралійської резервної армії або підрозділи американської армії. Зі свого боку, командир союзних сил району Південно-Західного Тихого океану генерал Дуглас Макартур чинить тиск на американські та австралійські уряди, щоб вони просили підкріплення під час наступу проти японських позицій. Тоді австралійський уряд хотів сконцентрувати свою армію в одному театрі, враховуючи зростаючі труднощі у пошуку підкріплень після втрат, яких зазнала 9-а дивізія на Близькому Сході, а також політичні труднощі, пов'язані з впровадженням процедур, що дозволяють міліції підрозділів служити за межами країни. До цього додається значне падіння моралі солдатів у разі тривалого перебування за межами австралійської території.
17 жовтня 1942 р. прем'єр-міністр Австралії Джон Кертін відправив дипломатичну телеграму до британського прем'єр-міністра Вінстона Черчиля, щоб попросити повернення 9-ї дивізії в Австралію. У телеграмі Кертін заявляє, що через дефіцит робочої сили в Австралії та вимоги, пов'язані з війною в Тихому океані, більше неможливо забезпечити достатню кількість підкріплення для підтримки дивізії на Близькому Сході. Враховуючи 9-ту дивізію як суттєвий актив для наступного наступу в Ель-Аламейні, британський уряд виступає проти цього запиту. 29 жовтня, через шість днів після початку битви, Кертін відправив ще одну телеграму до Черчілля, заявивши, що Австралія потребує дивізії в Тихому океані для участі в нових наступах. 1 листопада американський президент Франклін Делано Рузвельт написав Кертіну, щоб запропонувати йому розгортання додаткової дивізії американської армії в Австралії, у відповідь на підтримку 9-ї дивізії на Близькому Сході. Кертін, під тиском МакАртура, відкидає цю пропозицію 16 листопада і знову вимагає репатріації 9-ї дивізії.
Ратифікація операції 21 листопада 1942 р. генерал Гарольд Олександр, командир командування на Близькому Сході, повідомив генерала Леслі Моршехеда про майбутню репатріацію 9-ї дивізії. 2 грудня Черчиль заявив австралійському уряду, що він намагався переконати Рузвельта дозволити 9-й дивізії повернутися, але стратегічний вплив, що є результатом цього може зменшити особовий склад американських військових сил у Великобританії та Північній Африці на 30 000 чоловіків. Він також сказав, що через дефіцит кораблів важке обладнання 9-ї дивізії повинно було залишитися на Близькому Сході. 3 грудня Рузвельт написав Кертіну, щоб запропонувати залишити 9-у дивізію на Близькому Сході до остаточної поразки сил Осі в Північній Африці. Президент також обіцяє Кертіну, що 25-а піхотна дивізія буде переведена в Австралію протягом місяця грудня. Слідом за цими повідомленнями, австралійський уряд попросив поради від Блеймі та МакАртура, щоб дізнатися, чи необхідно, щоб 9-а дивізія повернулася в країну з усім її важким обладнанням. Двоє чоловіків стверджують, що це не буде потрібно, оскільки американці забезпечать все обладнання, необхідне для солдатів 9-ї дивізії після повернення в Австралію.
8 грудня Кертін знову наполягав на необхідності якомога швидше повернути 9-ту дивізію в Австралію, щоб компенсувати втрати, яких зазнала армія після останніх епідемій тропічних захворювань; тим більше, що наявність дивізії має важливе значення для підготовки до союзних наступів у Тихому океані. У своєму повідомленні він приймає, що важке обладнання залишиться на Близькому Сході і вимагає, щоб дивізія повернулася до Австралії з мінімумом, щоб підготуватися до бою на південному-заході Тихого океану. Жодна інша дискусія з цього питання не проводиться, і 15 грудня Черчиль повідомляє Кертіна, що транспортні кораблі будуть доступні наприкінці січня для репатріації 9-ї дивізії та частини її обладнання.
Внесок військ 9-ї дивізії у другій битві при Ель-Аламейні закінчився 5 листопада 1942. Вони вирушили 30 листопада і прибули до Палестини 9 грудня. Згодом дивізія встановила свій табір у населеному пункті між Газою та Кастіною, де деякі солдати відпочивають, а інші тренуються. 22 грудня всі війська дивізії брали участь у військовому параді в аеропорту Гази.
Приготування до операції Підготовка до конвою розпочалася наприкінці грудня 1942. 26 грудня всі командири Першої австралійської імперської сили (AIF) на Близькому Сході повідомляються про операцію, спочатку відому під кодовою назвою "Ліддінгтон". Для цього випадку створений посилений план безпеки, і підлеглий персонал повідомляється про передачу своїх підрозділів в Єгипет. Багато членів AIF вважають, що спочатку відбудеться підготовка до нових наступів у Середземномор'ї, але в міру просування підготовки стає очевидним, що підрозділи збираються здійснити довгу поїздку в морі. На початку місяця січня 1943 року, артилерія, танки і інше важке обладнання 9-ї дивізії зберігалося на складах озброєння, і 16 січня дивізія почала переходити до району Суецького каналу, звідки вона повинна була висадитися на кораблі. У цей період весь особовий склад, призначений в RDP (Reinforcement Depot in Palestine) AIF, зібрався з 9-ю дивізією, значно збільшуючи кількість пасажирів, уповноважених для посадки . Щоб досягнути точки посадки, дивізія переходить у групах; деякі проводять один або два дні в транзитному таборі в Кассіні, де всі транспортні засоби, що використовуються для транспортування, надаються британським властям. Перш ніж виїхати з Близького Сходу, 9-а дивізія тренувала висадку та війну в джунглях. У січні кожна бригада проводила три дні, роблячи вправи на нерівній місцевості поблизу Бейта Джибріна. Більшість командирів бригади та декілька офіцерів з кожного з піхотних батальйонів також дотримуються короткотермінової підготовки з воєнної операції висадки з британськими експертами на озері Амер в Єгипті.
Наприкінці 1942 р. королівський військово-морський флот зробив свій внесок у репатріацію 9-ї дивізії, задіявши чотири великі транспортні кораблі для операції. На початку Комітет британських начальників штабів запропонував Черчилю перетнути Індійський океан без захисного супроводу, але, оскільки частина океану знаходилася в межах досяжності японських військово-морських сил, що базувалися в Сінгапурі, підводні човни яких вже нападали на декілька кораблів поблизу Адена, ця пропозиція вважається ризикованою, тим більше, що навряд чи рух такої кількості військ може зберігатися в секреті. Крім того, навігація без супроводу конвою порушує тривалу політику, що полягає в тому, щоб задіювати принаймні один корабель для захисту конвою військ у цьому регіоні, і тому не була прийнята австралійським урядом. У листопаді Комітет начальників штабів вирішив присвоїти супроводу конвой, однак, не розповідаючи деталі про кількість присвоєних кораблів.
Кораблі, що використовуються для операції - це пароплави RMS Aquitania, île-de-France, SS Nieuw Amsterdam та Queen Mary; ці чотири кораблі вже перевозили австралійських солдатів до різних місць, включаючи Близький Схід.. До їх прибуття до Суецу, лінійні лайнери відповідали за перевезення військ союзників на великі відстані. Aquitania прибуає з Австралії 5 січня, Queen Mary прибуває з Сполученого Королівства 18 січня, Nieuw Amsterdam прибуває 31 січня після того, як він подорожував узбережжям Східної Африки і, нарешті, Île-de-France, який прибуває в Суец в кінці січня. На додаток до чотирьох лайнерів, допоміжний крейсер SS Queen of Bermuda, реквізований союзниками для зміцнення супроводу конвою та посадки австралійського особового складу. Чотири лінійні лайнери озброєні зенітними гарматами, якими керує кваліфікований персонал, а також двома 6-и дюймовими гарматами кожен. Операція, що полягає в навігації цих кораблів з Єгипту до Австралії, називається операцією Памфлет.
Подорож Перетин Індійського океану 24 січня 1943 солдати AIF почали посадку на військові кораблі. Оскільки порти Суецького каналу занадто малі, щоб чотири кораблі могли бути завантажені одночасно, процес посадки організований таким чином що п'ять кораблів конвою можуть пливти окремо на півночі Червоного моря, а потім перегрупуватися поблизу Массауа, в італійській Ерітреї. Британські есмінці HMS Pakenham, HMS Petard, HMS Derwent та HMS Hero, а також грецький есмінець Королева Ольга залишають Середземноморський флот, щоб захистити кораблі військ від можливих нападів японських підводних човнів під час проходження в Червоному морі.