Джозеф Маккенна (;10 серпня 1843, Філадельфія, Пенсильванія, США — 21 листопада 1926, Вашингтон, США) — американський політик, який працював у всіх трьох гілках федерального уряду США: в законодавчій — як член Палати представників США, у виконавчій — як Генеральний прокурор США та у судовій — як суддя Верховного суду США. Він є одним із сімнадцяти членів Палати представників, які згодом працювали у Верховному суді (включаючи двох Голів Верховного суду США).
Життєпис Джозеф Маккенна народився 10 серпня (існує невпевненість щодо точної дати, оскільки в церковних записах фігурує дата 14 серпня) 1843 року в Філадельфії, Пенсильванія. Він був першою з п'ятьох дитиною в сім'ї Джона Маккенни, пекаря, що народився в Ірландії, та Мері Ен Люсі Джонсон Маккенни, що в дитинстві прибула до США з Англії. В батьків Джозефа була невеличка пекарня в ірландському районі Філадельфії.
Джозефа хрестили в католицькій церкві ім. Св. Філіпо Нері, яку спалили під час Філадельфійських нативістських заворушень 1844 року. Його батькам також довелось з метою безпеки постійно переміщувати свою пекарню. У Філадельфії Маккенна відвідував місцеву парафіяльну школу — Коледж Св. Йосипа, яка являла собою школу класичної граматики для хлопчиків.
В 1854 році родина Джозефа переїхала до Каліфорнії та оселилась в місті Беніша. В 1858 році помер батько Джозефа, залишивши родині пекарню та деяку нерухомість. Джозеф разом із іншими дітьми допомагав матері у справах пекарні, а також відвідував місцеву парафіяльну школу — Коледж Св. Августина. Маккенна сподівався стати католицьким священником, але потім змінив думку на користь права. Він навчався на курсах з права в Бенішській колегіальній школі, яку закінчив у 1864 році. Він також читав право із професором Нейтаном Еботом.
В 1865 році Маккенна став членом адвокатської колегії. Через декілька місяців юридичної практики, в 1866 році, від Республіканської партії його було обрано окружним прокурором каліфорнійського округу Солано. Маккенну переобрали окружним прокурором в 1867 році. В 1869 році Маккенна повернувся до приватної практики. В тому ж році він одружився із Амандою Френсіс Борнмен, яка народилась в Німеччині.
Маккенна залишався активним в республіканській політиці. В 1875 році його обрали до Асамблеї штату Каліфорнія, де він проявив себе як реформатор. В Асамблеї він невдало спробував обратись на посаду спікера. Під час своєї каденції в каліфорнійській Асамблеї Маккенна проявив себе як прихильник державного регулювання пасажирських та вантажних тарифів на залізничних перевезеннях. Він також підтримував законопроект, що передбачав створення Штатної Ради Залізничних Комісарів. Крім того, він захищав законодавство про обов'язкову початкову освіту. Маккенна продовжував займатись приватною практикою, яка зростала по мірі того, як він виявляв все більше здібностей до публічних промов.
В 1876, а також в 1878 році, Маккенна невдало пробував обратись до Конгресу США як політик-республіканець. Один із біографів Маккенни називав релігійну приналежність Маккенни одним із факторів цих невдалих спроб, в той час, як інший біограф, піддає сумніву, що саме цей фактор зіграв значну роль, зважаючи на те, що Маккенна викликав невдоволення католиків тим, що підтримував обов'язкову початкову освіту. Після кількох невдалих спроб обратись до Конгресу США, нарешті в 1884 обрали членом Палати представників США від Каліфорнії. З тих пір він обирався ще на три послідовні каденції. Під час роботи в Конгресі Маккенна зближується, особисто і політично, із могутнім сенатором, залізничним магнатом та засновником Стенфордського університету Лілендом Стенфордом. Річард Перселл вважав, що Маккенна вдало переобирався до Палати представників США, в тому числі, завдяки підтримці Стенфорда.
Крім того, під час роботи в Палаті представників США в Маккенни встановились важливі зв'язки із лідерами Республіканської партії, зокрема, із тодішнім головою комітету державних доходів та майбутнім президентом США Вільямом Мак-Кінлі. Під час четвертої каденції Маккенни в Палаті представників, у зв'язку із смертю судді Лоренцо Соєра, утворилась вакансія в Апеляційному суді Дев'ятого округу США, юрисдикція якого розповсюджувалась на тихоокеанське узбережжя США. Сенатор Ліленд Стенфорд та члена Палати представників від Монтани Томас Г. Картер переконували президента США Бенджаміна Гаррісона призначити на цю посаду Маккенну. Спочатку Гаррісон не хотів призначати Маккенну, оскільки вважав, що в того бракувало суддівського та юридичного досвіду. Картер показав Гаррісону промову, яку Маккенна висловив на підтримку Гаррісона в Палаті представників, коли демократи атакували Гаррісона через те, що той не забороняє імміграцію китайців до США. Після цього Гаррісон призначив Маккенну федеральним суддею.
В 1892 році Маккенну призначили суддею Апеляційного суду Дев'ятого округу США, і він залишався на цій посаді до 1897 року. В 1896 році президентом США був обраний Вільям Мак-Кінлі, який прагнув призначити каліфорнійця членом свого кабінету. Мак-Кінлі зазвичай називав якесь ім'я, як потенційного члена свого кабінету, і дивився на реакцію. Коли було названо ім'я Маккенни каліфорнійські газети вибухнули похвальними статтями на адресу Маккенни.
Мак-Кінлі обговорював з Маккеною можливість призначення його Міністром внутрішніх справ США. Маккенна вказав на те, що, зважаючи на те, що він був католиком, і, що для Мак-Кінлі буде шкідливим, якщо очолювати міністерство, яке мало справу із діяльністю протестантських місіонерів в індіанських резерваціях, буде католик. Також у пресі писали, що Маккенна не хотів очолювати Міністерство внутрішніх справ, оскільки в нього були амбіції стати суддею Верховного суду США, а пост Міністра внутрішніх справ не входив до кар'єрного шляху судді Верховного суду. Тоді Мак-Кінлі в 1897 році призначив Маккенну Генеральним прокурором США. Маккенна був першим каліфорнійцем, призначеним на цю посаду.
Маккенна перебував на посаді Генерального прокурора США лише дев'ять місяців. В 1897 році суддя Верховного суду США Стівен Філд вийшов на пенсію, і у Верховному суді США утворилась вакансія. 16 грудня 1897 року президент Мак-Кінлі номінував Маккенну на посаду судді Верховного суду без особливих консультацій, але політики та юристи зустріли цей крок без ентузіазму. Деякі федеральні судді з Північного заходу писали тодішньому Голові Верховного суду США Мелвілу Фулеру з тим, щоб висловити протест проти призначення Маккенни, оскільки вважали його негідним цієї посади. Один із сенаторів, який побажав залишитись анонімним, так висловлювався з приводу кандидатури Маккенни: «Це найслабша кандидатура до Верховного суду, серед тих, які пропонувались Сенату, безсумнівно, найслабша, на моїй пам'яті.» На слуханнях щодо призначення Маккенни в Сенаті сенатор з Небраски Вільям Л. Аллен протягом трьох годин виступав із промовою проти призначення Маккенни. Крім того, до Сенату надходили звернення, як на підтримку Маккенни, так і в протистояння до його призначення. Ті, хто протистояли його призначенню вказували на брак належної юридичної освіти, суддівського досвіду, а також на його віросповідання. Однак, в Маккенни була сильна підтримка в Сенаті, і Сенат погодив кандидатуру Маккенни 21 січня 1898 року. Маккенна визнавав свої недоліки, як юриста, і тому кілька місяців навчався в Колумбійській школі права, щоб покращити свої здібності, перед тим, як приступити до роботи у Верховному суді.
Маккенна був суддею Верховного суду США протягом 27 років. В 1915 році він переніс легкий інсульт, але в подальші роки його здоров'я стало погіршуватись, що вже стало очевидним в 1921 році, коли він, як старший суддя, приводив до присяги Голови Верховного суду Вільяма Говарда Тафта. Проблеми зі здоров'ям почали відбиватись на роботі Маккенни: він втрачав логічний хід думок, і його стало легко розізлити. Одного разу він мав написати суддівську думку від імені більшості, і написав в ній те, що суперечило тому, що погодили судді на суддівській конференції. Тодішній Голова Верховного суду Вільям Говард Тафт вмовляв піти його пенсію, але Маккенна пручався. Зрештою, Тафт наполіг, і Маккенна вийшов на пенсію 5 січня 1925 року. Він помер через майже два роки потому — 21 листопада 1926 року в своєму будинку у Вашингтоні.
Діяльність в Палаті представників США
Під час першої каденції Маккенна був призначений до комітету претензій, де він був незвичайно активним в питаннях надання адресної допомоги та виділення пенсій ветеранам громадянської війни. Крім того, він представляв законопроекти, що передбачали звільнення від оподаткування дистильованого з меляси алкоголю, а також звільнення від мита устаткування, призначеного для виробництва цукрового буряку. Він також захищав каліфорнійські інтереси, підтримуючи перемежування Сан-франциської затоки та інших каліфорнійських вод, поліпшення на річці Сакраменто, виділення фінансування на поліпшення для військово-морської верфі Mare Island та Бенішського арсеналу. Маккена голосував проти Закону про торгівлю між штатами, який встановлював регулювання залізничних перевезень та створював Комісію торгівлі між штатами.
В другу каденцію Маккенна підтримував протекціоністські заходи, виступаючи проти звільнення від мита вовни, лісоматеріалів, солі, бури, фруктів та мармуру. Він боровся за інтереси за інтереси виробників родзинок, виступаючи за введення мита для імпортних родзинок. Маккенна також голосував за дозвіл продавати товари, зроблені федеральними засудженими, за прийняття Південної Дакоти до складу США в статусі штату, за встановлення 8-годинного робочого дня у федеральній друкарні. Він голосував проти законопроектів, що запроваджували стягнення поштового збору з книжок та уповноважували Міністра фінансів США погашати облігації з надлишковим доходом. На думку Перселла така манера голосування вказує на те, що Маккенна був досить незалежним і відхилявся від прийнятої лінії республіканців. Водночас він палко захищав майбутнього президента-республіканця Бенджаміна Гаррісона від нападків демократів.
Під час третьої каденції Маккенну призначили до престижного комітету державних доходів. Будучи членом цього комітету, він близько співпрацював з тодішнім головою комітету і майбутнім президентом Вільямом Мак-Кінлі, а також з майбутнім губернатором Вісконсину та сенатором Робертом Ла Фоллеттом. Він продовжував підтримувати протекціоністські заходи, а саме, підвищення мита на 50 % на ряд імпортованих товарів. Крім того, він підтримав виділення залізничній компанії Central Pacific Railroad трьох мільйонів доларів США на перевезення військ та військових припасів.
У Палаті представників, серед іншого, Маккенна відзначився тим, що протистояв ініціативам, призначеним захистити інтереси китайських іммігрантів в США. Так, він не підтримав виділення компенсації китайським іммігрантам за втрати, понесені під час антикитайських заворушень та різанини в Рок-Спрінґс, Вайомінг, в якій білі іммігранти вбивали китайських іммігрантів. У своїй промові з цього приводу Маккенна вказав, що не бачить сенсу в тому, щоб Конгрес брав на себе відповідальність за заворушення, в яких не брав участь «жоден американець». Він також підтримав прийняття Акту про виключення китайців — закону, що забороняв імміграцію китайців. Крім того, під час своєї третьої каденція Маккенна представив законопроект, який зобов'язував наглядача за переписом населення «перерахувати китайське населення в такий спосіб і з такими деталями», щоб можна було скласти повний та точний описовий каталог всіх китайців в США на дату перепису. Законопроектом передбачалось, що кожен китаєць внесений до реєстру отримає сертифікат, що засвідчував би його або її легальне перебування у США. Цей законопроект був прийнятий Палатою представників, але відхилений Сенатом.
Діяльність в Апеляційному суді Дев'ятого округу США