Теорема Коуза () — теоретична модель, що описує економічну ефективність економічного розподілу або результату за наявності зовнішніх ефектів. Ця теорема є важливою, тому що, якщо це правда, висновок полягає в тому, що приватні особи можуть зробити вибір, який може вирішити проблему ринкових зовнішніх ефектів (екстерналій). Теорема стверджує, що якщо надання товару чи послуги призводить до зовнішніх ефектів і торгівля цим товаром чи послугою можлива, то торг приведе до результату, ефективного за Парето, незалежно від початкового розподілу прав власності. Ключовою умовою для такого результату є наявність досить низьких трансакційних витрат у процесі переговорів та обміну. Цю «теорему» зазвичай приписують лауреату Нобелівської премії Рональду Коузу (слід зазначити, що теорема Коуза не є теоремою в строгому математичному значенні).
На практиці численні ускладнення, включаючи недосконалу інформацію та нечітко визначені права власності, можуть перешкоджати цьому оптимальному коузівському рішенню. У своїй роботі 1960 року Коуз визначив ідеальні умови, за яких ця теорема може бути справедливою, а також стверджував, що реальні трансакційні витрати рідко бувають достатньо низькими для того, щоб забезпечити ефективні переговори. Отже, теорема майже завжди незастосовна до економічної реальності, але є корисним інструментом для прогнозування можливих економічних результатів.
Теорема Коуза вважається важливою основою для більшості сучасних економічних аналізів державного регулювання, особливо у випадку зовнішніх ефектів, і використовується юристами та правознавцями для аналізу та вирішення правових спорів. Джордж Стіглер узагальнив розв'язання проблеми екстерналій за відсутності трансакційних витрат у підручнику з економіки 1966 року в термінах приватних і суспільних витрат і вперше назвав це «теоремою». Починаючи з 1960-х років, з'явилася і продовжує зростати кількість літератури про теорему Коуза та її різноманітні інтерпретації, докази і критику.
Теорема Коуз розробив свою теорему, розглядаючи питання регулювання радіочастот. Конкуруючі радіостанції могли використовувати одні й ті ж частоти, а отже, заважати мовленню одна одної. Проблема, з якою зіткнулися регулятори, полягала в тому, як усунути перешкоди та ефективно розподілити частоти між радіостанціями. Коуз запропонував у 1959 році, що якщо права власності на ці частоти чітко визначені, то, зрештою, не має значення, чи заважають сусідні радіостанції одна одній, мовлячи в одній і тій самій смузі частот. Крім того, не має значення, кому надані права власності. Його аргументація полягала в тому, що станція, здатна отримати більший економічний прибуток від мовлення, матиме стимул платити іншій станції за те, щоб та не заважала.
За відсутності трансакційних витрат обидві станції уклали б взаємовигідну угоду. Не має значення, яка станція мала первинне право на мовлення; зрештою, право на мовлення дістанеться тій стороні, яка зможе використати його з найбільшою користю для себе. Звичайно, самі сторони будуть зацікавлені в тому, хто отримає право на мовлення спочатку, оскільки цей розподіл вплине на їхній добробут, але результат від того, хто буде вести мовлення, не зміниться, оскільки сторони торгуватимуться до того результату, який буде в цілому найбільш ефективним. Це контрінтуїтивне розуміння — що початкове надання прав не має значення, оскільки сторони врешті-решт досягнуть однакового результату — і є тезою Коуза про інваріантність.
Основна теза Коуза, викладена в його статті «Проблема суспільних витрат», опублікованій у 1960 році і цитованій під час присудження йому Нобелівської премії в 1991 році, полягала в тому, що трансакційними витратами не можна нехтувати, а отже, початковий розподіл прав власності часто має важливе значення. Як наслідок, один нормативний висновок, який іноді роблять з теореми Коуза, полягає в тому, що відповідальність повинна спочатку покладатися на тих суб'єктів, для яких уникнення витрат, пов'язаних з проблемою екстерналій, є найнижчим.
Проблема в реальному житті полягає в тому, що ніхто не знає заздалегідь, яке використання ресурсу є найбільш цінним, а також в тому, що існують витрати, пов'язані з перерозподілом ресурсів урядом. Інший, більш витончений, нормативний висновок, який також часто обговорюється в юриспруденції та економіці, полягає в тому, що уряд повинен створювати інституції, які мінімізують трансакційні витрати, щоб дозволити виправляти неправильний розподіл ресурсів якомога дешевше.
У випадку нульових трансакційних витрат, незалежно від того, як права були розподілені спочатку, переговори між сторонами призведуть до оптимального за Парето розподілу ресурсів. У випадку ненульових трансакційних витрат, різні визначення розподілу прав призведуть до різного розподілу ресурсів. Через існування трансакційних витрат, різні визначення та розподіл прав призведуть до розподілу ресурсів з різними вигодами. Таким чином, встановлення системи прав власності є основою для оптимізації розподілу ресурсів (до оптимального за Парето).
В умовах зовнішніх чинників такий самий ефективний результат може бути досягнутий без будь-якого державного втручання, якщо дотримуватись наступних припущень:
Права власності повинні бути чітко визначені Транзакційні витрати повинні бути незначними або взагалі відсутніми (Після 2.) Має бути мало постраждалих сторін (інакше трансакційні витрати на їх організацію стають занадто великими). Не повинно бути впливу на багатство. Ефективне рішення буде однаковим, незалежно від того, хто отримає початкові права власності.
Теорема Коуза показує, що суть ринку полягає не в ціні, а в правах власності. Поки існують права власності, люди природно «домовлятимуться» про розумну ціну.
Ефективність та універсальність Оскільки Рональд Коуз спочатку не мав наміру формулювати якусь одну конкретну теорему, вільне формулювання теореми Коуза значною мірою стало результатом зусиль інших дослідників. Коуз спочатку дав поштовх у вигляді «контрінтуїтивного розуміння»Andrew Halpin, «Disproving the Coase Theorem?», 23 Econ. & Phil. 321, 325–27 (2007). того, що зовнішні ефекти обов'язково залучають більше, ніж одну сторону, яка бере участь у конфліктних діях, і що до них слід ставитися як до взаємної проблеми. У своїй роботі він досліджував взаємозв'язок між сторонами та їхньою конфліктною діяльністю, а також роль переданих прав/зобов'язань. Хоча точне визначення теореми Коуза залишається невирішеним, є два питання або твердження в рамках теореми: результати будуть ефективними і результати з точки зору розподілу ресурсів будуть однаковими незалежно від початкового розподілу прав/зобов'язань.
Версія ефективності: за винятком транзакційних витрат, переважаючий результат буде ефективним Умова нульових трансакційних витрат означає, що немає жодних перешкод для переговорів. Оскільки будь-який неефективний розподіл залишає невикористані контрактні можливості, розподіл не може бути контрактною рівновагою.
Варіант незмінності: за винятком трансакційних витрат, переважатиме той самий ефективний результат Ця версія відповідає судовим справам, на які посилається Коуз. Якщо ефективніше запобігти витоптуванню фермерських полів худобою за допомогою огорожі на фермі, ніж за допомогою огорожі для худоби, то результатом переговорів буде огорожа навколо фермерських полів, незалежно від того, чи переважають права жертви, чи права необмеженого випасу худоби. Подальші автори показали, що ця версія теореми не є в цілому вірною. Зміна розподілу відповідальності змінює розподіл багатства, що, в свою чергу, впливає на попит і ціни.Varian, H 1987 Intermediate Microeconomics
Версія еквівалентності У своїй дисертації в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі та в подальших роботах Стівен Н. С. Чунг (Steven N. S. Cheung, 1969) запропонував розширення теореми Коуза: за винятком трансакційних витрат, всі інституційні форми здатні забезпечити однаково ефективний розподіл ресурсів. Контракти, розширені ринки та коригуюче оподаткування однаково здатні інтерналізувати зовнішні ефекти. Для того, щоб бути логічно коректним, необхідно зробити деякі обмежувальні припущення. По-перше, побічні ефекти повинні бути двосторонніми. Це стосується випадків, які досліджував Коуз. Худоба витоптує поля фермера; будівля блокує сонячне світло до сусідського басейну; кондитер заважає пацієнтам стоматолога тощо. У кожному випадку джерело екстернальності співвідноситься з конкретною жертвою. Це не стосується забруднення загалом, оскільки жертв, як правило, декілька. Еквівалентність також вимагає, щоб кожна установа мала еквівалентні права власності. Права потерпілих у договірному праві відповідають правам потерпілих на розширених ринках і принципу «забруднювач платить» в оподаткуванні.Johansson, P. and J. Roumasset, Apples, Bees and Contracts: A Coase-Cheung Theorem for Positive Spillover Effects. World Economic Forum, Shanghai: Dec. 2002
Незважаючи на ці обмежувальні припущення, версія еквівалентності допомагає підкреслити пігувіанські помилкиs", які мотивували Коуза. Піґувіанське оподаткування виявляється не єдиним способом інтерналізації екстерналій. Ринкові та контрактні інститути також слід розглядати, як і коригувальні субсидії. Теорема еквівалентності також є трампліном для головного досягнення Коуза — створення основ нової інституціональної економіки. По-перше, коузівський розв'язок з максимальною вартістю стає еталоном, за яким можна порівнювати інституції. А результат інституційної еквівалентності встановлює мотив для порівняльного інституційного аналізу і пропонує засоби, за допомогою яких можна порівнювати інституції (відповідно до їхньої здатності економити на трансакційних витратах). Результат еквівалентності також лежить в основі твердження Коуза (1937) про те, що межі фірми вибираються таким чином, щоб мінімізувати трансакційні витрати. Окрім «маркетингових витрат» використання зовнішніх постачальників та агентських витрат централізованого управління всередині фірми, було б байдуже, чи розміщувати компанію Fisher Body всередині чи поза межами General Motors.
Застосування у договірному та деліктному праві США Теорема Коуза використовується юристами та науковцями в галузі права для аналізу та вирішення спорів, що стосуються як договірного, так і деліктного права.
У договірному праві теорема Коуза часто використовується як метод оцінки відносної сили сторін під час переговорів та прийняття традиційного або класичного контракту, що укладається шляхом торгу.
У сучасному деліктному праві застосування економічного аналізу для визначення відповідальності за завдану шкоду популяризував суддя Другого окружного апеляційного суду Л. Хенд у своєму рішенні «Сполучені Штати проти компанії Carroll Towing Co.» (United States v. Carroll Towing Co.), 159 °F.2d 169 (2d. Cir. 1947). У рішенні судді Хенда йдеться про те, що відповідальність може бути визначена шляхом застосування формули
𝐵<𝑃𝐿, де:
𝐵 — тягар (економічний або інший) адекватного захисту від передбачуваних збитків,
𝑃 — ймовірність виникнення шкоди (або збитків) та
𝐿 — тяжкість спричиненої шкоди (збитків). Це рішення відчинило двері економічного аналізу в деліктних справах, не в останню чергу завдяки популярності судді Хенда серед науковців-правників.
У результаті наукові дослідження з використанням економічних моделей аналізу, зокрема теореми Коуза, продемонстрували, що коли трансакційні витрати мінімізовані або відсутні, юридичне привласнення відповідальності зменшується в значенні або зникає повністю. Іншими словами, сторони прийдуть до економічно ефективного рішення, яке може ігнорувати існуючі правові рамки.
Приклади
Збитки від стічних вод Два власники володіють земельними ділянками на схилі гори. Ділянка власника А знаходиться вище за течією від ділянки власника Б, і існує значний, шкідливий стік з ділянки власника А на ділянку власника Б. Розглядаються чотири сценарії: