Аджам ( — німий; той, що не говорять арабською) — іраномовні мусульманські народи східних провінцій Арабського халіфату, які проживали головним чином в Хорасані, Мавераннахрі та Туркестані.
У ході процесу ісламізації регіонів Південної та Центральної Азії відбувалося зрощування установок нормативного ісламу з давніми релігійними та культурними традиціями народів, які там проживали. Духовний субстрат ісламізованих народів вплинув на іслам, який з часом став для них «своєю» релігією. Іслам аджамських народів набув специфічних рис, що проявилися в релігійних поняттях, обрядах, образотворчому та прикладному мистецтві тощо), культ вогню (світильники в мазарах, зороастрійські ритуали).
Незважаючи на те, що нормативний іслам забороняє зображати живі істоти (людей, звірів, тварин тощо), зберігся настінний живопис у палацах правителів Хутталяна та Газневидів; зображення фантастичних тварин, знамениті школи мініатюристів у Бухарі та Гераті.
Всупереч негативному ставленню шаріату до алкогольних напоїв, у регіонах традиційного проживання аджамських народів збереглася культура виноробства. Найбільш поширеним був сорт вина Мусаллас. Вино в жанрі хамріят оспівували класики персько-таджицької літератури (Рудакі, Хайям, Хафіз та ін) і зображували в книжковій мініатюрі, на срібному, бронзовому та керамічному посуді. Численні бенкети правителів і знаті супроводжувалися розпиванням вина.
У похоронному обряді аджамських народів збереглися такі доісламські традиції, як дотримання днів жалоби, носіння траурного одягу, напівпідземні та наземні споруди (дахма, макбара, сагана) тощо.
Примітки
Література
Г. А. Пугаченкова, Л. И. Ремпель. Выдающиеся памятники архитектуры Узбекистана. — Ташкент, 1958; С. Б. Лунина. Гончарное производство в Мерве в X — начале XIII в. // Тр. ЮТАКЭ, XI. — Ашхабад, 1962; Г. А. Пугаченкова, Л. И. Ремпель. История искусств Узбекистана (с древнейших времен до середины XIX века). — М., 1965.