Богдан Андрійович (Андрушкович) Сакович гербу Помян ( 1491) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, маршалок господарський (1463—1477), намісник полоцький (1477—1484), Маршалок земський литовський (1480—1490), Троцький воєвода (1484—1490); староста браславський (1463—1474), мядельський (1474).

Життєпис Народився Богдан приблизно в кінці другої чверті XV століття, був найстаршим сином намісника полоцького та смоленського Андрія Станіславович Саковича. Мав братів Юрія та Михайла і сестру ГаннуПятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — ISBN 978-5-00076-015-4. — С. 97, 293..

Вперше згадується як придворний князя серед полонених, захоплених Тевтонським орденом 1454 року під час Хойницької битви: Ludwik Kolankowski, Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiellonów, 1930, s. 287. («Богдан, спадкоємець В'язиня, камергер пана господаря»)Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — ISBN 978-5-00076-015-4. — С. 296..

Богдан Сакович був одним із найвпливовіших представників литовської знаті наприкінці правління Казимира Ягеллончика. Протягом життя він займав низку високих і відповідальних посад. У 1463—1474 роках виконував обов'язки старости браславськогоВяроўкін-Шэлюта У. Саковічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 536., одночасно протягом 1463—1477 років був маршалком господарським (двірським) князяUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 83.. Після батька був старостою мядельським (згадується 1474 року)Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — ISBN 978-5-00076-015-4. — С. 97, 164.. Протягом 1477—1484 років займав посаду намісника полоцькогоUrzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy, T. V: Ziemia Połocka i województwo Połockie XIV—XVIII wiek; pod. red. Henryka Lulewicza, Instytut Historii im Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk, Warszawa, 2018, s. 142—143.. 1480 року був призначений маршалком земським литовськимUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 72., а у вересні 1484 року — Троцьким воєводою.

Часто Саковичу довірялися важливі дипломатичні місії: як намісник полоцький у 1473—1474 роках брав участь у переговорах з тевтонськими лицарями щодо укладення вічного миру та щодо розмежування з Лівонією; від імені польського короля та великого князя цього ж року здійснив посольство до Кримського ханства; у 1474 і 1482 роках їздив послом до Московського князівства; 1487 року знову входив до литовської делегації на перемовинах із орденом.

Після розорення Києва 1482 року кримцями, Сакович вже на посаді Троцького воєводи 1485 року очолив посполите рушення, яке повинне було охороняти південні кордони та відбудувати київський замок. Входив до обмеженого кола еліти — панів-ради, яка через часту відсутність короля керувала Великим князівством Литовським. Зокрема, він брав участь у засіданнях королівсько-князівської ради щодо турецько-молдавських справ у зв'язку з триваючою польсько-турецькою війною 1485—1503 років.

Помер між січнем і квітнем 1491 року.

Маєтності та фундації Після смерті батька 1465 року отримав третину його маєтку, зокрема землі у Груздовому Ошмянського повіту. Володів частиною В'язиня, ймовірно, успадкувавши її після смерті брата МихайлаПятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — ISBN 978-5-00076-015-4. — С. 296, 297. разом із маєтками Іллею та Селищем. Також володів Неменчином, Довгиново, Мяделем. Близько 1472 року отримав у спадщину частину маєтностей від бездітного дядька ВасиляПятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — ISBN 978-5-00076-015-4. — С. 294. .

15 жовтня 1475 року зробив надання парафіяльному костелу в Груздовому, фундатором якого був його батько.

Сім'я Ім'я та походження дружини невідомі. 1492 року вона згадується як удова, ще була живою 1502 року. Вони мали доньку  — дружину спочатку віленського каштеляна , потім троцького та віленського воєводи, великого канцлера литовського Миколая Радзивілла.

Примітки

Джерела Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1926-1927, T.8, Kraków, 1928, s. 134—135. Вяроўкін-Шэлюта У. Саковічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 536—537. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.

Посилання