Гуго ван Аркель, відомий як Бутир, відомий ширше як Гуго Бутир (нар. близько 1105, помер близько 1146) — лицар-хрестоносець голландського походження, служив у польській армії, кастелян хелмнський, пращур, «Родоначальник» лицарського роду Доленга. Закревські та інш….

Історія

Походження Народився близько 1105 року як третій, наймолодший син лицаря хрестового Яна III ван Аркеля та Алейди (Аделаїди) ван Гессден. Батько Гуго Ян 3 після прибуття до Єрусалиму був посвячений у лицарі Ґодфрі Буйонським. «Годфрі також відомий як» «Барон Гробу Господнього» і «Король хрестоносців» Дім Аркелів належав до найвидатніших голландських феодальних родів, члени якого володіли маєтками в Горкумі на кордоні графства Голландії, Гелдерланду та земель біскупів Утрехт. Ян III ван Аркель взяв участь у Першому хрестовому поході Помер у Стразбурзі 1118 році. Гуго мав старших братів: Яна IV, який успадкував основні володіння, і Фольперта, який заснував лінію панів на Лек (Ледердам). Прізвище Бутір («масло») походило від маєтків Боттерслоет («Масляний замок»), які перейшли до Гуго після смерті батька. До нього також належали маєтки Спік і село Блоклант. Пізніше, в 1119 році, вже як лицар, він, від імені своєї дружини Генріетти, доньки Дірка ван Амерсфорта, отримав у льно від тестя маєток Дасселаар у Гелдрії.

На службі єпископів Утрехтських Шлюб з Генріеттою пов'язав Гуго з єпископством Утрехтським, правителем якого був родич Аркелів, єпископ Андре ван Куйк. Гуго став найвищим світським чиновником країни, костеланом Утрехту. Вже тоді він брав участь у війні, яку вів рід ван Куйк проти Дірка VI, графа Голландії. Можливо, саме тоді він заслужив собі почесну репутацію найсміливішого з лицарів Німеччини. Він також був задіяний у війні, яку вів наступний біскуп Утрехту — Гартберт. У 1144 році виділені Гуго під командування війська розбили війська Отто графа фон Рінека. Сам Рінек потрапив до полону. Як свідчить традиція, з ним не дуже добре поводилися, і це привело до гніву на Гуго з боку Дірка VI та багатьох впливових панів. Це був один з приводів виїзду Гуго з Нідерландів.

На службі у князя Болеслава IV Кучерявого Як край поселеня обрав Гуго Мазовію. Вступив на служби до князя Болеслава IV Кучерявого. Не було без значення те, що в той час біскупом плоцьким був співвітчизник Гуго Олександр з Малонне. Олександр також був родичем Аркелів, що пояснює традицію, передавану століттями родом Долегів, що біскуп був членом їхнього роду (отже, Ян Длугош в своїй Хроніці відносить Олександра з Малонне до роду Доленга). Іншою важливою причиною була можливість продовження крестових традицій Аркелів. Експедиція проти Прусів у 1147 році, у якій брав участь Гуго, була представлена як хрестовий похід. Крім того, західноєвропейські лицарі були радо бачені на польських княжих дворах.

Близько 1145 року Гуго потрапив на Мазовію і взяв участь у внутрішній війні, яку вели два юніори — Болеслав IV Кучерявий і Мєшко III Старий проти Владислава II Вигнанця. Його роль у перемозі юніорів була значущою. Після цього, у 1147 році, Гуго взяв участь у хрестовому поході проти підбалтійського язичницького племені Прусів. Він відіграв у ньому таку велику роль, що в традиції відомий як їхній знищувач. Його сміливість і подвиги в боротьбі з Прусами залишилися в легенді гербового роду Доленга.

Як чиновник працював у Хелмно, де розбудував тамтешній город, що мав велике значення для продовження виходів проти Прусів. Хелмно (початкове городище з передмістком у селі Калдус), ймовірно, було центром особливого прикордонного округу, у джерелах називаного маршею, із більшою територією та широкими повноваженнями комеса. Замок Гуго отримав назву Буттірберг, а сам він став касцеляном челмненським. Близько 1155 року Гуго на короткий термін повернувся до Нідерландів для врегулювання родинних справ маєткових. Можливо, він взяв участь у подальшому поході проти Прусів у 1166 році; однак більш ймовірно, що помер перед цією датою.

Рід Доленга Гуго за свої заслуги отримав наділ земельний пов'язаний з селом Пруси поблизу Лега в землі плоцькій. Лег належав до найстаріших володінь Доленга.

Гуго одружився знову в Польщі. Його сина ми знаємо за патроніміком — Ґрабіа, що означає граф, і підтверджував високий службовий статус його батька. Син Ґрабії — Марцін і онук Кристин з Хросни (Кросни) — складають перші ланки генеалогічного дерева Долегів. Прізвище «ґрабіа» було характерним для нащадків Доленга, осілих в районі Лег під Плоцьком. Навколо Лег були села, що належали до роду Доленга, зокрема: Дзєдзіце, Гзіно, Косково, Мліце, Оссово, Закжево, з яких походять, Дзєдзичі, Гзінські, Косковські, Ленські, Млицькі, Оссовські, Закжевські. З гілки Доленга, добржинських походять Кретковські і Ласоцькі, з гілки заукряжинської між іншими Мостовські, Нарзимські і Шренські.

Бібліографія J. Bieniak, Studia nad dziejami ziemi chełmińskiej w okresie piastowskim, (w:) Rocznik Grudziądzki, t. 5/6, 1970, s. 9, przypis 15; https://en.m.wikipedia.org/wiki/Jan_Do%C5%82%C4%99ga-Zakrzewski A. Gieysztor, Trzy stulecia najdawniejszego Mazowsza (połowa X-połowa XIII w.), (w:) Dzieje Mazowsza do 1526 roku, Warszawa 1994, s. 117—118; Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego królestwa polskiego, ks. IV, Warszawa 1969, s. 380—381; Z. Lasocki, Dołęga czy do Łęga? O powstaniu nazwy rodu i herbu Dołęga i rozsiedleniu Dołęgów w okolicach Łęga, oraz legenda o rycerzu Dołędze, Cieszyn 1932; Z. Lasocki, Szkice z życia szlachty zawkrzeńskiej w XV i XVI wieku, Warszawa 1932; J. Piętka, Geneza mazowieckiej elity feudalnej i jej stan w pierwszym okresie niezależności księstwa (1138—1371), (w:) Rocznik Mazowiecki, t. 7, Warszawa 1979, s. 39-41; J. Powierski, Hugo Butyr. Fragment stosunków polsko-niderlandzkich w XII wieku, (w:) Zapiski Historyczne, t. 37, Toruń 1972, zeszyt 2, s. 9-41; J. Powierski, Hugo Butyr, (w:) Słownik biograficzny Pomorza Nadwiślańskiego, t. 2 (G-K), Gdańsk 1994, s. 235—237; S. Rafiński, Chełmiński słownik biograficzny, Chełmno 2006, s. 70-71; T. Sławiński, Kretkowscy i ich dzieje od połowy XIV wieku, Włocławek-Warszawa 2007, s. 17-38, 541—543; T. Sławiński, Krzyżowiec Północy, (w:) Mówią Wieki, 1979, nr 7, s. 15; T. Sławiński, O początkach Dołęgów notat dwoje, (w:) Heraldyka i okolice, Warszawa 2002, s. 389—397; M. Sczaniecki, Nadania ziemi na rzecz rycerzy w Polsce do końca XIII wieku, Poznań 1938, s. 7; L. S. Zakrzewski, Dołęga-Zakrzewscy: informator historyczny, genealogiczny i socjologiczny, Warszawa 2011, s. 113—114 i 137—139; S. Zakrzewski, Nadania na rzecz Chrystyana, biskupa pruskiego w latach 1217—1224, Kraków 1902, s. 5-8, Rozprawy Akademii Umiejętności, Wydział Historyczno-Filozoficzny, t. 42.

Примітки