Східне нагір'я, також відоме як нагір'я Маніка, — гірська система на кордоні Зімбабве та Мозамбіку. Вона простягається з півночі на південь приблизно на 300 км через провінцію Манікаленд в Зімбабве та провінцію Маніка у Мозамбіку.
Східне нагір'я виділяють у окремий афротропічний екорегіон гірських луків та чагарників під назвою Гірські ліси та луки Східного Зімбабве або Мозаїка гірських луків та лісів Східного Зімбабве (ідентифікатор WWF: AT1006). Цей екорегіон охоплює частину нагір'я, розташовану на висоті понад 1000 м над рівнем моря, а також ізольовану гору , розташовану в провінції Софала в центральному Мозамбіку, приблизно за 100 км на схід від кордону з Зімбабве. Передгір'я Східного нагір'я є частиною екорегіону південних міомбових рідколісь.
Високогір'я регіону мають більш прохолодний та вологий клімат, ніж навколишні низовини. В горах екорегіону зустрічаються різноманітні рослинні угруповання: передгірські та гірські луки, вологі вічнозелені ліси, сухі гірські ліси, міомбові рідколісся та пустища.
Географія Східне нагір'я складається з трьох основних гірських масивів — гір , та — і кількох менших гірських хребтів. Гори регіону є переважно малонаселеними, вкриті луками, чагарниками, рідколіссями та лісами.
Гори Ньянга, розташовані на півночі Східного нагір'я, включають гору Ньянгані, найвищу гору Зімбабве висотою 2592 м, та водоспад Мутаразі висотою 762 м, другий за висотою в Африці. На північний схід від гір Ньянга, на території Мозамбіку, лежать гори . На південний схід від гір Ньянга, на кордоні Зімбабве та Мозамбіку, розташована густонаселена , багата на чайні і кавові плантації та інші сільськогосподарські угіддя.
Між горами Ньянга та Бвумба лежить ущелина Мутаре. В цій сідловині розташоване місто Мутаре, центр провінції Манікаленд та найбільше місто у Східному нагір'ї. Основною дорогою, що пролягає через гори із заходу на схід є (Зімбабве) — N6 (Мозамбік), яка з'єднує порт Бейра у Мозамбіку зі столицею Зімбабве Хараре і проходить через Шімойо, та Мутаре, перетинаючи кордон у . також перетинає високогір'я і пролягає через Мачіпанду.
В центральній частині Східного нагір'я розташовані гори Бвумба, які лежать на південь від Мутаре. Вони переважно розташовані на території Зімбабве, але кряж Монте-Вумба на південному сході цих гір лежить на території Мозамбіку. На південь і схід від гір Бвумба розташована сільськогосподарська долина . На південь і схід від цієї долини вздовж зімбабвійсько-мозамбіцького кордону простягаються плато Цецера, Гвені і Тандара, розділені долинами річок, що протікають ущелинами зі сходу на захід.
Гори Чіманімані лежать на південь від річки Муссапа-Пекено, яка відділяє їх від плато Тандара. Вони складаються з високого плато та кількох гірських хребтів, що простягаються на північ і південь. У Чіманімані розташована гора Бінга, яка є найвищою вершиною Мозамбіку і водночас другою за висотою горою в Зімбабве. Через долини річок Муссапа-Гранде, що тече на схід, та Ньяньядзі, що тече на захід, проходить Муссапський перевал, який протягом століть був важливим торговим та міграційним шляхом через Східне нагір'я.
Південний край гір Чіманімані позначає рифтова долина Русіту-Танганда, по якій на захід тече річка Танганда, а на схід — річка Русіту. Від цього розлому на південь до простягається горбиста Чіпінгська височина, найвищою вершиною якої є гора висотою 1230 мMapaure, Isaac (2012). "Determinants of vegetation composition and diversity of a moist forest-savanna boundary in south-eastern Zimbabwe". International Journal of Biodiversity and Conservation Vol. 4(14), pp. 584-591, November, 2012.
Східне нагір'я є однією з частин великого гірського поясу, який простягається через всю Східну Африку, від Капських та Драконових гір в ПАР через плато в Малаві, навколо озера Танганьїка і Східноафриканське плоскогір'я до Ефіопського нагір'я на півночі. З геологічної точки зору основу Східного нагір'я складають докембрійські сланці, кварцити та інтрузивні долерити.
Східне нагір'я є вододілом для басейнів річок Замбезі та Саве. Річки, що беруть свій початок у високогір'ях на півночі регіону, такі як та Іньянгамбе, впадають у річку Замбезі біля міста Тете в Мозамбіку. Далі Замбезі тече на схід і впадає в Індійський океан. Річки, що стікають зі Східного нагір'я на південь, впадають у річку Саве. Саве бере свій початок в центральній частині Зімбабве, оминає гори регіону з півдня, після чого повертає на схід і впадає в Індійський океан. Також в горах на сході регіону беруть свій початок річки та .
Клімат У передгір'ях і височинах Східного нагір'я переважає вологий субтропічний клімат (Cwa за класифікацією кліматів Кеппена), а в горах — високогірний субтропічний клімат (Cwb за класифікацією Кеппена). Загалом клімат регіону є більш вологий і рівний, ніж клімат навколишніх рівнин, і характеризується великою кількістю опадів, низькою хмарністю, густими ранковими туманами та сильною росою. На клімат регіону здійснюють значний вплив вологі повітряні маси, що надходять з Індійського океану на південному заході. Волога, що утримується в повітрі, конденсується і випадає у вигляді дощу або утворює туман, з якого лісова рослинність може отримувати вологу. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 741 до 2997 мм, залежно від експозиції. На східних схилах опадів випадає більше, ніж на західних. Більшість опадів випадає влітку, з листопада по квітень, тоді як з травня по липень триває зимовий сухий сезон. Навесні, з серпня до листопада, температура починає підвищуватись. Саме в цей час на високогірних луках виникають великі трав'яні пожежі. Взимку у високогір'ях часто трапляються нічні заморозки. Загалом мінімальні середньорічні температури в регіоні коливається від 9 °C до 12 °C, а максимальні — від 25 °C до 28 °C.
Флора Основними рослинними угрупованнями екорегіону є передгірські та гірські луки, поширені на великих пагорбах, що становлять значну частину Східного нагір'я. Основу густих низькотравних луків, поширених на великих висотах, складають (Loudetia simplex), (Trachypogon spicatus), (Exotheca abyssinica) та (Monocymbium ceresiiforme). На більш низьких висотах на родючих червоних ґрунтах переважає тритичинкова темеда (Themeda triandra), а на менш родючих білих пісках — звичайна лудетія (Loudetia simplex).
Одним із найбільш характерних типів рослинності Східного нагір'я є реліктовий вологий вічнозелений ліс, який зустрічається на східних схилах гір та в глибоких долинах і ущелинах, на висоті до 1500 м над рівнем моря. Цей ліс також називають дощовим лісом, оскільки потреба рослинності у воді забезпечується атмосферною вологою, а не ґрунтовими водами. Невеликі ділянки вологих вічнозелених лісів зустрічаються на східних схилах гір Ньянга, а також в горах Чіманімані, Бвумба і Горонгоса. Найвідомішою та найбільшою ділянкою дощових лісів регіону є ліс , розташований на висоті від 1076 до 1250 м над рівнем моря на горі Селінда, за 48 км на південь від . За межами цього екорегіону невеликі ділянки подібних реліктових дощових лісів також зустрічаються на півночі Замбії та в Малаві.
Вологі вічнозелені ліси екорегіону є по суті субтропічними, але мають типову для вологих тропічних дощових лісів розвинену структуру, що складається з п'яти ярусів: лісового намету, розташованого на висоті 40-55 м над землею, суб-намету, нижнього деревного ярусу, чагарникового ярусу та наземного ярусу. Дерева в цих лісах вкриті численними ліанами та епіфітами. Домінуючими деревами, що складають основу лісового намету, є (Gambeya gorungosana), (Craibia brevicaudata), (Ficus chirindensis), (Trichilia dregeana) та (Khaya anthotheca). Останні досягають 65 м у висоту та мають діаметр стовбура близько 4,5 м. Серед більш низьких дерев, що складають суб-намет, слід відзначити (Tannodia swynnertonii), (Strychnos mellodora) та (Drypetes gerrardii). Нижній деревний ярус складається з підросту (молодих дерев) та інших невисоких дерев, таких як (Heinsenia diervilleoides), (Rothmannia urcelliformis) та (Pleiocarpa pycnantha). У чагарниковому ярусі переважають (Dracaena fragrans) та різноманітні напівчагарники з родини акантових (Acanthaceae).
Іншим типом лісів, більш поширеним в екорегіоні, є сухий гірський ліс, рослини в якому отримують вологу з підземних вод. Сухі гірські ліси зустрічаються на більших висотах, ніж вологі вічнозелені ліси, приблизно на висоті від 1500 до 2000 м над рівнем моря. Вони характеризуються розвиненим деревним ярусом, а лісовий намет в них розташований на висоті 12-15 м над землею. Дерева в сухих лісах рідко виростають великими, більшість з них мають діаметр стовбура 5-30 см на рівні грудей. Жоден конкретний вид дерев не домінує в сухих гірських лісах, але з поширених в цих лісах видів слід відзначити (Erythrophleum suaveolens), (Blighia unijugata), (Zanha golungensis) та (Glenniea africana). Дерева в сухих лісах оповиті (Saba comorensis), (Paullinia pinnata) та іншими здерев'янілими ліанами. Лісова підстилка зазвичай знаходиться у глибокій тіні, а трав'янистий покрив рідкісний. Натомість тут зустрічаються численні епіфіти та літофіти, і практично кожна гілка, стовбур або скеля вкриті мохами, серед яких ростуть (Asplenium aethiopicum), (Asplenium rutaefolium), (Elaphoglossum aubertii), (Hymenophyllum kuhnii) та різні види плаунів (Lycopodium spp.), солодиць (Polypodium spp.), стрептокарпусів (Streptocarpus spp.), (Vittaria spp.) і орхідей (Orchidaceae).
На більших висотах, де клімат стає сухішим, ліси стають більш склерофільними, і в них починають домінувати голонасінні, зокрема гірські кипариси (Widdringtonia nodiflora), муланджеські ногоплідники (Podocarpus milanjianus) та африканські яловці (Juniperus procera). Ліани стають більш рідкісними, але епіфітні мохи та стрептокарпуси продовжують вкривати дерева.
По всьому екорегіону на добре дренованих схилах на висоті до 2100 м над рівнем моря зустрічаються міомбові рідколісся. Вони можують бути як густими, так і відкритими, а серед дерев, що складають їх основу, слід відзначити (Brachystegia spiciformis), (Brachystegia tamarindoides) та солодку уапаку (Uapaca kirkiana), які скидають листя під час сухого сезону. Дерева в міомбо досить невеликі, 3-6 м у висоту. Наземна флора представлена травами, зокрема (Digitaria diagonalis), (Loudetia simplex) та тритичинковою темедою (Themeda triandra), папоротями, зокрема різними видами (Pellaea spp.), та повзучими рослинами, такими як (Smilax anceps).
У південній частині екорегіону навколо міста , а також уздовж західних схилів нагір'я Іньянга та на південних схилах гори Горонгоса, де випадає багато опадів, зустрічається напіввічнозелена лісиста савана, в якій домінує слива мобола (Parinari curatellifolia), вічнозелене дерево, яке досягає 15 м заввишки. Ці дерева зазвичай утворюють моновидові насадження, але іноді зустрічаються у поєднанні з (Faurea rochetiana) та (Faurea saligna).
У високогір'ях Чіманімані та Горонгоси, на висоті понад 1200 м над рівнем моря, на бідних, кислих, кварцитових піщаних ґрунтах поширені гірські пустища. У вересових пустищах домінують (Erica simii), (Erica hexandra), (Erica pleiotricha), (Erica lanceolifera), (Erica johnstoniana), (Phylica ericoides) та (Passerina montana), а в протейних — (Protea caffra spp. gazensis), (Protea welwitschii) та (Leucospermum saxosum). Серед ендемічних рослин, що зустрічаються у високогір'ях регіону, слід відзначити Cryptostephanotis vansonii, та .