Історія косметики налічує щонайменше 7,000 років, маючи присутність майже в кожній спільноті на Землі. Вважається, що косметичний бодіарт був найдавнішою формою ритуалів у людській культурі. Доказом цього є використання червоних мінеральних пігментів (червоної охри), зокрема крейди, що асоціюється з появою Homo sapiens в Африці. Косметика згадується в Старому Завіті (2 Царів 9:30), де Єзавель фарбує свої повіки (приблизно 840 р. до н. е.), а в книзі Естер також описані різні процедури.
У Стародавньому Римі також використовували косметику, хоча багато римської літератури свідчить про те, що до неї ставилися несхвально. Відомо, що деякі жінки в Стародавньому Римі винайшли косметику на основі свинцю, щоб відбілити шкіру, і використовували кохль, щоб підвести очі.
Африка
Єгипет
Однією з перших культур, де почали використовувати косметику, був Стародавній Єгипет, де й чоловіки, і жінки наносили макіяж, щоб покращити зовнішній вигляд. Перші косметичні засоби з'явилися 5000 років тому в Єгипті. Для досягнення приємного запаху та м'якості шкіри використовувались ефірні олії, а жінки наносили білизну, щоб захистити обличчя від сонця. Чорна фарба на основі сурми була аналогом підводки для очей. Для створення природного рум'янцю використовували розтерті квіти.
Застосування косметики в Стародавньому Єгипті добре задокументовано. Кохль походить із Північної Африки. Використання чорної підводки для очей із кохлю та тіней для повік темних кольорів (синій, червоний і чорний) було поширеним явищем, що було зображено в єгипетському мистецтві, а також простежується на єгипетських ієрогліфах. Стародавні єгиптяни виготовляли косметичну фарбу для обличчя з фукус-альгіну, 0,01% йоду та бромманніту, однак бромна складова була дуже токсичною. Помади з мерехтливими ефектами спочатку виготовлялися з додаванням перламутрової речовини, що містилася в риб’ячій лусці, яку широко використовують і сьогодні. Незважаючи на небезпечність деяких засобів, вважалося, що давньоєгипетська косметика також мала антибактеріальні властивості, які допомагали запобігати інфекціям. Засоби проти зморшок містили камедь ладану та свіжу морингу. Від шрамів і опіків використовували спеціальну мазь із червоної охри, кохлю та соку явора. Альтернативним лікуванням були припарки з ріжкового дерева й меду або мазь із трави споришу й подрібненого в порошок кореня полину. Для поліпшення дихання стародавні єгиптяни жували трави або ладан, який використовують і сьогодні. Були знайдені баночки з тим, що можна порівняти з лосьйоном для фіксації, які містили суміш бджолиного воску та смоли, слугуючи за ліки від облисіння та посивіння волосся. Ці засоби також використовувалися на муміях, оскільки єгиптяни вірили, що це зробить небіжчиків чарівними в потойбічному житті.
Мадагаскар Жінки народів сакалава та везо на Мадагаскарі почали використовувати масонджоані, декоративну пасту з перемеленої деревини, у 9 столітті н.е. Її наносили на обличчя як сонцезахисний крем і засіб від комах, а також як прикрасу, при цьому жінки малювали квіти, листя й зірки білою та жовтою пастою. Ця практика походить від культурного обміну між малагасійцями та арабськими купцями в північно-західному прибережному регіоні острова.
Середній Схід
Обидві статі користувалися косметикою на всьому доісламському Близькому Сході, починаючи з цивілізацій Месопотамії, Стародавнього Єгипту та Ірану. Кохль був косметичним засобом для очей у Персії та на території сучасного Ірану з давніх часів. Кохль — це чорний порошок, який набув широкого застосування в Перській імперії. Його намазували, щоб затемнити краї повік, що було подібним підводці. Косметика, особливо кохль, відігравала важливу роль на Близькому Сході, маючи не тільки захисні властивості для очей, але й культурне значення. Процес виготовлення засобу передбачав спалювання речовини для підтримки полум’я та додавання галеніту, сполуки свинцю. Три предмети: ювелірні прикраси, глиняний посуд та черепашки, що містили кохль — були традиційно поховані разом із давньою еміратською жінкою.
Дотримання Близьким Сходом ісламських правил формує різні аспекти повсякденного життя, включаючи косметику, яка також використовувалася на всьому Близькому та Середньому Сході після приходу ісламу. Особливий вид кохлю, відомий як Ithmid kohl, мав значення в регіоні понад 15 століть. Порівняно з іншими видами, Ithmid kohl має не тільки гарні косметичні властивості, але й зміцнює здоров’я без шкідливих речовин. Жінки широко використовували косметику в приватній сфері, тоді як публічно — лише рабині та співачки. Мазями, пудрами та пастами освітлювали шкіру, щоб відповідати тогочасним стандартам краси. На обличчя наносили парфумовані креми, а також пасти на основі сандалового дерева для захисту від сонячного проміння. Декоративну хну використовували під час весільних урочистостей, щоб причепурити наречену. Чоловіки та діти наносили кохль на очі, за натуральну фарбу для волосся слугувала хна, а інші косметичні засоби використовували рідко.
Хна Хна набула особливого значення в близькосхідних косметичних техніках. Вона мала практичне та декоративне застосування, особливо на весіллях, під час Курбан-байраму та Рамадану. Спосіб використання полягав у змішуванні висушеного порошку хни з водою, лимонним соком, міцним чаєм і додатковими речовинами для отримання пасти. Потім це мастили на шкіру складними візерунками за допомогою пензлика або конуса. Коли через кілька годин висохла паста відшаровується, залишається червонувато-коричневий слід, який може протриматися протягом кількох тижнів. У суспільствах Близького Сходу ця форма мистецтва передавалася з покоління в покоління, вважаючись способом святкування та самовираження.
Окрім ритуального призначення, хну можна використовувати як безхімічну альтернативу лаку для волосся та нігтів, особливо для значущих подій. Хна має присутність у мусульманських шлюбних ритуалах для малювання певних візерунків на шкірі, які, як кажуть, приносять благословення (у мусульман — «barakah»). Хна також була засобом для збереження прохолоди влітку. Ці візерунки посилюють культурну та символічну цінність хни на Близькому Сході. Жінки старшого віку зазвичай наносили хну як символ традиції, досвіду та мудрості. Поєднуючи покоління, ця особливість не лише зберігає культурну ідентичність, а й сприяє міжкультурному взаєморозумінню.
Азія
Китай
Квіти відіграють важливу декоративну роль у Китаї. Легенда свідчить, що одного разу на 7-й день 1-го місяця за місячним календарем, коли принцеса Шоуян, донька імператора Ву з Лю Сун, відпочивала під карнизом палацу Ханьчжан біля сливових дерев після прогулянки садами, сливовий цвіт впав на її світле обличчя, залишивши квітковий відбиток на чолі, що ще більше підкреслило її красу. Говорять, що придворні дами були настільки вражені, що почали прикрашати чоло маленькими ніжними сливовими квіточками. Це також міфічне походження моди на квіти, meihua zhuang (梅花妝; буквально «макіяж зі цвіту сливи»), яка зародилася в південних династіях (420–589) і стала популярною серед жінок у династіях Тан (618–618). 907) і Сун (960–1279).
Монголія Жінки з королівських родин малювали червоні плями по центру щік, прямо під очима. Чому — загадка. Кажуть, що червоні щоки (рум'янець) — ознака щасливої королеви. Рум'яна допомагають підкреслити форму обличчя, виділити вилиці та надати макіяжу виразності.
Японія
В Японії гейші використовували помаду з подрібнених пелюсток сафлору, щоб намалювати брови, краєчки очей, а також губи, а палички воску бінцуке, більш м'яку версію воску для волосся борців сумо, мали за основу для макіяжу. Рисовою пудрою фарбували обличчя та спину, рум'янами окреслювали очні ямки та ніс.[ ненадійне джерело? ] Охагуро (чорною фарбою) фарбували зуби для церемонії, яка називається Ерікае, коли майко (учениця гейші) закінчує навчання та стає незалежною. Гейші також іноді використовували пташиний послід для створення світлішого кольору. Розвиток сучасної японської косметичної промисловості має відлік від Реставрації Мейдзі в 1868 році. На ринках догляду за шкірою почали з’являтися нові продукти зі знаходженням нових інгредієнтів і технологій.
Європа
До культур, які використовували косметику, належать стародавні греки та римляни. У Римській імперії це було поширеним серед повій і багатих жінок. Деякі римські письменники іноді нарікали на такі чепуріння, вважаючи, що це суперечить castitas, яких вимагали традиційні римські цінності; а пізніше християнські письменники висловлювали подібні думки в дещо іншому контексті. Пліній Старший згадував про косметику у своїй «Природничій історії», а Овідій написав книгу на цю тему.
Бліді обличчя були трендом європейського середньовіччя. У 16 столітті жінки пускали собі кров, щоб досягти блідості. Італійські жінки 13 століття носили червону помаду, щоб показати належність до вищого класу.
Косметикою продовжували користуватися і в наступні століття, хоча ставлення до неї змінювалося з часом, і це навіть відкрито не схвалювалося в багатьох моментах західної історії. У 19 столітті королева Вікторія публічно оголосила макіяж непристойним, вульгарним і прийнятним лише для акторів, а багато відомих акторок того часу, зокрема Сара Бернхардт і Ліллі Ленгтрі, використовували макіяж.
Модні ідеали 19-го століття, коли жінки виглядали тендітними, жіночними та блідими, досягалися за допомогою макіяжу: деякі непомітно наносили рум’яна на щоки й краплі беладони, щоб розширити очі й зробити на вигляд більшими. Хоча багато жінок користувалися косметикою обережно, макіяж у західних культурах того часу загалом не схвалювався, а в 1870-х роках соціальний етикет став жорсткішим. Учителям і священнослужителям було особливо заборонене використання косметичних засобів.
Латинська Америка Стандарти краси відрізнялися в різних племенах. Косметика здебільшого описувала соціальний клас людини. Ці племена традиційно наносили косметику не лише на обличчя, а й на тіло. У Колумбії косметичні продукти для обличчя містили олію або нафту, а для тіла — вермільйон. У Нікарагуа руки розмальовували сумішшю, що складалась із вовни та крові людини. Нафта використовувалася для тіла, за винятком грудей, щоб запобігти втручанню в розвиток дитини.
Майя розглядали червоний колір для позначення соціального класу, а також для похоронних процесів. Пігмент виготовляли із ртуті, свинцю та арсену. Іншими джерелами для отримання червоного кольору були тварини та рослини. Вони допомогли створити більшу різноманітність червоних з різними тонами, інтенсивністю та блиском. Різні відтінки червоного визначали соціальний статус людини, адже він уособлював розкіш. Іншими кольорами в суспільстві майя були синій і зелений, виготовлені з індигофери, малахіту, азуриту, весзеліту та мінералів, що містять мідь. Подібно до червоного, ці кольори також використовувалися на похоронах і символізували королівську владу. Помаранчевий і жовтий демонстрували престиж та виготовлялися з гематиту, гетиту і лімоніту.
Майя вважали тіло своїм портретом, прикрашаючи його зображеннями рослин, тварин і людей. Інші візерунки були геометричними.
Культура Чінчорро на півночі Чилі дотримувалася того ж принципу, що й майя, щодо значення червоного кольору, оскільки його знаходили в муміях.
Сучасність
19-те століття Наприкінці 1800-х років західна косметична промисловість почала розвиватися завдяки підвищенню «візуальної самосвідомості», зміні в сприйнятті кольорової косметики та покращенню безпеки продукції. До 19 століття обмеження в технологіях освітлення й доступу до світловідбивних пристроїв позбавляли можливості регулярно бачити себе. Це обмежувало потребу в косметичному ринку та призвело до того, що люди створювали та використовували власні продукти вдома. Кілька технологічних досягнень у другій половині століття, зокрема поява дзеркал, комерційної фотографії, маркетингу та електрики вдома і в громадських місцях, підвищили рівень усвідомлення власної зовнішності та створили попит на продукцію, яка покращує імідж.