Вільям Робертсон (фельдмаршал)

Вільям Роберт Робертсон, 1-й баронет (; 29 січня 1860, Велборн — 12 лютого 1933, Лондон) — британський воєначальник, фельдмаршал Британської армії (1920). Начальник Імперського Генерального штабу (1915—1918). Учасник Другої англо-бурської та Першої світової війн. Робертсон — єдиний військовослужбовець в , який пройшов повний шлях від звання рядового солдата до найвищого звання фельдмаршалаWoodward, David R. (September 2004). «Robertson, Sir William Robert, first baronet (1860—1933)». Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press.

Біографія Вільям Роберт Робертсон народився у Велборні, графство Лінкольншир, у сім'ї Томаса Чарльза Робертсона, кравця та поштмейстера шотландського походження, та Енн Декстер Робертсон (уроджена Біт)Bonham-Carter 1963, p. 1. Освіту він здобув у місцевій церковній школі і, будучи старшою дитиною у родині, заробляв 6 пенсів на тиждень як учень-вчитель. Закінчивши школу в 1873 році, він став хлопчиком-садником у сільського священика.

У листопаді 1877 року Робертсон розпочав свою військову кар'єру, записавшись на дванадцять років солдатом до 16-го (Королевського) уланського полкуWoodward 1998, p. 1. Оскільки йому не вистачало трьох місяців до офіційного мінімального віку вісімнадцяти років, за розпорядженням сержанта-рекрутера він заявив про свій вік як вісімнадцять років і два місяці, ці додаткові п'ять місяців стали його «офіційним» віком протягом усього часу його перебування в лавах британської арміїRobertson 1921, p. 2. Heathcote, p. 250 states that he was five months underage, which is not quite accurate..

У травні 1881 року він отримав звання ланс-сержанта, а в січні 1882 року — сержантаRobertson 1921, p. 2, а в березні 1885 року — отримав звання сержант-майораHolmes 2011, p. 307.

Заохочений своїми офіцерами та священиком своєї старої парафіїHeathcote, p. 251 Вільям Робертсон склав іспит на офіцерський чин і 27 червня 1888 року отримав звання другого лейтенанта з призначенням у 3-й гвардійський драгунський полк«No. 25832». The London Gazette. 26 June 1888. p. 3498.. Коли полк доправили до Британської Індії, Робертсон служив у його лавах, виконуючи різні завдання й одночасно вивчаючи мови тамтешнього населення — урду, гінді, перської, пушту та панджабі — та здобувши таким чином кваліфікацією перекладача — за що офіцери отримували грошову надбавкуWoodward 1998, p. 2.

1 березня 1891 року його підвищили в лейтенанти. Того ж року він вперше взяв активну участь у місії, відзначившись як офіцер залізничного транспорту в експедиції до КохатуBonham-Carter 1963, pp. 34–35. 5 червня 1892 року його призначили аташе до відділу розвідки Департаменту генерал-квартирмейстерства в Сімлі в Індії «No. 26354». The London Gazette. 16 December 1892. p. 7399.. Після п'яти років перебування в Індії він отримав свою першу тривалу відпустку в 1893 році, але виявив, що його мати померла, не доживши до його приїзду додомуBonham-Carter 1963, p. 32.

У червні 1894 року він здійснив тримісячну подорож через Гілгіт і гори північного Кашміру, перетнувши перевал Даркот на висоті понад 4 500 м, щоб досягти Памірського плато біля підніжжя Гімалаїв. У серпні він повернувся до Індії західним маршрутом через Чилас і Каган. Під час подорожі він вивчив гуркхалі, згодом отримав кваліфікацію на знання цієї, шостої в його практиці індійської мови.

3 квітня 1895 року він отримав звання капітана«No. 26612». The London Gazette. 2 April 1895. p. 1995.. Робертсон взяв участь в як офіцер бригадної розвідки у дослідно-розвідувальній групі, яка пройшла через перевал Малаканд, через річку Сват, через Дір до Читрала. Генерал-лейтенант сер Роберт Лоу, командир експедиції, описав його як «дуже активного та розумного офіцера, який має виняткові перспективи»Bonham-Carter 1963, pp. 35–38. Після Читрала та призначення Шуджа-уль-Мулька Мехтаром, Робертсон займався роботою з місцевим населенням і розвідкою, але одного разу був поранений, коли на вузькій гірській стежці під час розвідки на нього напали двоє його провідників. Один провідник був озброєний дробовиком і вистрілив у Робертсона, але промахнувся. Інший провідник напав на нього, атакувавши власним мечем Робертсона (який він мав при собі, оскільки Робертсон був хворий на дизентерію), але Робертсон збив його кулаком на землю, а потім відігнав обох нападників своїм револьвером; один був поранений, а пізніше схоплений і страчений.

Робертсон подав заявку на вступ до Штабного коледжу у Камберлі. При наборі до вишу йому не вистачило місця кандидата, але йому було виділено місце за особистою рекомендацією сера Джорджа Вайта (головнокомандувача британських військ в Індії). У 1897 році він поступив на навчання.Bonham-Carter 1963, pp. 39–40 Він закінчив штабний коледж у грудні 1898 року, а 1 квітня 1899 року був відряджений для проходження служби у розвідувальний відділ Воєнного офісу«No. 27083». The London Gazette. 26 May 1899. p. 3337..

Бурська війна та Воєнний офіс З початком Другої англо-бурської війни, 15 січня 1900 року Робертсон був призначений заступником помічника генерал-ад'ютанта Фредеріка Робертса, 1-го графа Робертса, британського головнокомандувача у Південній Африці«No. 27167». The London Gazette. 20 February 1900. p. 1173.. Він був присутній у битві під Паардебергом (17–26 лютого 1900 року), битві біля Поплар-Гроув (7 березня 1900 року) та інших битвах у березні та травні того року. 10 березня 1900 року Робертсон отримав звання майора«No. 27179». The London Gazette. 3 April 1900. p. 2196. і 2 квітня 1901 року був відзначений у наказі«No. 27305». The London Gazette. 16 April 1901. p. 2605..

У жовтні 1900 року він повернувся до Воєнного офісу і 29 листопада 1900 року за службу в Південній Африці отримав звання підполковника. 1 жовтня 1901 року він був призначений помічником генерал-квартирмейстера з особливою відповідальністю за відділ зовнішньої військової розвідки за рекомендацією експерта з розвідки генерала сера Генрі Брекенбері,. На своїй посаді він тісно співпрацював з Вільямом Ніколсоном (тодішнім директором військових операцій Імперського Генерального штабу).

Будучи свого часу одним із найстарших лейтенантів в британській армії, він став одним із наймолодших полковників, очолюючи штаб із дев'яти офіцерів. За пізнішими словами сучасника, Робертсона «оцінили як надлюдину, і лише ключові призначення вважалися достатньо хорошими для нього»Woodward 1998, p. 3.

30 червня 1905 року Робертсон був призначений помічником директора з військових операцій під керівництвом Джеймса Грірсона і 30 червня 1905 року відзначений орденом Лазні. Навесні 1905 року, під час першої марокканської кризи, Грірсон і Робертсон організували та провели військово-штабну гру, в основу якої було закладено передбачення масштабного прориву кайзерівської армії через Бельгію до Північної Франції. У грі Робертсон командував німецькими військами. Вони були переконані, що раннє та сильне британське втручання — передбачалося, що британські війська висадяться в Антверпені — було необхідне, щоб уповільнити просування Німеччини та уникнути поразки ФранціїTuchman 1962, pp. 55–56Guinn 1965, p. 9.

У січні 1907 року, коли термін перебування на цій посаді завершився, Робертсон, не маючи посади, отримав так звану половинну зарплату. Його оклад впав з £800 до £300, що спричинило серйозні фінансові труднощі; він заробляв гроші, перекладаючи англійською мовою німецькі та австро-угорські військові настанови та статути, знову ж таки йому допомагала його дружинаBonham-Carter 1963, p. 63. 21 травня 1907 року він став помічником генерал-квартирмейстера штабу Олдершотського командування«No. 28023». The London Gazette. 21 May 1907. p. 3530., а 29 листопада 1907 року отримав звання бригадного генерала у штабі Олдершотського командування. У 1909 році разом зі Смітом-Дорріеном і Роулінсоном він розвідав ймовірний напрям німецького вторгнення — Бельгію, Маас і ЛюксембургBonham-Carter 1963, p. 68.

Покровитель Робертсона Ніколсон, на той час начальник Імперського Генерального штабу, призначив його комендантом штабного коледжу з 1 серпня 1910 року на заміну генералу Генрі Вілсону«No. 28404». The London Gazette. 5 August 1910. p. 5670.. 28 липня 1910 року, незадовго до того, як зайняти нову посаду, Робертсон відвідав Камберлі з державним секретарем з питань війни Кітченером, який критикував Вілсона. Відносини між Вілсоном і Робертсоном погіршилися після цього, поклавши початок суперництву, яке набуло загострення й продовжувалося протягом усієї Великої війниJeffery 2006, pp. 78–79.

Робертсон був практичним лектором у Камберлі. Едмондс, який був однокласником Робертсона в 1890-х роках, сказав, що він був кращим лектором, ніж навіть ГендерсонWoodward 1998, p. 5. Він навчав офіцерів, що вони «були в штабному коледжі, щоб навчитися штабним обов'язкам і отримати кваліфікацію штабного капітана, а не говорити безвідповідальне сміття» про «предмети політики чи стратегії»Robbins 2005, p. 36.

26 вересня 1913 року він був присвячений у лицарі-командори Королівського Вікторіанського ордена«No. 28760». The London Gazette. 30 September 1913. p. 6823.. Після посвячення в лицарі він помилково встав і потиснув подану Королю руку замість того, щоб поцілувати її, як того вимагає протокол. Король приватно потішився, і двоє чоловіків незабаром зав'язали хороші стосункиBonham-Carter 1963, p. 69. 9 жовтня 1913 року він був призначений директором військової підготовки Воєнного офісу«No. 28764». The London Gazette. 14 October 1913. p. 7153..

Перша світова війна: 1914–15 З початком Першої світової війни, очікувалося, що Робертсон залишиться Директором військової підготовки у Воєнному офісі або стане начальником штабу Сил територіальної оборони. Замість цього, з 5 серпня 1914 року він замінив Мюррея (якого було підвищено до начальника штабу BEF) на посаді генерал-квартирмейстера Британських експедиційних сил (які очолив фельдмаршал Френч)«No. 28879». The London Gazette. 25 August 1914. p. 6688..

Робертсон був стурбований тим, що британські експедиційні сили просуваються занадто далеко вперед, і обговорював можливий відступ з генерал-майором Роббом, генерал-інспектором військ зв'язку, ще 22 серпня (за день до битви при Монсі), коли Френч і Вільсон були все ще обговорювали подальше просуванняHolmes 2004, p. 213. Він організував мережу складів запасів і розробив оперативні плани тилу на випадок непередбачених обставин, щоб отримати запаси з атлантичного французького, а не з бельгійського узбережжя, але все це виявилося неоціненним під час відступу з Монса. Він став відомий як «старий, є будь-які скарги?» оскільки це було його звичайне запитання під час перевірки військ при прийомі солдатами їжі. На думку Дена Тодмана, відмінні показники логістики Британського експедиційного корпусу у серпні 1914 року вигідно контрастували з «майже фарсовою» діяльністю головного штабу BEFSheffield & Todman 2004, p. 46.

25 січня 1915 року Робертсона призначили начальником штабу Британських експедиційних військ замість Вілсона, який уже був заступником начальника штабу. Поступово стосунки між головнокомандувачем та начальником штабу британських військ на Західному фронті погіршувалися через нерішучість Френча. 1 липня Король провів «довгу розмову» з Робертсоном і був переконаний, що Френча слід усунути з посади головнокомандувача BEFJeffery 2006, pp. 150—151, 153. На початку липня 1915 року, під час участі у військовій раді в Лондоні, Робертсона наприкінці запитали, чи є у нього якісь коментарі — він вивесив перед присутніми карту та прочитав їм 45-хвилинну лекцію, а коли його перервали, стояв, сердито дивлячись на міністра. Його виступ справив сильне враження в порівнянні з нерішучістю політиків і КітченераWoodward 1998, pp. 11, 19, 23.