Як політичний термін, соціал-імперіалізм — це політична ідеологія, прибічники якої, за словами радянського лідера Володимира Леніна, є «соціалістичними на словах, імперіалістичними на ділі». Деякі науковці використовують цей термін на позначення урядів, які практикують імперіалізм для збереження внутрішнього соціального миру.

Політичне використання Термін «ссоціал-імперіалізм» є марксистським виразом, який зазвичай використовується в принизливій формі. Фраза вперше була використана в марксистських колах під час дискусій на початку 20 століття дотично позиції міжнародного робітничого руху щодо майбутньої європейської війни, зокрема вона стосувалася Соціал-демократичної партії Німеччини. У цьому контексті воно дуже схоже на терміни соціал-шовінізм і соціал-патріотизм, але не взаємозамінні з ними.

У наступні десятиліття найбільш цей термін часто використовувався у маоїстськьій критиці Радянського Союзу. Мао Цзедун стверджував, що СРСР сам став імперіалістичною державою, зберігаючи соціалістичний фасад. Албанський лідер і китайський союзник Енвер Ходжа погодився з Мао в цьому аналізі, а згодом використав термін, щоб також засудити теорію трьох світів Мао на тлі китайсько-албанського розколу.

Академічне використання Термін також використовувався лівими науковцями, особливо у контексті сучасної історії Німеччини. Академічне використання цієї фрази зазвичай стосується урядів, які займаються імперіалізмом, спрямованим на збереження внутрішнього соціального миру. Ліворадикальний німецький історик Ганс-Ульріх Велер визначив ссоціал-імперіалізм як «відволікання назовні внутрішньої напруги та сил зміни з метою збереження соціального та політичного статус-кво», а також як «захисну ідеологію» для протидії «руйнівним впливам індустріалізації на соціальну та економічну структуру Німеччини».Eley, Geoff "Social Imperialism" pages 925-926 from Modern Germany Volume 2, New York, Garland Publishing, 1998 page 925. На думку Велера, ссоціал-імперіалізм був засобом, який дозволив німецькому уряду відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем і зберегти існуючий соціальний і політичний порядок.Eley, Geoff "Social Imperialism" pages 925-926 from Modern Germany Volume 2, New York, Garland Publishing, 1998 page 925. Велер стверджував, що домінуючі еліти використовували ссоціал-імперіалізм як клей, щоб утримати воєдино роздроблене суспільство та підтримувати народну підтримку соціального статус-кво. Велер стверджував, що колоніальна політика Німеччини в 1880-х роках була першим прикладом соціального імперіалізму в дії, і її продовжив план Тірпіца щодо розширення німецького флоту, починаючи з 1897 року. З цієї точки зору такі групи, як Колоніальне суспільство та Військово-морська ліга, розглядаються як інструменти уряду для мобілізації громадської підтримки. Вимоги анексії більшої частини Європи та Африки під час Першої світової війни Велер розглядає як вершину соціального імперіалізму.

Британський історик-марксист Джефф Елі стверджує, що в теорії соціального імперіалізму Велера є три недоліки. Перший полягає в тому, що Велер приписує таким лідерам, як адмірал Альфред фон Тірпіц і принц Бернхард фон Бюлов, більший ступінь візії, ніж той, яким вони володіли насправді. Eley, Geoff "Social Imperialism" pages 925-926 from Modern Germany Volume 2, New York, Garland Publishing, 1998 pages 925-926. По-друге, багато правих груп тиску, які виступали за імперіалістичну політику Німеччини, не були витворами уряду, і насправді часто вимагали набагато агресивнішої політики, ніж тої, яку був готовий проводити уряд.Eley, Geoff "Social Imperialism" pages 925-926 from Modern Germany Volume 2, New York, Garland Publishing, 1998 page 926. По-третє, чимало цих імперіалістичних лобістських груп вимагали політичних і соціальних реформ усередині країни, на додаток до імперіалізму за кордоном. Елі стверджував, що для міркувань про ссоціал-імперіалізм потрібна ширша картина із взаємодією згори та знизу, а також ширший погляд на зв’язок між імперіалізмом за кордоном і внутрішньою політикою.

Одне із найбільш помітних застосувань концепції соціального імперіалізму належить британському історику-марксисту Тімоті Мейсонові, який стверджував, що Друга світова війна була спричинена соціальним імперіалізмом. На думку Мейсона, зовнішня політика Німеччини була обумовлена внутрішньополітичними міркуваннями, а початок Другої світової війни в 1939 році найкраще розуміти як «варварський варіант соціального імперіалізму».Kaillis, Aristotle Fascist Ideology, London: Routledge, 2000 page 7 Мейсон стверджував, що «нацистська Німеччина завжди була схильна до великої експансіоністської війни».Kaillis, Aristotle Fascist Ideology, London: Routledge, 2000 page 165 Однак Мейсон стверджує, що час такої війни був визначений внутрішнім політичним тиском, особливо з огляду на економічну недостатність. За словами Мейсона, до 1939 року «перегрів» німецької економіки, викликаний переозброєнням, провал різноманітних планів переозброєння, викликаний нестачею кваліфікованих робітників, промислові заворушення, викликані зривом німецької соціальної політики, і різке падіння стандартів життя німецького робітничого класу змусили Гітлера піти на війну у той час, який він не вибирав.Kaillis, Aristotle Fascist Ideology, London: Routledge, 2000 pages 165-166 Мейсон стверджував, що, зіткнувшись із глибокою соціально-економічною кризою, нацистське керівництво вирішило розпочати безжалісну зовнішню політику «знищи й захопи» із захоплення територій у Східній Європі, які можна було безжально пограбувати для підтримки рівня життя в Німеччині. Kaillis, Aristotle Fascist Ideology, London: Routledge, 2000 page 166 Мейсон описав німецьку зовнішню політику як таку, що керувалася опортуністичним синдромом «наступної жертви» після аншлюсу, в якому «безладність агресивних намірів» плекалася кожним успішним зовнішньополітичним кроком.Kaillis, Aristotle Fascist Ideology, London: Routledge, 2000 page 151 На думку Мейсона, рішення підписати німецько-радянський пакт про ненапад і напасти на Польщу, а разом з цим ризикувати війною з Великою Британією і Францією, було відмовою Гітлера від його зовнішньополітичної програми, викладеної у «Моїй боротьбі» і «Другій книзі» та грабунку закордонних територій з метою запобігання краху німецької економіки. Теорія Мейсона про Другу світову війну як акт соціального імперіалізму та як раптову «втечу у війну» у 1939 році залучила його у дебати з британським істориком Річардом Овері.

Див. також

Освічений абсолютизм; Соціал-фашизм.

Примітки