Бернар Піво (нар. 5 травня 1935, Ліон, департамент Рона, Франція — пом. 6 травня 2024, Неї-сюр-Сен) — французький журналіст, автор і ведучий культурних програм на французькому телебаченні. У 1980–1990-х роках здобув велике визнання як літературний критик і ведучий літературно-культурних програм «Апострофи» та «Бульйон культури».
Біографія Піво народився в Ліоні 5 травня 1935 року в сім'ї бакалійників. Під час Другої світової війни його батько, Шарль Піво, потрапив у полон, а мати перевезла родину до села Кенсьє-ан-Божоле, де Бернар Піво пішов до школи. У 1945 році його батька звільнили, і возз'єднана сім'я повернулася до Ліона. У віці 10 років Піво пішов до католицької школи-інтернату, де відкрив для себе пристрасть до спорту, в той час як з традиційних шкільних предметів, окрім французької мови та історії, у нього були посередні успіхи.
Після закінчення юридичного факультету в Ліоні Піво вступив до Центру підготовки журналістів (CFJ) у Парижі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Монікою. Він закінчив навчання другим на своєму курсі. Після стажування в газеті Le Progrès у Ліоні він цілий рік вивчав економічну журналістику, а потім у 1958 році приєднався до газети Figaro Littéraire.
У 1970 році він вів щоденну гумористичну радіопрограму. У 1971 році Figaro Littéraire закрився, й Піво перейшов до редакції Le Figaro. Він пішов у 1974 році після розбіжностей з Жаном д'Ормессоном. Жан-Жак Серван-Шрайбер запропонував йому розпочати новий проект, який уже через рік призвів до створення нового журналу Lire. Тим часом, у квітні 1973 року Піво почав вести телевізійну програму "Ouvrez les guillemets" ("Відкрийте лапки") на Першому каналі ORTF. У 1974 році ОРТФ було розпущено, і Піво розпочав свою програму "Апострофи". Вперше "Апострофи" вийшли в ефір на 2-у каналі французького телебачення 10 січня 1975 року і проіснували до 1990 рокуChronicle by Susan Heller Anderson , The New York Times.French TV Show on Books Is Ending , The New York Times. Потім Піво створив перебачу "Бульйон культури" з метою розширити інтереси людей, які не обмежувалися лише читанням. Однак, зрештою, він повернувся до книжокARTS ABROAD; Adopting a Country, Then Crashing Its Best-Seller List , The New York Times.
Піво помер від раку в Неї-сюр-Сен 6 травня 2024 року у віці 89 років.
Чемпіонат з правопису У 1985 році Pivot разом з лінгвісткою Мішлін Сомман заснував Championnats d'orthographe («Чемпіонат з правопису»), який у 1992 році став Championnats mondiaux d'orthographe («Чемпіонатом світу з правопису»), а в 1993 році — змаганням під назвою Dicos d'or («Золоті словники»).
Членство
2004—2019: член Гонкурівської академії як перший неписьменник (президент з 2014 р.) 2008: Почесний член Ордену Канади 2011: кавалер Національного ордена Квебеку
Публікації
L'Amour en vogue, Roman. Calmann-Lévy, Paris 1959. La vie oh là, la!, Chronik. Grasset, Paris 1966. Le Football an Vert über den Klub AS Saint-Étienne. Hachette-Gamma, Paris 1980. Le Livre de l'orthographe, Einführung. 1989. Remontrance à la ménagère de moins de 50 ans. Plon, Paris 1998. Le Métier de lire, réponses à Pierre Nora. Gallimard, Paris 1999; neu verlegt und ergänzt in der Reihe Folio des Verlags 2001. 100 mots à sauver. Albin Michel, Paris 2004. Dictionnaire amoureux du vin. Plon, Paris 2006. 100 expressions à sauver. Albin Michel, Paris 2008. Les Mots de ma vie, Autobiographie. Albin Michel, Paris 2011. Les Tweets sont des chats. Albin Michel, Paris 2013.
Примітки
Література
Édouard Brasey: L'effet Pivot. Ramsay, Paris 1987, ISBN 978-2-85956-637-1 David Martens, Christophe Meurée: L'intervieweur face au discours littéraire : stratégies de positionnement chez Madeleine Chapsal, Jacques Chancel et Bernard Pivot. In: Argumentation et analyse du discours. Nr. 12, 16.04 2014, ISSN 1565-8961, doi:10.4000/aad.1639 Bernard Pivot, Pierre Nora: Le métier de lire: réponses à Pierre Nora (= Le Débat). Gallimard, Paris 1990, ISBN 978-2-07-072109-2
Посилання
Bernard Pivot на сайті Encyclopédie Larousse (фр.)