В ісламі сексуальність людини регулюється ісламським правом, також відомим як шаріат. Відповідно, сексуальне насильство розглядається як порушення морального та божественного закону. Іслам поділяє претензії щодо сексуального насильства на «божественні права» (huquq Аллах) і «міжособистісні права» (huquq al-'ibad): перші вимагають божественного покарання (hadd penalties), а другі належать до більш гнучкої людської сфери.

В ісламі зґвалтування вважається серйозним сексуальним злочином. В ісламі зґвалтування називається Зіна Аль-Зібр або Іхтісаб, і воно підпадає під правила Хіраби. Класичне ісламське право (шаріат) вважало злочин сексуального насильства примусовою зіною, а отже злочином хадд. Основні юристи не визнають зґвалтування у шлюбі.

Визначення Зґвалтування вважається серйозним сексуальним злочином в ісламі і може бути визначене в ісламському праві як: «Насильницький незаконний статевий акт чоловіка з жінкою, яка не перебуває з ним у законному шлюбі, без її вільної волі та згоди».

Ісламське право, як і правові системи класичної античності та стародавнього Близького Сходу, не містить справжнього еквівалента сучасному поняттю зґвалтування, яке, своєю чергою, ґрунтується на сучасних уявленнях про автономію особистості та недоторканність тіла, зокрема жіночого тіла. У сучасному розумінні зґвалтування — це порушення сексуальної автономії іншої людини на найпростішому рівні. У общинно-патріархально орієнтованих суспільствах пізньої античності сексуальність жінки тлумачилася як щось, що контролюється її законним опікуном або власником, а не як її особистий контроль. Таким чином, категорія примусового сексуального насильства не була чітко відмежована від інших категорій, таких як згодне порушення сексуальних норм (спокушання).

Терміни гхасаба та айтасаба використовувалися традиційними юристами при обговоренні сексуального насильства та покарання за нього. Більшість юристів вважають, що зґвалтування — це вчинення зіни силою, тому зґвалтування відоме як зіна бі аль-ікра (). Аш-Шафі'ї визначив зґвалтування як: «Примус жінку вчинити зіну проти її волі». Для ханафітів незаконний статевий акт вважається зґвалтуванням, коли немає згоди і немає навмисних дій з боку жертви. На думку Маліка, зґвалтуванням є будь-який вид незаконного статевого акту (зіна) шляхом насильства та без згоди. Сюди входять випадки, коли стан жертви не дозволяє їй чинити опір, наприклад, божевілля, сон або неповноліття. Ханбаліти, як і маликіти, вважають застосування будь-якого виду сили відмовою від згоди жертви. Загроза голодної смерті або страждання від зимового холоду також розглядаються як насильство над людиною.

Юристи сходяться на думці, що жінка, яка зазнала сили та була зґвалтована, не підлягає жодному покаранню.

Відносини з Зіною Класичне ісламське право визначило те, що сьогодні зазвичай називають «ґвалтуванням», як примусову форму розпусти чи перелюбу (zināʾ). Це базове визначення зґвалтування як «примусову zināʾ» означало, що всі звичайні правові принципи, які стосувалися zināʾїї визначення, покарання та встановлення за допомогою доказівбули також застосовні до зґвалтування. Прототипний акт zināʾ визначався як статевий акт між чоловіком і жінкою, на який чоловік не має ані подружнього права, ані права власності. Для юристів прототипний акт zināʾ від акту зґвалтування відрізнявся тим, що в прототипному випадку обидві сторони діють за власним бажанням, тоді як в акті зґвалтування це робить лише одна зі сторін. Юристи визнавали широкий спектр ситуацій «примусовими» за своєю природою, включаючи застосування фізичної сили, наявність примусу або загрозу заподіяння у майбутньому шкоди собі або близьким; вони також включили у своє визначення «примусу» нездатність дати дійсну згоду, як у випадку неповнолітніх, психічно хворих або непритомних осіб. Мусульманські юристи з найдавнішого періоду ісламського права погоджувалися з тим, що особи, які вчинили примусовий zināʾ, повинні отримати покарання ḥadd, яке зазвичай застосовується до їхнього особистого статусу та сексуального статусу, але що покарання ḥadd не слід застосовувати до жертв примусового чи несанкціонованого zināʾ через їх послаблення. місткість.

Злочин зґвалтування, за сунітськими юристами Ханафі та Малікі, є актом зіни. Якщо згода була надана під примусом або через порушення дієздатності, наприклад, психічно хворою особою, це вважається незгодою або недійсною згодою.

З іншого боку, жінки, які зазнали зґвалтування чи сексуального насильства, можуть побоюватися бути притягнутими до кримінальної відповідальності за зіну, що перешкоджає деяким повідомляти про ці напади.

Відносини з хірабою Включення зґвалтування до сфери хіраби підтримувалося протягом всієї ісламської історії.

Середньовічний захірійський юрист Ібн Хазм визначив хірабу як:«Той, хто наводить страх на людей на дорозі, зі зброєю чи без, вночі чи вдень, у містах чи на відкритих просторах, у палаці халіфа чи мечеті, зі спільниками чи без, у пустелі чи в селі, у великому чи малому місті, з одним чи кількома людьми… змушує людей боятися, що їх уб'ють, заберуть гроші чи зґвалтують (хатк аль-арад)… незалежно від того, чи нападників один, чи багато».Webb, Gisella — Windows of Faith: Muslim Women Scholar-Activists in North America p.130Воно мало значну підтримку з боку юристів Малікі.«Наприклад, ад-Дасукі, малікійський юрист, вважав, що якщо людина примушує жінку до сексу, то її дії вважаються вчиненням хіраби. Крім того, малікійський суддя Ібн 'Арабі розповідає історію, в якій на групу напали і зґвалтували жінку з їхньої компанії. На аргумент, що цей злочин не є хірабою, оскільки не було взято грошей і не застосовувалася зброя, Ібн Арабі обурено відповів, що „хіраба з інтимними частинами“ набагато гірша за хірабу, пов'язану з отриманням грошей, і що будь-хто воліє зазнати останньої, аніж першої».У ханафітській школі права термін «зіна» використовується для позначення незаконного статевого акту, де зґвалтування розрізняється як «зіна біл джабр», щоб вказати на його примусовий характер і без згоди, тоді як блуд і подружня зрада підходять «зіна біл рідха», що вказує на згоду. Незважаючи на те, що в термінології використовується термін «зіна», це два категорично різні злочини, оскільки зґвалтування розглядається суддею як тазир (дискреційний) злочин і переслідується на основі непрямих доказів (медичних доказів, будь-якої кількості свідків та інших доказів судової експертизи). Це блуд і подружня зрада за взаємною згодою, або зіна біл рідха, які зберігають свої класичні хадд покарання з Корану та сунни за умови наявності чотирьох свідків (за відсутності яких вони також за замовчуванням тазир, підлягають дискреційним покаранням, таким як штраф, тюремне ув'язнення, або вії). Незважаючи на це, групове зґвалтування або публічне зґвалтування, як-от те, що відбувається під час війни, все ще традиційно вважається хіраба, оскільки це більше відповідає його класичному визначенню як воєнний злочин або злочин проти цивілізації та суспільства.Muhammad Taqi Usmani — The Islamization of Laws in Pakistan: The Case of Hudud Ordinances

Подружнє зґвалтування Історично ісламське право розглядало зґвалтування у шлюбі інакше, ніж сучасні закони, через те, що «сексуальна згода» є сучасним поняттям, а ісламське право було сформульовано в досучасну епоху. Замість того, щоб бути порушенням згоди, сексуальне насильство в шлюбі концептуалізувалося як шкода, заподіяна дружині, і судді використовували принцип зменшення шкоди, розглядаючи ці справи.

Історичні записи показують, що, зазнаючи сексуального насильства, деякі жінки могли звернутися до суду та змусити своїх чоловіків відмовитися та відшкодувати збитки навіть у досучасному мусульманському світі. Наприклад, розрив промежини чоловіком було визнано кримінальним провадженням і давало дружині право на грошову компенсацію. Зґвалтування у шлюбі також можна класифікувати як акт агресії проти дружини та призвести до судового переслідування чоловіка та розлучення дружини, але покарання не було таким суворим, як проти інших форм зґвалтування.

Середньовічні юристи класифікували зґвалтування як злочин айтісаб, але жоден середньовічний юрист не класифікував зґвалтування у шлюбі як таке. Термін ightisab стосується «узурпації чогось, що належить іншій людині, силою та проти волі людини»; воно позначає щось «потворне» і «осудливе». Проте, деякі середньовічні юристи проводили різницю між примусовим і добровільним сексом у шлюбі. Хоча більшість ісламських юристів не визнають зґвалтування у шлюбі як зґвалтування, деякі сучасні інтерпретації ісламського права забороняють зґвалтування у шлюбі іншими способами.

За «Дар аль-Іфта аль-Місрія», ісламські вчені засуджують, коли чоловік застосовує насильство, щоб змусити дружину переспати з ним, або просить дружину вступити в статевий акт під час менструального періоду, в ненормальній сексуальній позі або під час посту в Рамадан. У відповідь дружина має право подати на чоловіка до суду, і він повинен бути покараний за скоєне. За цією думкою, дружина має безліч підстав відмовитися від статевих стосунків з чоловіком, у тому числі, якщо він має інфекційне захворювання або якщо статевий акт завдає шкоди її тілу. Ісламське право радить, що статевий акт між чоловіком і дружиною повинен відбуватися з близькістю і любов'ю.

Одна школа, ханафітська, традиційно дозволяла чоловікові примусово займатися сексом зі своєю дружиною, якщо в неї не було законної причини відмовитися від сексу; це також зазначено в посібнику з фікху Аль-Хідая. Ця позиція ханафітів не була поширеною в інших школах думки, які ні дозволяли примусовий секс у шлюбі, ні карали за нього.

Ісламські джерела Інцидент за часів ісламського пророка Мухаммеда ляже в основу пізнішої юриспруденції зґвалтування:

Покарання засудженого ґвалтівника Зґвалтування карається за певних обставин «зіна», а також за певних обставин «іраба», до яких додається «тазір», а також за певних обставин «зіна».

Мусульманські юристи погодилися, що покарання не уникнути, навіть якщо злочинець заявив, що не знає закону. Це пов'язано з аморальністю злочину зґвалтування та тяжкою шкодою, яку він завдає жертві.

Додавання зіна Більшість класичних вчених виступали за застосування додаткового покарання за зіну до засудженого ґвалтівника — побиття камінням до смерті для одружених (мусан) або шмагання 100 ударами батогом і депортація для неодружених (ґаїр-мусан). Вони ґрунтуються на хадисі, в якому розповідається про випадок зґвалтування за часів Пророка, коли жертву виправдали, а її ґвалтівника (одруженого) засудили до побиття камінням до смерті.

Додавання іраби як покарання за зґвалтування Деякі класичні юристи (Аль-Табарі та Малікі Ібн аль-Арабі) і більш сучасні тлумачення (Релігійна рада Єгипту серед інших) класифікували злочин зґвалтування не як підкатегорію зіни, а радше як окремий злочин насильства згідно з хіраба (насильницьке та насильницьке захоплення), тобто насильницький злочин, що спричиняє безлад на землі у спосіб, описаний у Корані (5:33) як фасад (руйнівне лихоліття). Подібним злочином, наприклад, буде пограбування на дорозі, оскільки воно наводить страх на людей, які виходять на вулицю або втрачають своє майно через насильство. Таким чином, ґвалтівник потрапляє в категорію людей, які перебувають поза законом і становлять загрозу для миру і безпеки суспільства.

Зґвалтування як тазір