Золото та срібло Іспанської Америки
Відкриття Нового світу й перших родовищ золота
3-го серпня 1492 р. Христофор Колумб вивів три кораблі із залогою в 90 моряків із гавані іспанського порту Палос-де-ла-Фронтера, перетнув Атлантичний океан і 12 жовтня висадився на берег острова, названого ним Сан-Сальвадор (з ісп. — Святий Спаситель), де встановив прапор Кастилії. Це стало початком відкриття Багамських і Антильських островів, а пізніше (з 1502 р.) — материкової частини Америки (так званої — «Твердої землі»).
Жага золота рухала командою шхун Колумба. «Боже, зроби так, щоб я відкрив багаті поклади золота», — записав Колумб у корабельному журналі 6 грудня 1492 р., на другий день після висадки на острові Еспаньйола . Його знаменитий лист, відправлений з острова Сантьяго (Ямайка) іспанським монархам Фердинандові та Ізабеллі (друга експедиція), є справжнім гімном золоту. Між іншим повідомлялось, що загін, відряджений на пошук золота всередину Еспаньйоли (зараз о. Гаїті), знайшов багаті поклади розсипного золота серед пісків гірського району Кордильєра-Сентраль. Це перше відкриття золотого родовища в Новому Світі сталося в січні 1494 р. Колумб повідомляв також, що перше поселення на Еспаньйолі він заклав «у найкращому для видобутку золота місці».
Відкриття нових земель стало початком масштабного підкорення (так званої «конкісти») та феодальної колонізації Америки іспанськими завойовниками та поселенцями. Майже безперервні війни за визволення півдня Іспанії та Північної Африки від мусульман, що точилися протягом кількох сторіч, сформували славетне військове середовище конкістадорів, яке поповнившись дрібною іспанською шляхтою та численними авантюристами різних станів зуміло в стислі строки перемогти давні американські цивілізації ацтеків, майя, інків та ін. і заволодіти величезними скарбами, накопиченими тут протягом віків. «Провідною зіркою» для вибору напрямків військової експансії слугували свідчення про наявність золота на землях тих чи інших племен.
Слід відзначити, що видобуток золота та срібла в доколумбовій Америці розпочався принаймні з II ст. після Різдва, причому автохтонні цивілізації видобували його в умовах досить гармонійних суспільних відносин (без експлуатуючого рабства). Основні центри видобутку зосереджувались на території сучасної Мексики, Центральної Америки, Колумбії та Перу. Використовували найпростіші гірничі знаряддя праці з каменю та високоякісної бронзи (виробництво заліза не було відоме індіанцям). Для руйнування міцних порід застосовували вогневий спосіб видобутку. Значну частину золота діставали з розсипів.
Перші розробки золота європейцями розпочалися в Новому Світі на Антильських островах, причому корінні жителі самі вказували місця золотих покладів, не маючи й гадки про свою подальшу долю підневільних гірників. З 1494 по 1520 рр. тут видобуто близько 22 т золота (більша частина на Еспаньйолі — родовища Кордильєра-Сентраль і Сібао). Ціною цього металу було майже повне винищення аборигенного населення. Іспанські хроніки XVI ст. свідчать, що більш як 80 % рабів-індіанців гинули вже протягом першого року роботи в копальнях. Крім того, масове залучення чоловічого населення на гірничі роботи значною мірою підірвало традиційний економічний устрій островів (садівництво, мисливство, рибальство), що призвело до голоду й поширення хвороб. Гірнича трудова повинність з часом розповсюдилася й на корінне населення материка, яке на відміну від архаїчних мешканців островів мало досить розвинений цивілізаційний рівень.
Проти нелюдських злочинів щодо індіанців виступили християнські священики, серед яких вирізнявся безкомпромісною позицією Бартоломео де Лас Касас. Особисто зустрівшись з королем Іспанії, він не побоявся провістити, що жахливі злочини конкістадорів проти індіанців приведуть „до Божого покарання й краху самої Іспанії”. Завдяки зусиллям церкви, починаючи з 1512 р. видавалися королівські закони, спрямовані на припинення свавілля колонізаторів до індіанців і введення системи бюрократичного контролю над масштабами їхньої експлуатації. Ці закони призвели до неочікуваних результатів колонізації континенту. Постійна нестача робочої сили для освоєння родовищ, „невідповідний” для рабської праці в рудниках характер індіанців і захист їх королівськими законами становили основу для ввезення численних невільників із Африки. Таким чином, освоєння надр Америки стало першопричиною найбільш масового в історії людства примусового переселення народів. При цьому жорстока експлуатація індіанців, всупереч королівським законам, зберігалася на більшості територій, хоча в дещо обмежених або прихованих формах.
Перша колонія іспанців на материковій частині, що мала промовисту назву Золота Кастилія, виникла на карибському узбережжі сучасної Колумбії на початку XVI ст. Сутички з войовничим корінним населенням постійно загрожували її існуванню, і конкістадор Васко-Нуньєс де Бальбоа з частиною колоністів перейшов у більш спокійні райони південно-східної Панами, де заснував перше європейське місто в Америці Санта-Марія де ла Антігва. Головною діяльністю його мешканців був обмін дешевих побутових речей та прикрас на благородні метали індіанців, яких вони мали безліч. За словами хроніста Хереса, один з касиків (шляхетних індіанців), спостерігаючи неосяжний для свого розуміння потяг білих людей до жовтого металу, пообіцяв показати іспанцям південну країну, де величезна кількість золота задовольнить всяку його потребу. Бальбоа звернувся до короля Фердінанда з проханням прислати загін з тисячі конкістадорів для завоювання «золотої країни», але не дочекавшись підкріплень (Іспанія спорядила вдвічі більше вояків, але призначила ними командувати не Бальбоа, а наближеного до короля Педро Аріаса де Авіла), вирушив 1 вересня 1513 р. із залогою з 190 воїнів і 600 індіанців на пошуки золота. Загін перетнув гірські масиви Панамського перешийка й дістався берегів Великого Південного моря (чим відкрив для європейців Тихий Океан). Нові землі, які Бальбоа назвав Перу (дослівно «лечу» — почуття, що охопили його на вершині гірського хребта), були оголошені володіннями іспанської корони. Оскільки, за свідченнями індіанців, до омріяної «золотої країни» залишалося багато тижнів важкого шляху суходолом, Бальбоа вирішив повернутися у свою факторію й використати в майбутніх експедиціях морський шлях уздовж відкритого тихоокеанського узбережжя Твердої землі. Та доля розсудила інакше, і відкриття країни інків затрималось на два десятиріччя.
Завоювання й гірнича колонізація імперії ацтеків
Тим часом інший конкістадор Ернан Кортес, призначений капітаном третьої (завойовної) експедиції в Мексику, висадився на мексиканський берег (квітень 1519 р.), а з часом затопив кораблі своєї ескадри, унеможливлюючи таким чином відступ конкістадорів і утверджуючи для них нову вітчизну, яку ще треба було вибороти у войовничих ацтеків. Уже перші дари, які імператор ацтеків Монтесума II відправив Кортесу через своїх послів, захопили іспанців перспективою оволодіння небаченими скарбами. Біограф Кортеса К. Дюверже писав з цього приводу: «Золото постало у всіх можливих варіантах: розкішні прикраси та ритуальні предмети свідчили про високий художній талант мексиканських золотарів, а масивний сонячний диск із золота ще більше розпалював апетити іспанців. Тут були кулони, щипчики, намиста, сережки, зливки, самородки, золотий пісок, насипаний у порожнисті стержні цінних пір'їн, — словом усе, що могло розпалити уяву конкістадора». Завоювання імперії ацтеків і створення на їх землях Нової Іспанії мало характер гострого військового протистояння, перемога в якому дісталася Кортесу значною мірою завдяки підтримці численних індіанських племен, що ворогували з ацтеками. Вилучені величезні багатства (особливо в столиці Теночтітлані, яка на момент захоплення була одним із найбільших і найбагатших міст на землі) передавалися іспанському королю. Загалом «добування» коштовних металів спочатку було розбійницьким пограбуванням самобутніх індіанських цивілізацій, повсюдне вилучення обрядового начиння, оздоблення палаців, храмів і гробниць, ювелірних виробів у населення. Але це не могло тривати вічно. З часом розпочиналась розвідка родовищ, причому основною «пошуковою ознакою» слугувала наявність золота та срібла у мешканців тих чи тих районів, а також покази місцевого населення. Видобуток здійснювали робочою силою індіанців чи ввезених африканців, причому варто подиву те, що загони з кількох сотень іспанців організовували гірничі роботи із залученням десятків тисяч невільників. Перші професійні гірники та спеціалісти-золотарі прибули на Еспаньйолу 1504 р. разом з Ернаном Кортесом, але більшість гірничих розробок довгий час залишалися на рівні примітивного виробництва.
Уже 1522 р., через рік після падіння імперії ацтеків, іспанці почали розробку багатих на срібло і золото поліметалічних родовищ Пахука та Реаль дель Монте поблизу Мехіко. Головна жила родовища Пахука була простежена більш ніж на 15 км і сягала товщини 4,8 м. Паралельні жили створювали систему, поєднану діагональними прожилками. Рудні поклади були витягнуті за простяганням більш ніж на 900 м. Крім срібла, тут добували свинець та золото. Один із перших підземних рудників срібла заснували іспанці 1525 р. на території сучасного мексиканського штату Халіско (центральний захід країни). 1543 р. відкрито надзвичайно багатий рудний район Гуанахуато, що лежить на північному заході за 400 км від Мехіко. Срібно-золотій гідротермальній мінералізації тут підпали потужні гірські розломи Вета-Мадре з довжиною за простяганням 24 км, Сьєрра — 13 км та Ла-Лус — 8 км. Рудні тіла представлені жилами у вигляді потужних плит, лінз і штокверків, що падають під кутом 400—650. Вета-Мадре (ісп. «материнська жила») вважається однією з найбільших срібних жил світу. В північно-західній частині вона навіть вважалась пластовою, сягаючи суцільної товщини на руднику Валенсіана близько 150 м. В інших місцях жили товщиною від 1,5 до 10 м також частково поєднувалися між собою за падінням і простяганням. Упродовж майже 400 років експлуатації рудників Гуанахуато тут добуто 32 тис. т срібла й 130 т золота.
1591 р. відкрито потужне мексиканське родовище срібла Сан-Луїс (Центральна Мексика), багатий видобуток якого дозволив вже за кілька років заснувати в місті рудокопів один із перших університетів Америки. З 1600 р. експлуатується багате гідротермальне родовище Ель-Оро (Північно-Західна Мексика), на якому видобуто близько 170 т золота.
Формально родовища й копальні належали іспанській короні, але практично ними володіли першовідкривачі, сплачуючи в королівську скарбницю п'яту частину видобутку. Такий підхід значною мірою стимулював пошуки та експлуатацію нових родовищ. У перші роки після завоювання Мексики в грошовому обігу перебували шматочки срібла, які відповідали за вагою іспанським монетам. З іспанської «вага» — «песо». Ця назва закріпилася за грошовою одиницею Іспанії та Мексики, а пізніше — і в інших іспанських колоніях. 1536 р. в Мехіко розпочато карбування монет. Примітно, що в період між 1536 та 1888 рр. на 11 монетних дворах Мексики викарбували близько 3 млрд срібних мексиканських песо, значна частина яких послужила монетним дворам Європи за матеріал для карбування власних монет.
Золото інків
Ще більші здобутки мали іспанські конкістадори на шляхах освоєння Південної Америки. 1533 р. конкістадор Франсіско Пісарро, продовжуючи справу Васко-Нуньєса де Бальбоа, завоював Перу й підкорив столицю імперії інків Куско. Держава інків, яка виникла в XIV ст. і об'єднала давні цивілізації гірського поясу Анд, вражала величними архітектурними пам'ятками, культовими спорудами, брукованими дорогами, що простяглися на тисячі кілометрів, а також високим рівнем золотарства й багатством коштовних виробів.