Румунський переворот (1944)

Румунський переворот 1944 року — державний переворот під керівництвом короля Румунії Міхая I під час Другої світової війни 23 серпня 1944 року. Більш відомий у румунській історіографії як Акт 23 серпня (). Переворот усунув від влади уряд на чолі з диктатором Іоном Антонеску, що зробив Румунію сателітом нацистської Німеччиниwww.litencyc.com.

Переворот здійснив король Міхай I за підтримки армії та групи політичних партій: Комуністичної партії, , Національної ліберальної партії та . Це сталося під час Другої Яссько-Кишинівської операції, коли румунські війська зазнали важких поразок у Молдові, а війська Радянського Союзу вторглися до країни. Головною метою перевороту було укладення сепаратного перемир'я з Радянським Союзом.

Новим прем'єр-міністром і фактичним керівником країни став Константин Сенетеску. Ставши на бік Антигітлерівської коаліції, Румунія тим самим оголосила війну Угорщині та Німеччині. Слідом за цим відбулося введення радянських військ на територію країни і встановлення в Румунії прорадянського режиму.

Причини

Передісторія У Румунії у вересні 1940 року внаслідок територіальних поступок Угорщині, Болгарії та СРСР і зовнішньополітичної ізоляції країни до влади прийшов Іон Антонеску, який очолив Румунію, і фашистська організація «Залізна Гвардія» під керівництвом Хорії Сіми, з членів якої складався уряд країни. Сам Сіма став віцепрем'єром Румунії. Також у країні змінився король — на трон зійшов дев'ятнадцятирічний Міхай I, який фактично став маріонетковим королем. Румунія змінила зовнішньополітичний курс, тепер, замість Великої Британії та Франції, орієнтуючись на Німеччину.

Унаслідок політичних репресій і осінньої кризи та економічного спаду, що виникли в країні, між Іоном Антонеску і Хорією Сімою виникли серйозні розбіжності. Взимку 1940—1941 років у країну було введено німецькі війська для контролю нафтових родовищ. З їхньою допомогою Горія Сіма сподівався повалити Антонеску, у січні 1941 року піднявши заколот. Легіонери «Залізної Гвардії» з 19 до 23 січня чинили погроми і вели бої з поліцією і внутрішніми військами в найбільших містах країни. Однак, всупереч очікуванням Горії Сіми, Німеччина стала на бік Іона Антонеску. Таким чином, не отримавши німецької підтримки, легіонери були розбиті румунськими військами, а «Залізна Гвардія» розпущена. Уся повнота влади в країні перейшла в руки Антонеску, який проголосив себе кондукетором.

22 червня 1941 року Румунія виступила на боці Німеччини проти СРСР, таким чином вступивши у Другу світову війну. Румунські війська за місяць (з 22 червня до 23 липня) оволоділи відданими в 1940 році Радянському Союзу територіями (Бессарабією і Буковиною), а також зайняли Трансністрію. На цих територіях було засновано румунську адміністрацію. Після того як 16 жовтня впала Одеса, багато жителів Румунії вважали війну завершеною, проте 3-тя і 4-та румунські армії були відправлені разом із німецькими військами далеко на східний фронт. Румунські війська брали участь у боях на Південній і Східній Україні, в Криму, на Кубані, на Північному Кавказі, біля Сталінграда. Однак з осені 1942 року румунські армії на сході стали зазнавати великих втрат, а в грудні сталася низка поразок. Німецько-румунські війська почали відступ на захід, залишаючи за собою захоплені території. Навесні 1944 року радянські війська наближалися до Трансністрії, а 13 березня 1944 року під час Дніпровсько-Карпатської операції 2-й Український фронт підійшов до Південного Бугу.

Внутрішня нестабільність у Румунії, політичне протистояння Затяжна війна призвела до виникнення економічної нестабільності в країні. Постійні витрати на утримання румунських армій далеко на східному фронті та залежність румунської економіки від Німеччини та Угорщини, а також від сировини Трансністрії, що була передана під управління німецької адміністрації, з якої вивозили аграрну сировину, послаблювали національну економіку країни. За оцінками Антонеску 1943 року, «ця війна коштує Румунії 300 млрд лей», а Румунія поставила Німеччині «понад 8 млн тонн нафти, загрожуючи своїм національним запасам і самим покладам». У результаті до 1944 року економіка країни занепала: німецька експлуатація нафтових родовищ, величезні витрати на озброєння і людські втрати на фронті призвели до зародження економічної кризи, що охопила всі галузі. Почалася гіперінфляція, лей різко знецінився. Так, його відношення до повоєнної румунської валюти становило 20 000 до одного.

Серйозним ударом по економіці країни став наступ радянських військ на Україні та їхнє наближення до Південного Бугу — східного кордону Трансністрії. Подальший наступ радянських військ призвів до того, що Румунія до літа 1944 року втратила контроль над Трансністрією, Буковиною і північною Бессарабією. У Румунію припинилися поставки дешевої сировини зі сходу — територій СРСР, які з 1941 року перебували під контролем Румунії. На той момент румунські селяни, змушені працювати на потреби армії і нездатні у зв'язку з цим прогодувати себе, відмовилися виходити на роботи. Таким чином Румунія зазнала серйозних збитків у сільськогосподарській галузі. Усі ці чинники (військове виснаження країни, економічні збитки, серйозні втрати на східному фронті та невиправданість подальшої війни проти СРСР після того, як були повернуті території, втрачені в 1940 р.) призвели до виникнення та широкого поширення пацифістського й антифашистського рухів.

Для того щоб відволікти населення Румунії від проблем у країні та на фронті, румунське керівництво спробувало спровокувати конфлікт з Угорщиною, тим самим зосередивши увагу громадськості на румунсько-угорському кордоні. Навесні 1944 року на ньому регулярно відбувалися перестрілки, що тільки загострило зовнішньополітичну ситуацію та дало змогу Німеччині скористатися румунсько-угорськими протиріччями. Влітку на східному фронті встановилося затишшя, що дало змогу почати приготування до перевороту.

Змова Від самого приходу Антонеску до влади до нього глибоко в опозиції перебувала Румунська комуністична партія (РКП); також кондукетору протистояли Націонал-цараністська і Націонал-ліберальна партії на чолі з Юліу Маніу та Діну Бретіану відповідно. На відміну від РКП, ці партії були більш помірковані щодо чинного керівництва країни. Однак у ситуації, яка склалася на фронті навесні, вони приєдналися до противників чинного режиму. Міхай I і його оточення також прагнули змістити кондукетора, зокрема, король прагнув до виведення Румунії з війни, союзу зі США та Великою Британією і введення в країну їхніх військ. У першій половині 1944 року комуністи організували Єдиний робітничий фронт і почали переговори з високопоставленими особами у збройних силах Румунії. 20 червня виник національно-демократичний блок, до якого увійшли комуністи, соціал-демократи, націонал-ліберали і націонал-цараністи. Це створило загрозу Іону Антонеску.

До кола змовників увійшли: Міхай I, король країни, і королева-мати Єлена; Юліу Маніу, Діну Бретіану і Петреску, лідери селянської, ліберальної та соціал-демократичної партій відповідно; Григоре Нікулеску-Бузеті, глава МЗС Румунії, генерал Константин Сенетеску, глава Королівської Палати, генерал Аурел Алдя, Іонел Моксоні-Старча, королівський секретар, Мірча Іоаніціу, близький друг короля, полковник Еміліан Іонеску, майор Антон Думітреску, а також комуністи Лукреціу Петрешкану та Еміль Боднераш. Також до змовників приєдналися деякі члени партій, лідери яких були посвячені в змову.

Хід подій 19 березня 1944 року Червона армія на півночі Одеської області підійшла впритул до Дністра, а з 20 березня почалося форсування річки. Протягом березня-квітня Румунія втратила Буковину, північ Молдови та Одесу. Також радянські війська зайняли невелику територію на північному сході Румунії. До кінця весни фронт стабілізувався на сході по лінії Дністра і на півночі по лінії Редеуць — Пашкані — Оргеєв — Дубоссари. Війна перенеслася на територію Румунії. У таких умовах СРСР ще під час проведення операції 12 квітня запропонував перемир'я Румунії на своїх умовах, проте Іон Антонеску категорично відмовився виконувати радянські вимоги.

Затишшя на фронті на початку літа дозволило радянському командуванню провести перегрупування військ, а румунському — зміцнити позиції своїх військ і підготуватися до оборони. На той момент 12 німецьких дивізій групи армій «Південна Україна» були перекинуті з Румунії на захід України і в Білорусію, де велися запеклі бої. Напередодні операції група армій «Південна Україна» під командуванням Ганса Фріснера мала 25 німецьких, 22 румунські дивізії і 5 румунських бригад у складі 6-ї та 8-ї німецьких армій, 3-ї та 4-ї румунських армій і 17-го армійського німецького корпусу. Війська підтримував 4-й повітряний флот, у складі якого було 810 літаків. У СРСР на цій ділянці фронту була перевага в чисельності військ. Біля Дністра і на півночі Молдавії перебували 2-й Український фронт під командуванням Родіона Яковича Малиновського, 3-й Український фронт під командуванням Федора Івановича Толбухіна і Чорноморський флот, зокрема й Дунайська військова флотилія.

20 серпня радянські війська відкрили потужний артилерійський вогонь по румунських позиціях, тим самим почавши артилерійську підготовку. Слідом за цим послідував наступ 27-ї і 6-ї танкової радянських армій у районі Ясс, якому спробувало запобігти німецьке командування, кинувши в контратаку 3 піхотні і 1 танкову дивізії. Це не переломило ситуацію, і 21 серпня радянські війська прорвали лінію фронту на 65 км по фронту і до 40 км у глибину, опанувавши Ясси і Тиргу-Фрумос. Зайнявши ці два міста, командування 3-го Українського фронту отримало наказ зі Ставки Верховного Головнокомандування оточити противника, зімкнувши зусиллями двох фронтів кільце в районі Хуші, тим самим відрізавши румунсько-німецькі війська в Кишиневі від сполучення з Румунією. 22 серпня румунським військам надійшла директива відступити з Кишинева, проте вже було пізно. Радянські війська відрізали всі шляхи відступу.

Увечері того ж дня силами Дунайської військової флотилії був узятий Аккерман, після чого почався наступ уздовж чорноморського узбережжя в південному напрямку. 23 серпня кільце навколо німецько-румунських військ замикалося, 18-й танковий корпус вийшов у район Хуші, 7-й механізований корпус — до Прута в районі Леушен, 4-й гвардійський механізований корпус — до Леово. 3-тя румунська армія була витіснена 46-ю радянською армією 3-го Українського фронту до Чорного моря, де була оточена. На фронті утворився 100-кілометровий прорив.

Переворот (23 серпня) Спочатку повалити Антонеску планувалося 26 серпня, проте Яссько-Кишинівська операція порушила плани змовників, тож переворот відбувся 23 серпня, у розпал боїв у Молдові та на північному сході Румунії. Цього дня Костянтин Сенетеску зателефонував Іону Антонеску і попросив того прибути до палацу нібито для обговорення подальших військових дій проти СРСР у зв'язку з поразкою на східному фронті. О 16:30 Антонеску прибув до королівського палацу. У жовтому салоні палацу на нього чекали Сенетеску і Міхай I. У сусідньому приміщенні в очікуванні результатів переговорів короля з кондукетором перебували Аурел Алдя, Іонел Моксоні-Старча, Григоре Нікулеску-Бузеті, Мірча Іоаніціу, а також Еміліан Іонеску та Антон Думітреску з особистою охороною короля.

Міхай I запропонував Антонеску припинити війну і підписати перемир'я з Радянським Союзом. Кондукетор категорично відмовився від негайної капітуляції Румунії і розриву союзу з Гітлером і попросив надати йому кілька днів на те, щоб обміркувати ситуацію, що складається на фронті. Король зрозумів, що Іон Антонеску не збирається припиняти війну і не складе із себе повноважень керівника країни. Міхай I о 17:15 на кілька хвилин покинув Антонеску і пішов у сусіднє приміщення до змовників для обговорення подальших дій проти Іона Антонеску. Коли він повернувся, то запропонував Антонеску негайно скласти з себе повноваження.