Ранній новий період в історії Старої швейцарської конфедерації (Eidgenossenschaft, також відомої як «Швейцарська республіка» чи Republica Helvetiorum) і Тринадцяти кантонів, що входили до її складу, охоплює часовий проміжок від початку Тридцятилітньої війни до французького вторгнення 1798 року.

Епоха відзначилася посиленням аристократичного й олігархічного правлячого класу, а також частими релігійними й економічними повстаннями. За аналогією з Францією її ретроспективно називають Старий порядок (), особливо на контрасті з постнаполеонівською Швейцарією.

Слабко згуртована Конфедерація залишалася великою мірою дезорганізованою та скаліченою релігійними розділами, що постали внаслідок швейцарської реформації. У цей період союз отримав формальну незалежність від Священної Римської імперії за підтримки Франції, із якою мав дуже тісні відносини.

Цей період також відзначився розвитком франкошвейцарської літератури та перебуванням у країні відомих авторів доби Просвітництва, на кшталт сім'ї Бернуллі та Леонарда Ейлера.

Тринадцять кантонів

З моменту початку територіального зростання Старої конфедерації, вісім кантонів, що існували в 1352—1481 рр., до 1513 року збільшилися до тринадцятьох.

Існував певний порядок старшинства: вісім старих кантонів «Союзу вісьмох кантонів» XIV століття, а після них п'ять кантонів, які приєдналися до союзу в ході Бургундських війн. Усередині цих груп першими згадувалися більш могутні міські кантони (), Цюрих очолював список як місце тагзатцунгу вісьмох кантонів до реформаціїIm Hof, U.. Geschichte der Schweiz, 7th ed., Stuttgart: Kohlhammer Verlag, 1974/2001. . :

Цюрих — міський кантон, член з 1351 року. Берн — міський кантон з 1353 року; асоційований член з 1323 року. Люцерн — міський кантон, член з 1332 року. Урі — кантон-засновник (Брунненська угода), заснований 1315 року. Швіц — кантон-засновник (Брунненська угода), заснований 1315 року. Унтервальден — кантон-засновник (Брунненська угода), заснований 1315 рокуСтарий герб Унтервальдену був ідентичний гербу Золотурну; новий герб запроваджений у XVII столітті.. Цуг — міський кантон, член союзу з 1352 року. Гларус — сільський кантон, член союзу з 1352 року. Базель — міський кантон, член союзу з 1501 року. Фрібур — міський кантон з 1481 року; асоційований член з 1454 року. Золотурн — міський кантон з 1481 року, асоційований член з 1353 року. Шаффгаузен — міський кантон з 1501 року; асоційований член з 1454 року. Аппенцелль — сільський кантон з 1513 року; асоційований член з 1411 року.

Символічні зображення Конфедерації складалися з розташування тринадцятьох кантональних гербів, іноді з додатковим символом єдності — таким як дві зімкнені руки, «Швейцарський бик» (з кінця XVII століття), Троє Конфедератів або національна персоніфікація союзу — Гельвеція.

Кантональні герби часто супроводжувалися гербами найближчих соратників конфедерації, зокрема місто Біль, імперське абатство Санкт-Галлен, імперське місто Санкт-Галлен, Сім Десятин (Вале), Три Ліги (Граубюнден), імперські міста Мюлуз, Женева, Роттвайль.

Тридцятилітня війна Реформація у Швейцарії призвела до розділення Старої Швейцарської конфедерації на дві ворожі фракції. Втім, Швейцарія все ж залишалася відносною «оазою миру та процвітання», тоді як Європу роздирала Тридцятирічна війна. Міста загалом залишалися осторонь і спостерігали за руйнуваннями здалеку, а республіка Цюрих вкладала кошти в будівництво найсучасніших міських укріплень. Кантони уклали численні контракти на найману службу та оборонні союзи зі своїми партнерами з усіх сторін. Деякі з цих контрактів нейтралізували один одного, що дозволило конфедерації залишатися нейтральною — у Defensionale von Wil 1647 року, підписаному під враженням від наступу шведів до Боденського озера взимку 1646—1647 рр., конфедерати оголосили «постійний збройний нейтралітет», що стало історичним початком швейцарського нейтралітету, який буде повторно підтверджений Віденським конгресом і якого країна дотримуватиметься протягом конфліктів XIX і XX століть.

За Вестфальським миром 1648 року Швейцарська конфедерація отримала юридичну незалежність від Священної Римської імперії, хоча де-факто була незалежною ще після Швабської війни 1499 року. За підтримки голови французької делегації герцога Орлеанського та суверенного князя Невшателя, представнику швейцарців і меру Базеля Йоганну Рудольфу Веттштайну вдалося добитися формального звільнення всіх кантонів і партнерів конфедерації з-під влади Священної Римської імперії.

Під час війни один з учасників Трьох Ліг Граубюнден, який також був асоційованим членом Швейцарської конфедерації, опинився в центрі внутрішнього та зовнішнього конфлікту. Оскільки Три Ліги були дуже децентралізованим державним утворенням, у підсумку спалахнули конфлікти з приводу релігії та зовнішньої політики (так звані Граубюнденські сутички). Після війни Ліга вжила заходів для зміцнення. Вальтелліна, яка відокремилася від Трьох Ліг, знову стала залежною територією після підписання мирного договору та залишалася такою до заснування Цизальпійської Республіки Наполеоном Бонапартом у 1797 році.

Відносини з Францією

Після Тридцятирічної війни Франція посилилася, і 1663 року Швейцарська конфедерація підписала нову угоду з Францією, яка надавала швейцарським найманцям певні права й захист, а також обіцяла нейтралітет Франції у швейцарських релігійних конфліктах. Однак унаслідок цієї угоди Швейцарія не могла нічого вдіяти, коли Людовик XIV захопив Ельзас (у 1648 році), Франш-Конте (у 1678 році під час Франко-голландської війни) та Страсбург (у 1681 році). Після скасування Людовиком XIV Нантського едикту протестантські кантони почали надавати перевагу військовій службі в Голландській республіці, яка вела серію війн проти деяких європейських держав, включно з Францією.

1707 року, після смерті герцогині Немурської та принцеси Невшательської Марії де Лонгвіль, Невшателю довелося обирати свого наступника з п'ятнадцятьох претендентів. Тоді як Людовик XIV просував низку французьких претендентів на титул, протестантські кантони союзу заохочували Невшатель обрати протестантського короля Пруссії Фрідріха I. У підсумку Фрідріх I став переможцем, заявивши про свої права через кревну спорідненість з Оранською династією.

У 1715 році католицькі кантони, аби відновити престиж після поразки під Філльмергеном у ході Тоггенбурзької війни, відновили союзну угоду з Францією з кількома суттєвими непопулярними змінами. Францію призначили гарантом їхньої свободи з правом втрутитися в разі нападу з боку внутрішніх або зовнішніх сил. Франція також пообіцяла забезпечити реституцію земель, втрачених католицькими кантонами на користь протестантських кантонів. Ця угода великою мірою позбаляла конфедерацію незалежності. 1777 року непопулярне положення було виключено з відновленої угоди між союзом і Францією, а незалежність Швейцарії згадувалася прямо.

Посилення аристократії Політична влада зосередилася в руках 13 кантонів. У цю епоху кількість патриціанських сімей зменшилася, але їхня влада зросла. Деякі патриціанські родини походили з керівництва гільдій або торгових груп у місті, тоді як інші родини виросли з успішних найманих капітанів та солдатів. Тенденція до посилення авторитаризму суперечила історії публічного висловлення думок, яка склалася з часів швейцарської Реформації. У багатьох регіонах патриціанські родини не могли придушити публічні зібрання, натомість вони домінували в них. Традиція запрошувати людей висказати свою думку вимерла головним чином у цю епоху.

За цей час зміни у складі міських рад ставали дедалі рідшими. У середні віки місце в міській раді зазвичай призначали довічно.Flüeler, p. 93 Однак епідемії чуми, смерті на полях битв і конфлікти через Реформацію гарантували регулярну змінюваність міських рад. В епоху раннього Нового часу зростання наукових знань і відносний мир зменшили кількість вільних місць у містах. Водночас члени ради все частіше могли поповнювати раду родичами. Населення Європи знову почало зростати після Тридцятирічної війни. Це призвело до демографічного тиску, якого не було протягом кількох поколінь. Для захисту і допомоги від зростаючої кількості іммігрантів і безземельних селян багато сіл почали зближуватися з сусідніми містами, зрештою перейшовши під владу більших міст.

Протягом XVII століття місця в радах ставали дедалі більш спадковими. Було від 50 до 200 родин, які контролювали всі ключові політичні, військові та промислові позиції у Швейцарії. У Берні з 360 бюргерських сімей тільки 69 все ще мали владу і могли бути обрані до кінця XVIII століття. Однак аристократія залишалася загалом відкритою, і в деяких містах приймали нові сім'ї, якщо вони були досить успішні та багаті. Незвичайним прикладом міждержавних сімейних стосунків є графи де Саліс-Сольйо, яких натуралізували у Великій Британії 1743 року, але король Георг II негайно відправив їх назад до Куру в ролі британських посланців у Трьох Лігах, де сім'я домінувала у XVIII столітті. Відтоді вони залишилися землевласниками в Англії та Швейцарії, зберегли обидва громадянства і продовжують їздити між обома країнами донині.

Конфлікти та революція Під час Старого порядку дворянство Швейцарії виросло у владі, ставши майже абсолютними правителями. Втрата влади, зростання податків, конфлікти на ґрунті ворожнечі між сільським і міським населенням та через релігійні питання призводили до повстань і зіткнень по всій Швейцарії.

Під час Тридцятилітньої війни Швейцарський союз дотримувався нейтралітету і не зазнав жодних втрат, що дало змогу місцевій економіці процвітати, оскільки сплюндровані війною сусіди купували у швейцарців товари та продовольство. Однак після закінчення війни економіка Німеччини відновилася, а попит на швейцарський експорт упав. Багато швейцарських селян, які взяли іпотечні кредити під час буму, раптово зіткнулися з фінансовими проблемами. URL last accessed 16 August 2006.

Містам війна принесла і процвітання, і нові витрати. Містам були потрібні нові засоби захисту, такі як нові бастіони. Під час війни Франція та Іспанія виплачували пенсії — узгоджені суми в обмін на те, що кантони надали їм полки найманців. Після закінчення війни ці гроші довелося замінити. Були підвищені податки і створені нові. Крім того, карбувалися менш цінні мідні монети під назвою бацен, що мали ту саму номінальну вартість, що й раніше викарбувані срібні гроші. Населення стало накопичувати срібні монети, а дешеві мідні гроші, що залишилися в обігу, постійно втрачали свою купівельну спроможність. Таким чином, наприкінці війни населення зіткнулося як з післявоєнною депресією, так і з високою інфляцією в поєднанні з високими податками. Ця фінансова криза призвела до низки податкових повстань у кількох кантонах Конфедерації, наприклад, 1629—1636 рр. у Люцерні, 1641 р. у Берні або 1645—1646 рр. у Цюриху. Повстання 1653 року продовжило цю серію, але вивело конфлікт на безпрецедентний рівень.

У 1653 році селяни підпорядкованих Люцерну, Берну, Золотурну й Базелю територій повстали через девальвацію валюти. Хоча влада здобула перемогу в цій селянській війні, вона все ж провела деякі податкові реформи, а сама подія в довгостроковій перспективі запобігла створенню абсолютистської держави. На той час союз залишався децентралізованою і неорганізованою країною, яку роздирали релігійні та політичні конфлікти. 1655 року спроба створити центральну адміністрацію провалилася після того, як автори пропозиції, Берн і Цюрих, не змогли домовитися один з одним.