Кераміка Талавера (ісп. Talavera poblana) — мексиканська та іспанська гончарна традиція з Талавери-де-ла-Рейна, Іспанія. У 2019 році її внесли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Мексиканська кераміка — це різновид майоліки (фаянсу) або глиняного посуду, глазурованого олією, із типовою для цього типу білою глазур'ю. Вона походить із міста Сан-Пабло-дель-Монте (у Тлакскалі) та міст Пуебла, Атліско, Чолула та Текалі (усі ці чотири останні в штаті Пуебла), через якість природної глини, знайденої там, і традиції виробництва, які сягають корінням в 16 століття. Значна частина цієї кераміки була прикрашена лише синім кольором, але також використовувалися такі кольори, як жовтий, чорний, зелений, оранжевий і ліловий. Майолікова кераміка була привезена до Мексики іспанцями в першому столітті колоніального періоду. Виробництво цієї кераміки набуло високого розвитку в Пуеблі через наявність тонкої глини та попит на плитку з боку новостворених церков і монастирів у цьому районі. Промисловість настільки зросла, що до середини 17-го століття були створені стандарти та гільдії, які ще більше покращили якість, що призвело Пуеблу до так званого «золотого віку» кераміки Талавера (з 1650 до 1750 рр.). Формально традиція, що розвинулась там, називається Talavera Poblana, щоб відрізнити її від аналогічної талаверської кераміки в Іспанії. Це суміш італійської, іспанської та місцевої керамічної техніки.
Ця традиція зазнала невдачі з часів війни за незалежність Мексики на початку 19 століття, коли кількість майстерень у штаті Пуебла скоротилася до менш ніж восьми. Пізніші зусилля художників і колекціонерів дещо відродили ремесло на початку 20-го століття, і зараз існують значні колекції кераміки Талавера в Пуеблі, Мехіко та Нью-Йорку. Подальші зусилля щодо збереження та популяризації ремесла відбулися наприкінці 20-го століття, із запровадженням нових декоративних дизайнів та прийняттям закону Denominación de Origen de la Talavera для захисту автентичних виробів талавери, виготовлених із використанням оригіналу 16-го століття. методи.
Визначення
Автентична кераміка Талавера в основному походить з Талавера-де-ла-Рейна в Іспанії, міста Сан-Пабло-дель-Монте (у Тласкалі) і міст Пуебла, Атліско, Чолула і Текалі в Мексиці; оскільки там зосереджені необхідні глини та історія цього ремесла. Усі деталі вручну кидають на гончарний круг, а глазур містить олово та свинець, як і з колоніальних часів. Ця глазур повинна бути злегка пористою і молочно-білою, але не чисто білою. Існує лише шість дозволених кольорів: синій, жовтий, чорний, зелений, помаранчевий і ліловий, і ці кольори повинні бути виготовлені з природних пігментів. Намальовані візерунки виглядають розмитими, оскільки вони злегка вливаються в глазур. Основа, частина, яка торкається столу, не покрита глазур'ю, але відкриває теракотовий покрив під нею. Знизу обов'язкова напис, яка містить наступну інформацію: логотип виробника, ініціали художника та місцезнаходження виробника в Пуеблі.
Дизайн предметів суворо регламентований традиціями. Фарба злегка піднята над основою. Спочатку використовувався лише кобальтовий синій, оскільки це був найдорожчий пігмент, що робило його дуже затребуваним не лише через престиж, але й тому, що він забезпечував якість усього виробу. Використовуються лише природні глини, а не хімічно оброблені та пофарбовані глини, а процес ручної роботи займає від трьох до чотирьох місяців. Процес ризикований, тому що шматок може зламатися в будь-якій точці. Це робить Талаверу втричі дорожчою за інші види кераміки. Через це виробники талавери зазнавали тиску з боку імітацій, як правило, з Китаю, та подібної кераміки з інших частин Мексики, особливо з Гуанахуато. Цей штат звернувся до федерального уряду з клопотанням про право поділитися назвою Talavera з Пуеблою, але з 1997 року це було відмовлено, і глазурована кераміка з інших частин Мексики називається Майоліка або Майоліка.
Сьогодні лише вироби, виготовлені у спеціально відведених місцях і сертифікованих майстернях, можуть мати назву «Талавера».Norma Oficial Mexicana NOM-132-SCFI-1998, Talavera-Especificaciones. Сертифікат видається Consejo Regulador de la Talavera, спеціальним регулюючим органом. Наразі лише дев'ять майстерень пройшли сертифікацію: Uriarte Talavera, Talavera La Reyna, Talavera Armando, Talavera Celia, Talavera Santa Catarina, Talavera de la Nueva España, Talavera de la Luz, Talavera de las Americas і Talavera Virglio Perez. Кожен із них двічі на рік повинен проходити перевірку виробничих процесів. Вироби проходять шістнадцять лабораторних випробувань у лабораторіях із міжнародною сертифікацією. Крім того, існує тест, проведений факультетом наук Університету Пуебла, щоб переконатися, що вміст свинцю в глазурі не перевищує 2,5 частин на мільйон або вміст кадмію не перевищує 0,25 частин на мільйон, оскільки багато з них шматочки використовуються для подачі їжі.NORMA Oficial Mexicana NOM-010-SSA1-1993. Salud Ambiental. Artículos de cerámica vidriados. Límites de plomo y cadmio solubles. Лише вироби з майстерень, які відповідають стандартам, мають право мати підпис гончаря, логотип майстерні та спеціальну голограму, яка засвідчує автентичність виробу.
Виробництво
Процес створення кераміки Талавера є складним і практично не змінився з раннього колоніального періоду, коли це ремесло було вперше представлено.S. De la Vega, A. Castaneda-Gomez del Campo, M. Jimenez-Reyes, A. Tellez-Nieto, D. Tenorio Published online: 3 July 2013 Copyright Akademiai Kiado´, Budapest, Hungary 2013 «The results of a study about Majolica ceramics recovered from three sites located in Mexico City are here presented. The set of 83 samples includes several local ceramic-types dating from the Colonial Period, the nineteenth century and the present day, plus some foreign specimens. The Majolica manufacture process has remained practically unchanged through time: firstly, the sources of clays… shaping is done with a potter's wheel; drying must be slow… Two firings… the first one for biscuit-sintering and the second for the glaze used as [a surface for] decoration… Glaze is prepared with a mixture of glass-sand (silica-rich sand)… lead, and tin, and the painted decoration is done with metallic oxides such as cobalt blue, iron oxide, and antimony oxide.» Першим кроком є змішування чорного піску від Амосок і білого піску від Tecali. Потім його промивають і фільтрують, щоб залишити лише найдрібніші частинки. Це може зменшити гучність на п'ятдесят відсотків. Далі виробу надають форму вручну на гончарному крузі, а потім залишають сушитися протягом кількох днів. Потім відбувається перша стрільба, виконана на . Деталь перевіряють, чи немає на ній тріщин. Нанесено початкове скління, яке створює молочно-білий фон. Після цього дизайн розписують вручну. Нарешті проводиться другий випал для затвердіння глазурі. Цей процес займає близько трьох місяців для більшості виробів, але деякі частини можуть тривати до шести місяців.
Цей процес настільки складний і загрожує можливістю непоправної шкоди, що в колоніальні часи ремісники молилися спеціальними молитвами, особливо під час процесу випалу.
Деякі майстерні в Пуеблі пропонують екскурсії з гідом і пояснюють задіяні процеси. Найстаріша сертифікована безперервно діюча майстерня розташована в Уріарте. Вона була заснована в 1824 році Дімасом Уріарте та спеціалізувалася на традиційному дизайні колоніальної епохи. Інша сертифікована майстерня, Talavera de la Reina, відома тим, що відновила декорування кераміки роботами мексиканських художників 1990-х років.
Використання
Кераміка талавера в основному використовується для виготовлення утилітарних предметів, таких як тарілки, миски, глеки, горщики для квітів, раковини, релігійні предмети та декоративні фігури. Проте кераміка широко використовується для плитки, якою оздоблюють як всередині, так і зовні будівель у Мексиці, особливо в місті Пуебла. Кухня Пуебла є одним із традиційних середовищ кераміки Талавера, від плитки, що прикрашає стіни та прилавки, до посуду та інших харчових контейнерів. Це дуже особливий стиль кухні. У монастирських кухнях цього району багато дизайнів також включають емблему релігійного ордена. Цією плиткою оздоблено багато фасадів в історичному центрі Пуебла.La Talavera en las Calles del Centro Histórico de Puebla; Gil Mejía, Raúl; versus editores, s.a. de c.v./Benemérita Universidad Autónoma de Puebla; 2007; Цю плитку називають азулежос, її можна знайти на фонтанах, внутрішніх двориках, фасадах будинків, церков та інших будівель, утворюючи важливу частину барокової архітектури Пуебла. Таке використання азулежос свідчило про багатство родини чи церкви. Це призвело до появи приказки «ніколи не побудувати будинок із черепиці», що означало нічого в житті. Можливість демонструвати таке багатство не обмежувалася Пуеблою. У Мехіко церква монастиря Ла-Енкарнасьон і церква Діви Вальванери мають куполи, покриті талаверою. Найвідомішим зразком Талавери у столиці є Casa de los Azulejos, або Будинок черепиці, який є палацом 18-го століття, побудованим родиною графа дель Валле де Орісаба. Особливістю цього палацу в Місті палаців є те, що його фасад з трьох боків повністю покритий дорогою біло-блакитною плиткою — сенсаційною на той час плиткою.
Історія
Техніки та зразки ісламської кераміки були привезені до Іспанії маврами наприкінці 12 століття як іспано-мореський посуд. Звідти вони вплинули на кераміку пізнього середньовіччя в решті Іспанії та Європи під назвою майоліка. Іспанські майстри з Талавера-де-ла-Рейна (Кастилія, Іспанія) перейняли та додали цю форму мистецтва. Подальші італійські впливи були включені в міру розвитку ремесла в Іспанії, і були створені гільдії для регулювання якості.
Приблизно в той самий період часу доіспанські культури мали власні традиції гончарства та кераміки, але вони не включали гончарний круг чи глазурування. Існує кілька теорій щодо того, як майолікова кераміка потрапила до Мексики. Найпоширеніша і прийнятна теорія полягає в тому, що її запровадили ченці, які або послали за майстрами з Іспанії, або знали, як виробляти кераміку самостійно. Ці монахи хотіли, щоб плитка та інші предмети прикрашали їхні нові монастирі, тому, щоб задовольнити цей попит, або іспанські художники, або монахи навчили місцевих художників виготовляти глазуровану кераміку. Значна кількість світських гончарів прибула до Мексики з Севільї та Талавера-де-ла-Рейна, Іспанія, у дуже ранній колоніальний період. Пізніше відомий гончар на ім'я Дієго Гайтан, який був уродженцем Талавери, зробив вплив на гончарство після того, як він прибув до Пуебла.
З часу заснування міста Пуебла в 1531 році було побудовано велику кількість церков і монастирів. Попит на плитку для оздоблення цих будівель і наявність високоякісної глини в цьому районі породили керамічну промисловість. Незабаром його почали виробляти корінні жителі, а також іспанські майстри, що призвело до суміші впливів, особливо в декоративному дизайні.. Нова традиція стала відомою як Talavera Poblana, щоб відрізнити її від кераміки Talavera з Іспанії. До 1550 року місто Пуебла виробляло високоякісні вироби з талавери, а до 1580 року воно стало центром виробництва талавери в Мексиці.
З 1580 року до середини XVII століття кількість гончарів і майстерень постійно зростала, кожна з яких мала свій дизайн і техніку. Колоніальний уряд вирішив регулювати галузь за допомогою гільдій і стандартів. У 1653 році були прийняті перші ордонанси. Вони регулювали, хто може називатися майстром, категорії якості виробів, норми оздоблення. Результат полягав у стандартизації виробництва кераміки та підвищенні якості виробленого. Деякі з правил, встановлених постановами, включали використання блакитного кобальту лише на найкращих, якісних виробах, маркування виробів майстрами, щоб уникнути підробок, створення категорій якості (тонкого, напівтонкого та щоденного використання) та щорічні огляди та іспити майстрів-гончарів.