«Хто боїться Вірджинії Вулф?» або «Не боюсь Вірджинії Вульф» () — триактна трагікомедійна п'єса американського драматурга Едварда Олбі, вперше опублікована та поставлена у 1962 році. 1963 року здобула премію «Тоні» за найкращу п'єсу.

Поява «Вірджинії Вулф» на сценічних майданчиках шокувала суспільство — через відверті теми та провокаційну стилістику відбірковий комітет Пулітцерівської премії в останній момент відмовився присуджувати п'єсі нагороду. Попри це, оригінальна бродвейська постановка не сходила зі сцени майже два роки, пройшовши з аншлагами понад 660 разів. В Україні п'єса ставилась, зокрема, Андрієм Жолдаком і Олегом ЛіпцинимКто боится?… — Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра.

За визначенням літературного журналу «Всесвіт» — «класичний взірець американської драматургії XX століття». За результатами опитування, яке провела газета The Denver Post у 2010 році, понад 175 діячів театрального мистецтва назвали «Вірджинію Вулф» п'ятою найважливішою американською п'єсою в історії. Її прихильниками були найбільші американські драматурги століття — Торнтон Вайлдер і Гарольд Пінтер.

У 1966 році було здійснено однойменну екранізацію «Вірджинії Вулф» в режисурі Майка Ніколса. Скандальність сюжетних ситуацій та тексту, що промовляли герої з екрана, призвели до фактичного руйнування постулатів цензурного кодексу Гейза та початку епохи «нового Голлівуду». Вплив п'єси та її екранізації газета The New York Times підсумовувала так: «Едвард Олбі — перший новий визначний драматург, який розколихав Бродвей із його летаргії».

Сюжет

Події відбуваються протягом однієї ночі в будинку Марти та Джорджа на території університетського коледжу в Новій АнгліїОписи персонажів, цитати тексту та назви актів подаються за україномовним перекладом Ярослава Стельмаха (1994, «Всесвіт»).

Дія перша — «Ігри та веселощі» «Яке убозтво!» — чесне невдоволення Марти щодо власного будинку відкриває п'єсу та задає її подальший тон. Марта та Джордж тільки-но дісталися дому з чергового званого вечору, влаштованого батьком Марти, ректором університету. Попри пізній час, Марта запросила гостей, що невдовзі з'являються — молодого, але вже успішного професора біології Ніка та його дружину Гані.

Вечір, що поступово переходить у ніч, перетворюється на «соромицькі грища на честь гостей» — Марта та Джордж вступають у психологічно-емоційну дуель, не приховуючи слів та думок щодо одне одного, розкриваючи трагічність їх 20-річного шлюбу. Розпалена алкоголем, Марта врешті робить те, що Джордж найсуворіше їй заборонив — зізнається гостям про існування спільного з чоловіком сина.

Дія завершується розповіддю Марти про розчарування свого батька колись перспективним Джорджем, про те, що чоловік виявився «неприторенним, довершеним, тупим нікчемою». Після чергових образ Марти Гані стає погано.

Дія друга — «Вальпургієва ніч» Стають відомими подробиці шлюбу молодшої пари — зокрема, що Гані одного разу зімітувала свою вагітність. Джордж розповідає Ніку про свого однокласника, який випадково вбив своїх батьків, опинився в психіатричній лікарні й не промовив більше жодного слова. Згодом Марта натякає на автобіографічні елементи його розповіді.

Джордж переходить до знущань над гостями, завуальовано переказуючи історію їхнього шлюбу з алюзіями на те, що своєю фальшивою вагітністю Гані змусила Ніка одружитися з нею. Марта зваблює Ніка на очах у Джорджа, який виявляє до цього показну байдужість.

Дія завершується бажанням Джорджа повідомити дружині про смерть їхнього сина.

Дія третя — «Вигнання нечистого» Марта повідомляє, що Нік був нездатний на сексуальний контакт із нею через алкогольну інтоксикацію. Джордж просить Ніка повернути до кімнати Гані, яку постійно фізично нудить через відвертість вечора та власне сп'яніння, та розкриває перед гостями «правду» про їхнього з дружиною сина. За словами Джорджа, Марта надмірно опікувалась ним; Марта ж переводить усе на чоловіка, який начебто зруйнував його життя.

Кульмінацією п'єси стає повідомлення про загибель сина та розкриття гостям істини — подружжя ніколи не могло мати дітей, тож багато років тому вони створили його у своїй уяві. Джордж «убив» його через порушення Мартою головного правила — не згадувати про сина при сторонніх людях.

Джордж залишається з дружиною наодинці. Відбувається останній діалог: «Хто боїться Вірджинії Вулф?» — «Я, Джордже… Я…».

Створення

Історія написання

У 1960 році, після створення низки невеликих п'єс, зокрема одноактної «Історія в зоопарку», Едвард Олбі обмовився, що хоче написати великий текст про дві факультетські пари. Через проблеми з написанням драматург повернувся до своєї ідеї тільки влітку 1961 року, коли розпочав роботу над «Вірджинією Вулф». Для написання п'єси — тоді ще двоактної — Олбі орендував будинок свого друга, бізнесмена та філантропа Морріса Голді, в присілку Вотер Айленд (округ Саффолк). Під час творчого процесу журнал Time скептично повідомляв про малоймовірність постановки нової п'єси в мідтауні Нью-Йорка.

Перший 102-сторінковий акт був завершений у червні 1961 року, попри іронічні побоювання Олбі, що глядачі будуть «дратуватись та гризтись». До кінця літа автор закінчив другий акт і перші 20 сторінок третього. П'єса була повністю написана через пів року після початку творчого процесу, в січні 1962 року. Перед публікацією та постановкою Олбі написав вдівцю письменниці Вірджинії Вулф, Леонарду Вулфу, з проханням надати дозвіл на використання імені його дружини у назві п'єси, додавши до листа свій рукопис. Вулф відповів дозволом, окремо подякувавши за кмітливу люб'язність драматурга.

Джерелами натхнення Едварда Олбі були роботи провідних світових драматургів, насамперед «Танець смерті» Августа Стріндберга, «Продавець льоду гряде» Юджина О'Ніла, «Трамвай „Бажання“» та «Раптово, минулого літа» Теннессі Вільямса. Спільні елементи, особливо в різниці між думками персонажів та їхніми діями, пов'язували Олбі з автором похмурих гуморесок Джеймсом Тербером. Сміючись, драматург казав: «До чорта тих Бекета та Йонеско. Берр Тільстром і Джеймс Тербер — ось мої справжні натхненники».

Назва Спочатку Олбі планував назвати п'єсу «Вигнання нечистого» («Екзорцизм»). Пізніше він згадав, як у 1954 році в барі College of Complexes (пізніше The Ninth Circle) в нью-йоркському кварталі Гринвіч-Вілледж, на великому дзеркалі, де відвідувачі залишали будь-які послання милом, побачив напис «Хто боїться Вірджинії Вулф?». Тоді він не надав фразі особливого значення, але під час роботи над п'єсою згадав про неї та був вражений цим «типовим університетським, інтелектуальним жартом». «Хто боїться Вірджинії Вулф?» — це гра слів із назвою пісні «Хто боїться великого вовка-поганця?» (), мотив якої наспівують персонажі п'єси. Значення назви автор сформулював так: «Хто боїться прожити життя без фальшивих ілюзій?»Unintimidated — The New Yorker

В аналізах п'єси незрідка припускається, що її назва пов'язана ще й з тим, що Олбі змоделював свій твір на основі оповідання Вірджинії Вулф «Лаппін і Лапінова» (1938). Обидві роботи пов'язує низка елементів, зокрема зображення бурхливих, бездітних шлюбних відносин, у яких подружжя також живе у світі вигаданих створінь: двох кроликів — Короля Лаппіна та Королеви ЛапіновоїDesperate Housewives in Albee's Who's Afraid of Virginia Woolf?. Схожість сюжетних тематик відзначав і вдівець письменниці Леонард Вулф у листі до Олбі, але той заявляв, що ніколи не читав це оповідання.

Відсутність самої Вірджинії Вулф у п'єсі продовжує дивувати глядачів дотепер. Керолайн Зуб, яка багато років доглядала за , де мешкало подружжя, згадувала, що під час екскурсій відвідувачі постійно запитували: «Так чому її так боялись?»Why Is It Called Who's Afraid of Virginia Woolf?

Алюзії У «Вірджинії Вулф» наявні автобіографічні елементи, як-то вигаданий героями син. Едвард Олбі зростав у прийомній сім'ї, в якій батьки не могли мати дітей. Те саме стосувалось і сестри батька з її чоловіком. На той час обірвання роду було причиною осуду суспільства, тому драматург побачив у цій темі цікавий сюжетний прийом. Він категорично заперечував, що Джордж і Марта засновані на його батьках, із якими Олбі мав напружені стосунки: «Мені подобаються Джордж і Марта. Батьки — не надто». Моделями для Джорджа і Марти могли бути знайомі Олбі, андеграундні кінорежисери Марі Менкен і Віллард МаасDid This Couple Inspire Edward Albee's ‘Who's Afraid of Virginia Woolf’?. Друзі автора припускали, що мова п'єси списана з їхнього образливо-дотепного спілкування між собою, зокрема з відносин Олбі з його коханцем Вільямом Фленаганом. Драматург частково підтвердив це у 1999 році.

Період написання п'єси збігся з історичними подіями у світі та Америці, зокрема піком «холодної війни». Нік був названий на честь Микити Хрущова, який регулярно погрожував США ядерною війною. Імена Джордж і Марта відсилають до президентського подружжя Вашингтонів. «Технологія загрожувала людському вираженню, мистецтву, культурі» — підсумовував політичні алюзії Олбі.

«Хто боїться Вірджинії Вулф?» містить в собі велику кількість літературних і театральних відсилань. Конкурс креативних образ між Джорджем і Мартою нагадує аналогічний у п'єсі Семюеля Бекета «Чекаючи на Ґодо». Третій акт розпочинається появою Марти в стилі п'яного швейцара з «Макбета». У тому ж акті Джордж приносить ротики зі словами «Квіти для покійників» (), що є відтворенням сцени з «Трамваю „Бажання“» Теннессі ВільямсаReferences in Edward Albee's Who's Afraid of Virginia Woolf?.

Постановки Персонажі Оригінальна вистава 1962 року Екранізація 1966 року Вистава Андрія Жолдака «Не боюсь сірого вовка» 1995 року Вистава Олега Ліпцина «Хто боїться?…» 2001 року Відроджена бродвейська вистава 2012 року Вистава Олени Щурської «Не боюсь Вірджинії Вулф» 2023 року Марта Ута Гаґен Елізабет Тейлор Ада Роговцева Алла Даруга /Ніна Ліч Емі Мортон Наталя Доля Джордж Артур Гілл Річард Бертон Богдан Ступка Олександр Ганноченко / Олександр Гетманський Трейсі Леттс В'ячеслав Ніколенко Нік Джордж Гріззард Джордж Сігал Богдан Бенюк Віталій Лінецький / Андрій Самінін Медісон Деркс Ілля Ісаєнко / Владислав Мелешко Гані Мелінда Діллон Сенді Денніс Вікторія Спесивцева Тетяна Комарова / Тетяна Круліковська Керрі Кун Владислава Коровай / Катерина Мелешко

Першопоказ Навесні 1962 року закінчену п'єсу прочитали режисери Річард Барр і уродженець Харкова Алан Шнайдер, на яких вона справила велике враження. «Надзвичайна, можливо, надто надзвичайна для Бродвею», — сказав Барр, одразу ж розпочавши підготовку до її постановки. Невдовзі відбулась перша читка п'єси у квартирі Барра: автор читав за Джорджа, Барр читав за Марту, продюсер Клінтон Вайлдер читав за Гані, Бен П'яцца читав за Ніка. Після закінчення більшість присутніх висловили негативне відношення до ідеї постановки п'єси, деякі вважали, що над нею ще треба попрацювати.

Едвард Олбі був проти варіанту постановки на Бродвеї, оскільки на той час вважалось, що хороша п'єса, на відміну від поганої, приносить гроші, а у «Вірджинії Вулф», на думку автора, таких перспектив не було. Річард Барр був твердо налаштований на Бродвей з метою вибити його зі звичного спокійного стану, але переймався щодо ненормативної лексики, яку автор врешті мінімально цензурував.

Прийняти п'єсу у своєму театрі погодився антрепренер Біллі Роуз, попри свою абсолютну комерційну спрямованість. Були намагання здійснити першу постановку в новому бродвейському театрі Акторської студії Лі Страсберга, навіть затвердили акторський склад, але з різних причин остаточним майданчиком став театр Біллі Роуза. Бюджет вистави спочатку досягав 75 тисяч доларів, але його вдалось скоротити до 47 тисяч завдяки відмові від вартісної пісні «Who's Afraid of the Big Bad Wolf?», яку наспівують персонажі п'єси. Композиція була замінена на дитячу «Here We Go Round the Mulberry Bush», яка належала до суспільного надбання.