Ахелозавр () ― рід цератопсидових динозаврів, які жили в пізній крейдяний період, у Північній Америці близько 74,2 млн років тому. Перші скам'янілі рештки ахелозавра були знайдені в Монтані (США) в 1987 році командою під керівництвом Джека Хорнера, пізніші ― в 1989 році. У 1994 році був описаний і названий Скотом Семпсоном. Рід відомий за кількома знайденими зразками, що складаються переважно з частин черепа особин різного віку.
Великий центрозавр, ахелозавр, імовірно, мав близько 6 метрів довжини та близько 3 тон ваги. Він ходив на четвереньках, мав короткий хвіст і велику голову з гачкуватим дзьобом. На задній частині черепа він мав кістяну оборку на шиї з парою довгих шипів, які вигнуті назовні. Дорослі ахелозаври мали грубі нарости над очима та на морді, де інші центрозаври часто мали роги в такому ж положенні. Нарости були вкриті товстим шаром кератину, але їхня точна форма за життя невідома. Деякі дослідники припускають, що нарости використовували в боях, коли тварини билися головами, а також для демонстрації.
У межах роду цератопсів належить до клади Centrosaurinae (або «товстомордих»). Було припущено, що це був прямий нащадок подібного роду Einiosaurus (який мав шипи, але не мав наростів) і прямий предок пахирінозавра (який мав більші нарости). Перші два роди були перехідними формами, які еволюціонували шляхом анагенезу від стиракозавра. Були дебати щодо цієї теорії, пізніше встановили, що тісно пов'язаний з пахирінозавром у групі Centrosaurinae. Ахелозавр був поширений на північному заході Монтани та жив на острівному континенті Ларамідія. Оскільки це цератопс, ахелозавр був травоїдною твариною і, здається, мав високий рівень метаболізму, хоча й нижчий, ніж у сучасних ссавців і птахів.
Історія відкриття Експедиції Хорнера до Зсуву Батта
Усі відомі екземпляри були знайдені у геологічному утворенні Ту Медісін в окрузі Глейшер, штат Монтана, США, під час розкопок, проведених Музеєм Скелястих гір, де досі зберігаються зразки. Відкриття сталися завдяки випадковому збігу подій. Навесні 1985 року палеонтолога Джона «Джека» Р. Хорнера повідомили, що йому більше не дозволять проводити дослідження на території Віллоу-Крік, де він протягом шести років вивчав гніздову колонію майазавра. Але він вже ретельно підготувався, тому був змушений шукати альтернативне місце. Хорнера завжди цікавили польові щоденники Чарльза Вітні Гілмора, який повідомляв про знахідки яєць динозаврів у Ландслайд-Батт у 1928 році, але ніколи не публікував їх. У цій місцевості Гілмор найняв Джорджа Фрайера Стернберга для розкопок скелетів рогатих динозаврів брахицератопса і стиракозавра. Того літа Хорнер отримав дозвіл Нації чорноногих на розвідку скам'янілостей на Землі Батт, яка є частиною їхньої резервації; це було перше палеонтологічне дослідження у тій місцевості з 1920-х років. У серпні 1985 року соратник Хорнера Боб Макела виявив на землі фермера Рікі Рейгана скам'янілості, які називалися «Кар'єр хребта динозавра» і містила рештки рогатих динозаврів. 20 червня 1986 року Хорнер і Макела повернулися до індіанської резервації Блекфіт і відновили роботу у Кар'єрі хребта динозавра, який, як виявилося, містив, окрім яєць, більше десятка скелетів рогатого динозавра, пізніше названого ейніозавром. У серпні 1986 року на місці поруч — каньйонному кістковому ложі на землі Глорії Сундквіст, на схід від Мілк — команда Хорнера виявила ще одне кісткове ложе ейніозавра. Серед знахідок був череп рогатого динозавра, екземпляр MOR 492, який пізніше було віднесено до стиракозаврів, з 2010 року офіційна назва Styracosaurus ovatus.
Під час сезону 1987 року (початок липня) волонтер Сідні М. Хостеттер знайшов ще один череп рогатого динозавра поблизу каньйону Кістяне ліжко, зразок MOR 485. До кінця серпня його закріпили та перевезли на самоскиді до Музею Скелястих гір у Бозмені. 23 червня 1988 року в околицях було виявлено ще одне місце — Блектейл Крік Північний. Влітку 1989 року до команди приєднався аспірант Скотт Д. Семпсон, який бажав вивчити функцію оборочних структур у рогатих динозаврів. Наприкінці червня 1989 року Хорнер, його син Джейсон і його головний препаратор Керрі Анселл виявили екземпляр рогатого динозавра MOR 591, череп недорослої особини та частковий посткраніальний скелет, поблизу струмка Блектейл.
Інтерпретація зібраних скам'янілостей
Спочатку припускали, що весь матеріал рогатих динозаврів, знайдений експедиціями, можна віднести до одного виду «стиракозаврів», відмінного від Styracosaurus albertensis, оскільки скам'янілості представляють обмежений геологічний період часу, який тоді оцінювався в півмільйона років. Раймонд Роберт Роджерс, який вивчав стратиграфію кісткових шарів, назвав його Styracosaurus sp. (невизначений вид) у 1989 р. Styracosaurus ovatus — хоча іноді вважався недійсним nomen dubium — уже був знайдений у цьому районі Г. Ф. Штернбергом і був очевидним кандидатом. Але також була врахована можливість того, що знахідки були нового для науки виду. Цей вид був неофіційно названий «Styracosaurus makeli» на честь Боба Макели, який загинув у дорожньо-транспортній пригоді за кілька днів до виявлення екземпляра MOR 485. У 1990 році це ім'я як недійсне nomen nudum з'явилося в підписі до фотографії в книзі Стівена Черкаса.
Хорнер, фахівець із родини Гадрозаврові, мав меншу прихильність до інших видів динозаврів. У 1987 і 1989 роках спеціаліста з рогатих динозаврів Пітера Додсона запросили дослідити нові знахідки цератопсів. У 1990 році викопний матеріал розглядався Додсоном як підтвердження достовірності окремого Styracosaurus ovatus, який слід відрізняти від Styracosaurus albertensis.
Тим часом Хорнер прийшов до іншого складного погляду на ситуацію. Він все ще вважав, що викопний матеріал був частиною єдиної популяції, але дійшов висновку, що вона розвинулася з часом як хроновид, що еволюціонував у низку наступних таксонів. У 1992 році Хорнер, Девід Варрічкіо та Марк Гудвін опублікували статтю в журналі Nature, засновану на шестирічному польовому дослідженні кладок і динозаврів Монтани. Вони припустили, що експедиції виявили три «перехідні таксони», що охоплюють проміжок між уже відомими Styracosaurus і Pachyrhinosaurus. На той час вони відмовилися називати ці таксони. Найдавніша форма була позначена як «перехідний таксон А», головним чином представлена черепом MOR 492. Потім з'явився «таксон B» — численні скелети з Кар'єру хребта динозавра і Каньйону костяного ліжка. Наймолодшим був «таксон С», представлений черепом MOR 485 і скам'янілістю рогатого динозавра в Блектейл Крік.
Семпсон називає ахелозавра
Семпсон продовжив дослідження матеріалу з 1989 року. У 1994 році, виступаючи під час щорічної зустрічі Товариства палеонтології хребетних, він назвав «таксон С» як новий рід і вид, . Хоча було опубліковано автореферат, який містив достатній опис, у ньому не було ідентифіковано голотип, екземпляр, що носить назву. У 1995 році в наступній статті Семпсон вказав зразок MOR 485 як голотипний зразок . Загальна назва складається зі слів «Ахелой», імені грецької міфологічної істоти, і «saurus», що латинізованою грецькою означає «ящірка». Ахелой (Ἀχελῷος) — грецький річковий бог, який міг перетворюватися на будь-що. Під час битви з Геркулесом, міфічним героєм, Ахелой прийняв образ бика, але програв битву, коли один з його рогів був відірваний. Ця алюзія є посиланням на нібито перехідні риси динозавра та характерну втрату рогів через онтогенетичний та філогенетичний розвиток, а отже, через індивідуальні зміни та еволюцію. Додсон у 1996 році похвалив загальну назву за оригінальність і розумність. Конкретна назва на честь Джека Хорнера за його дослідження динозаврів геологічного утворення Ту Медісін в Монтані. Семпсон також назвав «таксон B» як рід Einiosaurus у тій самій статті, де описано . Він сказав, що палеонтологи повинні бути обережними, називаючи нові роди цератопсів, тому що їхня внутрішньовидова варіація (тобто варіація всередині виду) може бути помилково прийнята за міжвидові відмінності (між видами). До 1995 року лише один новий рід центрозаврів був названий після Pachyrhinosaurus у 1950 році, а саме Avaceratops у 1986 році. Таким чином, має особливе значення як один із небагатьох родів цератопсид, названих наприкінці двадцятого століття.
Голотипний зразок MOR 485 був зібраний Хостеттером і Реєм Роджерсом в районі зсувного поля Батт-Філд близько 40 км на північний захід від Кат-Банк. У 1995 році Семпсон описав його як частину черепа дорослої тварини, включаючи носові та надочноямкові (область над очною западиною) виступи (округлі виступи замість рогів) і тім'яні кістки. Крім того, MOR 485 зберігає деякі кістки задньої та бокової частини черепа, які у 2009 році були перераховані Трейсі Л. Фордом як права луската кістка, ліва луската кістка, обидві верхньощелепні кістки, обидві сльозові кістки, обидві квадратні кістки, обидві піднебінні кістки, мозковий череп і основно-потиличні кістки. У 2015 році Леонардо Майоріно повідомив, що як частина того самого зразка фрагмент нижньої щелепи був занесений у каталог як MOR 485-7-12-87-4. Праву лускату кістку іншої дорослої особини було знайдено на тому ж місці Каньйону кістяного ліжка, що й MOR 485 (і занесено в каталог під тим же номером), але про це було повідомлено лише у 2010 році. Ще два екземпляри були знайдені у Блектейл Крік, 35 км на південь від Кат-Бенку і згаданий Семпсоном у 1995 році як . Зразок MOR 591 — це частина черепа та приблизно 60 % повного скелета дорослої особи, який включає хребетний стовп, таз, крижову кістку та стегнову кістку. Він також включає нижні щелепи, каталогізовані як MOR 591-7-15-89-1. І череп, і нижня щелепа майже повні, відсутні лише мозкова оболонка та потилична кістка. MOR 591 менший за голотип із довжиною основи черепа приблизно 60 см. Зразок MOR 571 включає частково череп і нижню щелепу з відповідними ребрами та хребцями дорослої особи. Череп складається тільки з тім'яних кісток, а нижні щелепи обмежені їхніми верхніми задніми кістками, надкутними та суглобовими. П'ятий екземпляр — MOR 456.1, недоросла особина. Жоден із зразків не був похилого віку. За словами Ендрю Макдональда та його колег, знахідки ахелозавра являли собою поодиноких особин, а не кладовища.
Можливі знахідки ахелозавра
Окрім скам'янілостей, які однозначно віднесені до ахелозавра, було знайдено ще деякі матеріали, ідентичність яких невідома. Знайдений у 1996 році екземпляр цератопсиду центрозаврина(зразок TMP 2002.76.1) за припущенням віднесено до нового таксону в 2006 році, але натомість він може належати до або Pachyrhinosaurus. Оскільки у нього відсутні тім'яні кістки, які використовуються для таксономії цератопсів, неможливо з упевненістю віднести його до будь-якого роду. У 2006 році також було запропоновано, що Monoclonius lowei, сумнівний вид, заснований на черепі (зразок CMN 8790) з геологічного утворення Dinosaur Park, міг бути недорослим зразком Styracosaurus, або Einiosaurus, з якими він приблизно одновіковий. Крім того, деякі невизначені екземпляри з геологічного утворення Ту Медісін, такі як фрагмент черепа MOR 464 або морда MOR 449, можуть належати або двом іншим приблизно сучасним цератопсам Einiosaurus і Rubeosaurus.
Опис Загальна будова
Ахелозавр, за оцінками, був 6 м завдовжки з вагою 3 т. Череп дорослої особини (зразок голотипу MOR 485) був оцінений у 1,62 м довжини. Це ставить його в той самий діапазон розмірів, що й інші члени підгрупи Centrosaurinae цератопсів, які жили в кампанський період. Він був приблизно таким же великим, як його близький родич ейніозавр, але мав набагато важчий. Ахелозавр наблизився до міцності одного з найбільших і найміцніших відомих динозаврів з рогами ― трицератопса.