Німецькі канадці () є громадянами Канади німецького походження або німцями, які емігрували до Канади та проживають у ній. Згідно з переписом 2016 року, є 3 322 405 канадців з повним або частковим німецьким корінням. Деякі іммігранти прибули з території сучасної Німеччини, тоді як більша кількість прибула з німецьких поселень у Східній Європі та імперській Росії ; інші походили з частин Німецького союзу, Австро-Угорщини та Швейцарії.
Історія
Історіографія німців у Канаді У сучасній німецькій мові ендонім використовується для позначення німецької мови та народу. До сучасної ери, особливо до об'єднання Німеччини, «Німеччина» та «німці» були неоднозначними термінами, які інколи могли охоплювати народи та території не лише в сучасній державі Німеччина, а й у сучасній Польщі, Чехії, Швейцарії., Австрії, Франції, Нідерландів і навіть Росії та України. Наприклад, у середні віки латинський термін використовувався для позначення західногерманських мов загалом, а в англійській мові «голландський» іноді використовувався як скорочення для будь-якого широкогерманського народу. Ранні англомовні історики та сучасні мандрівники в Канаді рідко згадували про етнічну приналежність, первинну мову або місце походження ранніх поселенців взагалі , і навіть пізніші історики в 19-му та 20-му століттях були схильні використовувати двозначні терміни, такі як «Пенсильванія». голландська". Цей термін іноді описують як «невірний термін» для німців але в його використанні англійською колоніальною владою «голландський» часто був загальним терміном, який включав людей, чиї німецькі предки були в таких віддалених регіонах, як Швейцарія, Пфальц. (і ширше Рейнська область), і Голландія.
Кілька німців прибули до Нової Франції, коли Франція колонізувала територію, але широкомасштабна міграція з Німеччини почалася лише за британського правління, коли губернатор Едвард Корнуолліс заснував Галіфакс, Нова Шотландія, у 1749 році. Континентальних протестантів, відомих як іноземні протестанти, заохочували мігрувати до Нової Шотландії між 1750 і 1752 роками, щоб урівноважити велику кількість акадійців -католиків. Сімейні прізвища, лютеранські церкви та назви сіл уздовж південного узбережжя Нової Шотландії зберігають свою німецьку спадщину, як-от Луненбург. Перша німецька церква в Канаді, Мала голландська (німецька) церква в Галіфаксі, знаходиться на землі, яка була відведена для німецькомовної громади в 1756 році. Церква була визначена Національним історичним місцем Канади в 1997 році.
Лоялістська міграція Наприкінці 18-го століття британські колонії в Північній Америці значно постраждали від початку та подальшої поразки у Війні за незалежність США. У той час Великою Британією та її заморською імперією правив король німецького походження Георг III, який також був князем-курфюрстом Ганновера, держави на території сучасної північно-західної Німеччини. Тисячі солдатів, які воювали на стороні британців, були членами полків, найнятих з різних малих німецьких держав. Ці солдати були відомі як " гессенці ", оскільки багато з них походили з Гессену. Після поразки британських військ близько 2200 з них оселилися в Канаді після того, як закінчився термін служби або вони були звільнені з американського полону. Наприклад, група Брауншвікського полку оселилася на південний захід від Монреаля та на південь від міста Квебек. Таким чином, вони стали частиною більшого руху населення, що складається з кількох хвиль міграції на північ від новостворених Сполучених Штатів до Верхньої та Нижньої Канади. У традиційній канадській історіографії цих мігрантів часто об'єднують під широким ярликом лоялістів Об'єднаної імперії, приховуючи певну етнічну та релігійну ідентичність , а також їхні точні мотиви для міграції до Канади.
Іншою великою групою мігрантів були релігійні нонконформісти, такі як квакери, меноніти та " данкери ", які віддавали перевагу британському правлінню з релігійних міркувань. Ці групи були сформовані на основі переконань, а не етнічної приналежності, але деякі походять з Німеччини або етнічних німецьких громад у таких місцях, як Пенсільванія. Цих людей іноді називають англізованим терміном " пенсільванські голландці ", що походить від ендоніма . Цей термін призвів до плутанини з сучасними голландцями. З цієї причини деякі історіографи, такі як Джордж Елмор Ріман, використовують термін «пенсільванські німці», щоб відрізнити їх від мігрантів, що походять з Голландії. Іншим фактором, який ускладнює визначення певної етнічної ідентичності чи походження багатьох мігрантів, є те, що деякі з них іноді живуть до кількох поколінь у таких проміжних місцях, як Пенсільванія, Нью-Йорк, Голландія чи Англія, незважаючи на те, що вони фактично походили з Німеччини. Одним із прикладів є ірландські Палатини, які виникли в Пфальці (сьогодні частина Німеччини), але на деякий час були поселені в Ірландії британською короною.
Найбільшою групою тих, хто втікав зі Сполучених Штатів, були меноніти. Багато предків їхніх сімей походили з півдня Німеччини чи Швейцарії. На початку 1800-х років вони почали переселятися на територію сучасного південно-західного Онтаріо й оселилися навколо річки Гранд-Рівер, особливо в Берліні, Онтаріо (нині Кітченер) і в північній частині того, що пізніше стало округом Ватерлоо, Онтаріо.
Ця ж географічна територія також приваблювала нових німецьких мігрантів з Європи, приблизно 50 000 між 1830 і 1860 роками. Дослідження показують, що не було очевидного конфлікту між німцями з Європи та тими, хто прибув із Пенсільванії.
Кінець 19 — початок 20 ст Майже до 1871 р населення округу Ватерлоо мали німецьке походження. Особливо в Берліні домінуючою мовою була німецька. Дослідження показують, що не було очевидного конфлікту між німцями з Європи та тими, хто прибув із Пенсільванії.
Німецькі протестанти розвинули лютеранську церкву за канадським зразком. В окрузі Ватерлоо, Онтаріо, з великою кількістю німецьких елементів, які прибули після 1850 року, лютеранські церкви відігравали важливу роль у релігійному, культурному та соціальному житті громади. Після 1914 року англійська мова стала улюбленою мовою для проповідей і публікацій. За відсутності семінарії церкви готували своїх служителів, але в 1860-х роках стався доктринальний розкол. У той час як англомовні протестанти пропагували соціальне Євангеліє та заборону, лютерани стояли осторонь.
У Монреалі іммігранти та канадці німецького походження у квітні 1835 року заснували Німецьке товариство Монреаля. Мета світської організації полягала в тому, щоб об'єднати німецьку громаду в місті та діяти як єдиний голос, допомагати хворим та нужденним членам громади, підтримувати звичаї та традиції. Товариство продовжує діяти і в 2015 році відзначило своє 180-річчя.
У 1896 році Західна Канада почала приваблювати та приваблювати велику кількість інших німецьких іммігрантів, переважно зі Східної Європи. Плаутдітськомовні російські меноніти голландсько-прусського походження були особливо видатними, оскільки їх переслідував царський режим у Росії. Фермери звикли до суворих умов землеробства в південній царській Росії (тепер Україна), тому одними з найбільш успішних адаптувалися до канадських прерій. Їх зростання прискорилося в 1920-х роках, коли Сполучені Штати запровадили квоти на імміграцію з Центральної та Східної Європи. Однак невдовзі Канада запровадила власні обмеження та не дозволила більшості тих, хто намагався втекти з Третього Рейху, переїхати до Канади. Багато менонітів оселилися в районах Вінніпегу і Штайнбаха, а також на північ від Саскатуна.
На початку 1900-х років північна частина округу Ватерлоу, Онтаріо, демонструвала сильну німецьку культуру, і люди німецького походження становили третину населення в 1911 році. Лютерани були основною релігійною групою. Тоді лютеран було майже втричі більше, ніж менонітів. Останні, які переїхали сюди з Пенсільванії в першій половині 1800-х років, проживали переважно в сільській місцевості та невеликих громадах.
Перша світова війна До та під час Першої світової війни в окрузі Ватерлоо існували певні антинімецькі настрої та деякі культурні санкції щодо громади, насамперед у Берліні, Онтаріо (нині Кітченер). Меноніти в цьому районі були пацифістами, тому не хотіли вступати в армію. Іммігрантам з Німеччини було морально важко боротися проти країни, яка була значною частиною їхньої спадщини. Низький рівень вступу в армію підігрівав антинімецькі настрої, що прискорило зміну імені Берлін на Кітченер у 1916 році. Місто було перейменовано на честь лорда Кітченера, знаменитого зображення на постерах для вербування " Лорд Кітченер хоче вас ".
Кілька вулиць у Торонто, які раніше були названі на честь Ліста, Гумбольдта, Шиллера, Бісмарка тощо, були змінені на назви з сильними британськими асоціаціями, як-от Балморал. У Вікторії та Калгарі в перші роки війни відбувалися антинімецькі заворушення. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (March 2023)">потрібна цитата</span> ]
Звіти з округу Ватерлоо, Онтаріо, свідчать: «Лютеранського священика витягли з дому… його тягнули вулицями. Під час війни німецькі клуби грабували. Це був просто жахливий період». У документі в Архівах Канади міститься такий коментар: "Хоча для сучасних очей це смішно, вся проблема назви Берліна підкреслює вплив, який страх, ненависть і націоналізм можуть мати на суспільство перед обличчям війни. "
У 1915 році по всій Канаді відкрилися табори для інтернованих, і до кінця війни там утримували 8579 «ворогів». Багато з них були німецькомовними іммігрантами з Австрії, Угорщини, Німеччини та України. Лише 3138 були класифіковані як військовополонені; решта були цивільні.
Друга світова війна і пізніше Під час Другої світової війни в Канаді пожвавилися антинімецькі настрої. Відповідно до Закону про військові заходи було відкрито близько 26 таборів для військовополонених і інтерновано тих, хто народився в Німеччині, Італії та особливо в Японії, якщо їх вважали «іноземцями-ворогами». Для німців це особливо стосувалося неодружених чоловіків, які мали певні зв'язки з нацистською партією Канади. Після війни компенсації їм не виплачували. В Онтаріо найбільшим центром інтернування для німецьких канадців був табір Петавава, де містилося 750 осіб, які народилися в Німеччині та Австрії.
Між 1945 і 1994 роками близько 400 000 німецькомовних іммігрантів прибули до Канади; приблизно 270 000 з них прибули до початку 1960-х років. Приблизно третина післявоєнних німецьких іммігрантів були вихідцями з різних куточків Східної Європи та колишніх німецьких або контрольованих німцями територій, які перебували за межами двох післявоєнних німецьких держав. Міграція відбулася за системою спонсорства, переважно очолюваною церквами, що призвело до припливу німецьких іммігрантів до існуючих німецьких районів у таких містах, як Торонто, Ванкувер і Вінніпег, а також до сільських містечок у преріях. Александер Фройнд зауважує, що «[для] післявоєнних канадців […] великий приплив німецькомовних іммігрантів після війни створив, принаймні потенційно, особисту конфронтацію з недавнім минулим, у якій важко орієнтуватися». Існувала також напруженість між німцями та іншими європейськими іммігрантами, деякі з яких постраждали від німецької окупації в Європі. Післявоєнні канадці «не розрізняли німців і нацистів», і ця перспектива була підкріплена десятиліттями американських фільмів про війну, які зображували німців у неприємному світлі. Збільшувався тиск на німців до асиміляції. Німецько-канадці почали створювати правозахисні організації для просування своїх інтересів, такі як Трансканадський альянс для німецьких канадців, який був заснований у 1951 році соціал-демократами, але незабаром був захоплений правими елементами німецької спільноти. Крім того, у 1948 році було засновано Canadian Baltic Immigrant Aid Society для надання інформації та допомоги балтійським німцям, які іммігрують до Канади.