Лю́двиг Ількович Сальо́ (; 5 червня 1853, Коломия — 4 травня 1915, Львів) — український галицький громадський діяч, педагог, класичний філолог і математик, гімназійний професор у Коломиї (1892—1905) і у Львові (1890—1892, 1905—1914), автор підручників з латини та німецької для українських шкіл, державний радник.
Людвиг Сальо зробив вагомий внесок у розвиток національного шкільництва в Галичині як голова «Шкільної Помочі»» (1894—1898), активний член товариства «Просвіта» (з другої половини XIX століття), Учительської Громади (з 1908) і останній голова Крайового Шкільного Союзу (1912—1914), в якому був також і керівником секції українського приватного середнього шкільництва. Його громадська та педагогічна діяльність сприяла поширенню освіти українською мовою та підтримці українських педагогічних традицій у складні періоди культурного відродження кінця XIX — початку XX століття.
У травні 1914 року представляв українське вчительство на VII з'їзді Імперського об'єднання австрійських середньошкільних товариств у Кракові, де був обраний віцепрезидентом організації від національних меншин Австро-Угорщини. Упродовж багаторічної викладацької практики виховав плеяду відомих діячів українського національно-визвольного руху, науки та культури, серед яких — Василь Порайко, Степан Шухевич, Осип Букшований, Кость Кисілевський, Петро Зварич та Ілля Матеїк. Помер у Львові в період російської окупації міста під час Першої світової війни. Був похований на Личаківському цвинтарі.
Життєпис
Походження Народився 5 червня 1853 року в Коломиї. За походженням був русин, а за релігією — греко-католик. Його близькі походили зі Снятинського повіту. На доказ тези про те, що походження батьків Людвіга Сальо є Снятинщина, історик Андрій Бойда наводить метричний запис про шлюб, укладений 27 жовтня 1850 року у Вознесенській церкві Снятина. У ньому зафіксовано одруження кушніра Михайла Сала, сина ткача із приміського Залуччя, з Маріанною Вежбицькою, уродженкою Пралківців поблизу Перемишля. Цей документ прямо засвідчує вживання форми прізвища «Сало», що має ключове значення для реконструкції родинної історії. Бойда звертає увагу на хронологічну близькість між цим шлюбом і народженням Людвіга Сальо, яка становить лише близько трьох років. У поєднанні з відомостями про снятинське походження батьків Сальо це дає підстави припускати, що саме згаданий Михайло Сало міг бути його батьком або найближчим родичем. Додатковим аргументом на користь цієї версії є свідчення сучасників. Зокрема, учень професора, адвокат і діяч Легіону УСС Степан Шухевич згадував, що справжнім прізвищем його вчителя було «Сало». Це підтверджує припущення про пізнішу трансформацію прізвища на форму «Сальо», ймовірно під впливом мовно-адміністративного середовища Австро-Угорщини. За інформацією історика Ярослава Дашкевича, Людвиг Сальо по батькові був Ількович.
Освіта і військова служба Освіту Людвиг Сальо здобув у неповній середній школі в Коломиї. З 16 квітня 1878 року розпочав трудовий шлях вчителя-мовника. За вищою освітою він був германістом, але йому це не завадило викладати грецьку та латинську мови як додаткові. Викладав польською, українською та німецькою. Учительський іспит склав 23 листопада 1883 року.
1 липня 1877 року Сальо був зарахований до 66-го Лойчаського піхотного полку Збройних сил Австро-Угорщини у ранзі лейтенанта резерву. У 1883 році був переведений до 59-го батальйону , що дислокувався в Перемишлі.
Викладацька діяльність
У Сяноку Був тимчасовим учителем у в Ряшеві, а потім 9 липня 1887 р. призначений реальним учителем при неповній середній школі в Сяноку. Там він викладав латинську, німецьку та як факультатив українську. 18 червня 1890 року склав іспит на вчителя з математики та фізики.14 жовтня 1889 р. затверджений у вчителі й отримав звання цісарсько-королівського професора. За час життя у Сяноці він був членом Польського гімнастичного товариства «Сокіл» з моменту фундації філії у 1889 році.
У Львові Вперше Людвиг Сальо був професором цісарсько-королівської Академічної гімназії у Львові в 1890—1892 роках. Професор Людвиг Сальо брав активну участь у загальних зборах Руського педагогічного товариства, що відбулися 8 грудня 1891 року у Львові. Під час виборів нового складу виділу він був обраний одним із членів управи, увійшовши до кола провідних діячів товариства. Його кандидатуру підтримала більшість учасників зборів, що засвідчувало високий авторитет серед педагогічної спільноти. Під час конституювання новообраного виділу Сальо отримав відповідальну посаду заступника голови товариства. У цій ролі він долучився до визначення напрямів праці організації та підготовки широкої програми освітніх відчитів, які мали на меті пожвавити інтелектуальне життя та сприяти піднесенню рівня загальної освіти, зокрема серед львівського жіноцтва.
Весною 1892 року Людвик Сальо згадується серед активних учасників внутрішнього життя «Просвіти». Під час загальних зборів товариства радикальна фракція висунула власний виборчий список до виділу, де Сальо був поданий як один із кандидатів до керівництва товариством.
Під час VIII загальних зборів Руського педагогічного товариства, що відбулися 29 серпня 1892 року в Перемишлі, у звіті управи окремо підкреслено роль професора Людвика Саля, який у звітному періоді виконував обов'язки заступника голови товариства. У цій посаді він регулярно підміняв голову Олександра Барвінського під час його участі в роботі Державної ради, забезпечивши безперервність діяльності виділу та представництво товариства в поточних справах. Його робота відзначена як одна з ключових у підтриманні функціонування організації протягом 1891—1892 років.
У Коломиї 24 червня 1892 р. його відправили до батьківської неповної середньої школи в Коломиї. Там він очолив перший український клас, відкритий у шкільному році 1892/3, у паралельній неповній гімназії з українською (руською) мовою навчання, яка потім була сформована при польській неповній гімназії. З 1893 року та протягом наступних років він викладав у школі латину, німецьку мову та математику, а також був завідувачем німецької бібліотеки для учнів. У звіті за 1892/1893 рік вказано, що Людвиг Сальо був господарем (класним керівником) 1-го класу гімназії, де також викладав латину. Сальо викладав протягом цього навчального року в гімназії німецьку мову — у класах 4—6 та 7-му, а також математику у вищих класах — 19 годин на тиждень. Як у Львові, так і в Коломиї, Людвиг Сальо викладав також і старогрецьку мову. За час перебування в Коломиї його учнями були такі відомі галичани як Кость Киселівський, Петро Зварич, Осип Букшований, Ілля Матеїк, Василь Порайко, Андрій Тофан та ін.
20 липня 1897 року Людвиг Сальо у № 152 журналу «Руслан» розмістив оголошення про те, що в 1897/98 навчальному році Товариство «Шкільна Поміч» у Коломиї оголосило набір 14 учнів Руської гімназії (підготовчі класи I—V) до свого інституту (тодішнього відповідника гуртожитку для учнів). Зголошення приймалися до кінця серпня на ім'я самого Саля, який виступав відповідальною особою за прийом кандидатів.
6 березня 1900 року Людвиг Сальо був присутнім на першому випуску української гімназії в Коломиї спільно із Софроном Недільським. На груповому фото його зафіксовано спільно з учнями та іншими викладачами закладу. В навчальному році 1902/1903 у званні гімназійного професора завідував шкільною бібліотекою для учнів та виконував обов’язки господаря (класного керівника) VII класу. Викладав німецьку мову в V–VIII класах, а також математику в IV «б» класі. Загальне педагогічне навантаження Людвига Сальо в тім році становило 19 годин на тиждень.
У 1902 році Людвиг Сальо продовжував працювати професором Коломийської цісарсько-королівської гімназії № 2, де викладав німецьку мову. Того ж року до гімназії зі Снятина вступив Василь Порайко. Саме в цей період між Сальо та Порайком встановилися особисті контакти. Дослідження А. Бойдою матеріалів допоміжного фонду Івано-Франківського краєзнавчого музею засвідчує, що Сальо не був безпосереднім учителем Порайка у 1902–1905 роках. Дослідник припускає, що імовірно, їхнє знайомство відбулося в гімназійній бібліотеці, куди Порайко звертався за книгами.
Другий Львівський період (1905—1915)
Роль у житті Василя Порайка У 1905 році Людвиг Сальо повернувся викладати у Львівську академічну гімназію, де і працював до початку Першої світової війни. У 1906—1907 роках Людвиг Сальо активно опікувався долею свого учня Василя Порайка, який тимчасово проживав у Львові. Через політичні переслідування протягом року навчався у Львівській академічній гімназії. Історик А. Бойда стверджує, що Сальо міг прийняти в себе Порайка, оскільки той як гімназист Коломийської цісарсько-королівської гімназії № 2 міг зазнати гонінь за участь в агітації за проведення виборчої реформи та . Ймовірно, він також допомагав юнакові в навчанні. Водночас у Львівській академічній гімназії успішність Порайка погіршилася порівняно з періодом навчання в Коломиї. Після завершення другого семестру він повернувся до Коломийської гімназії, де в червні 1910 року закінчив навчання з відзнакою.
Про подальші контакти Сальо і Порайка після закінчення гімназії достовірних відомостей не виявлено. Не виключено, що професор Сальо продовжував підтримувати Порайка під час його навчання в університеті, однак документальних підтверджень цього наразі немає. З початком Першої світової війни їхні контакти, ймовірно, припинилися.
Останні роки життя Людвиг Сальо був близьким другом Михайла Грушевського, з яким спільно керував у Краєвому Шкільному Союзі. На третіх загальних зборах «Учительської громади», що відбулися 21 листопада 1910 року, Людвиг Сальо увійшов до складу головного виділу товариства. Того ж року Сальо як представник товариства активно опікувався госпітацією українських гімназій. Незадовго до початку Першої світової війни Людвиг Сальо очолив Краєвий Шкільний Союз, де попередньо замінив на посаді голови Івана Кивелюка.
У 1913—1914 роках разом з Людвигом Сальом працював син письменника Андрія Чайковського Микола. Тоді Микола Чайковський як асистент вчителя в академічній гімназії Львова згадував Саля як викладача німецької мови та голову Крайового шкільного союзу. До повноважень Саля входило інспектування українських приватних шкіл, яким він намагався надати уніфікованого характеру.
22—23 травня 1914 року Людвиг Сальо брав участь у 7-му з'їзді делегатів Імперського об'єднання австрійських середньошкільних товариств, який проводився у Ягеллонському університеті в Кракові. На нього зібралися 30 делегатів від 22 середньошкільних товариств, щоб насамперед обговорити все ще не вирішену службову прагматику та важливі питання виховання та навчання. На Делегатському з'їзді ухвалено домовленість проводити кожне друге засідання у Відні. Президентом на поточний термін обрали професора Карла Мерндля з Брно, а його заступниками — представників різних національних спільнот Австро-Угорщини, серед яких був і професор Людвиг Сальо. Після завершення з'їзду міська рада Кракова влаштувала урочистий бенкет для 70 делегатів у супроводі ректора Ягеллонського університету, бургомістра міста, членів Крайової шкільної ради та представників краківської групи товариства середніх шкіл. У промовах наголошено на традиційній політичній гостинності міста.
Помер під час російської окупації Львова. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 63). Кошти на встановлення пам'ятника Людвигові Салю на полі № 63 Личаківського цвинтаря зібрали з ініціативи Юліана Романчука, який оголосив про збір у газеті «Діло» (№ 92, 23 квітня 1918 року). Вже після смерті Людвига Саля, 5 квітня 1919 року опубліковано його статтю «Про вихованє молодіжи» у газеті «Свобода».
Нагороди Бронзова ювілейна пам'ятна медаль для збройних сил і жандармерії Пам'ятна ювілейна медаль для цивільних державних службовців Ювілейний хрест для цивільних державних службовців Погляди