Феміністична педагогіка — педагогічна основа, заснована на феміністичній теорії. Вона охоплює набір епістемологічних теорій, стратегій викладання, підходів до змісту, практик у класі та стосунків між викладацтвом та студентством. Феміністична педагогіка, разом з іншими видами прогресивної та критичної педагогіки, вважає знання соціально сконструйованими.
Огляд Мета феміністичної педагогіки — створити або усунути стандарти в класі таким чином, щоб розкріпачити учнів та їхнє навчання. Наприклад, розкріпачений клас не має жодної бінарності. Феміністична педагогіка природним чином створює новий метод навчання, де навички та знання не обмежуються класом, а поширюються на суспільство в цілому. У класах, де застосовують феміністичну педагогіку, використовують різноманітний і різноплановий досвід, наявний у просторі, як можливість розвивати навчання через використання; життєвий досвід як урок, розбиваючи знання і розглядаючи гендер, расу і клас як єдине ціле.
Феміністична педагогіка звертає увагу на дисбаланс влади, присутній у багатьох західних освітніх установах, і працює над тим, щоб децентрувати цю владу. У більшості традиційних навчальних закладів домінуюча структура влади ставить освітян вище за здобувачів. Феміністична педагогіка відкидає цю нормативну динаміку в класі, прагнучи сприяти створенню більш демократичного простору, який функціонує з розумінням того, що і освітяни, і учнівство є суб'єктами, а не об'єктами. Учнівство заохочують відкинути нормативні позиції пасивності та натомість взяти під контроль власне навчання.
Діючи в процесі навчання, учнівство заохочуються до розвитку критичного мислення та аналітичних навичок. Ці здібності потім використовуються для деконструкції та виклику проблем нашого суспільства, таких як «деспотичні характеристики суспільства, яке традиційно служить політично консервативним та економічно привілейованим верствам населення».
Фундамент феміністичної педагогіки ґрунтується на критичних теоріях навчання та викладання, таких як «Педагогіка пригноблених» Пауло Фрейре. Феміністична педагогіка — це активний процес, якому сприяють конкретні цілі в класі, під час якого учасники та учасниці вчаться поважати відмінності один одного, досягати спільних цілей і допомагати одне одному досягати індивідуальних цілей. Цей процес сприяє спільному навчанню, підтвердженню особистого досвіду, заохоченню соціального розуміння та активізму, а також розвитку критичного мислення та відкритості. Він визначає практичне застосування феміністичної теорії, водночас підкреслюючи важливість соціальних змін, зокрема в інституційній ієрархії, що існує в академічних колах. Феміністична педагогіка найчастіше використовується на уроках жіночих студій, метою яких є перетворення студентів з об'єктів на суб'єктів дослідження. Однак використання феміністської педагогіки не обмежується лише курсами жіночих досліджень.
Атмосфера школи Феміністична педагогіка прагне критикувати і виправляти уявний дисбаланс влади між формами ієрархічної влади, такими як освітяни та інституції, і здобувацтвом освіти, які, як вважається, зазвичай наділені значно меншою соціальною владою і свободою дій у процесі творення знань. У цьому сенсі феміністична педагогіка має на меті реструктуризувати традиційне навчальне середовище на користь спільного та спільного досвіду освіти, який, зрештою, розглядає студентів як рівноправних учасників та джерел знань.
Освітній клімат у закладах освіти, що є результатом домінування неоліберальних конкурентних ідеологій, не надає пріоритету спільним процесам навчання, дослідження та громадської діяльності. Динаміка влади в класі, що діє в неоліберальних інституціях, демонструє конкурентний стиль взаємодії, який використовує страх і сором як мотивацію для розвитку учнів. Традиційні підходи до освіти підтримують статус-кво, зміцнюючи існуючі владні структури домінування. «Процес академічної роботи по суті є антагоністичним робітничому класу, а академіки, здебільшого, живуть в іншому світі культури, іншими способами, що робить його також антагоністичним до життя робітничого класу». На противагу цьому, феміністична педагогіка відкидає суспільні системи пригноблення, визнаючи і критикуючи інституційну та індивідуальну відповідність, пов'язану з академією, яка увічнює більш масштабне суспільне пригноблення, що триває. Навчальна аудиторія — це мікросвіт того, як влада порушується і здійснюється у великому суспільстві. «Учнівство використовує витончені засоби, щоб утримати свою владу і намагаються забезпечити і відтворити статус-кво в аудиторії».
Якості феміністичної педагогіки Критична педагогіка висуває ідею, що знання не є статичним і унітарним, а є результатом відкритого процесу переговорів і взаємодії між освітянами і учнівством. Феміністична педагогіка, як відгалуження критичної педагогіки, далі вважає, що гендер відіграє вирішальну роль у класі, впливаючи не лише на те, «що викладають, але й на те, як це викладають». Як і всі форми критичної педагогіки, феміністична педагогіка має на меті «допомогти учнівству розвинути свідомість свободи, розпізнати авторитарні тенденції та поєднати знання з владою та здатністю до конструктивних дій». Феміністична педагогіка поєднується з багатьма формами критичної педагогіки, включаючи ті, що зосереджені на расовій та етнічній приналежності, класі, постколоніалізмі та глобалізації.
У вступі до збірки Feminist Pedagogy: Looking Back to Move Forward пояснюється якості та відмінності від критичної педагогіки:Як і визвольна педагогіка Фрейре, феміністична педагогіка ґрунтується на припущеннях про владу та підвищення свідомості, визнає існування пригноблення, а також можливість його припинення, і висуває на перший план бажання та основну мету соціальних перетворень. Однак феміністичне теоретизування пропонує важливі складнощі, такі як піддання сумніву поняття цілісного соціального суб'єкта або сутнісної ідентичності, артикуляція багатогранної та мінливої природи ідентичностей та гноблення, розгляд історії та цінності феміністичної просвітницької діяльності на відміну від фрейреанських методів, а також зосередження на дослідженні свідомості та соціального становища вчительки та учня. Феміністична педагогіка займається вивченням суспільних утисків, працюючи над тим, щоб знищити їхнє відтворення в інституційних умовах. Педагогині-феміністки працюють над заміною старих парадигм освіти новою, яка зосереджується на досвіді особистості разом із визнанням свого оточення. Вона розглядає потребу в соціальних змінах і зосереджується на навчанні маргіналізованих за допомогою стратегій розширення можливостей, побудови спільноти та, зрештою, розвитку лідерства. Феміністична педагогіка втілює теорію про передачу знань у класі, пропонуючи конкретні освітні стратегії, критерії та методи для досягнення бажаних цілей або результатів курсу. Феміністична педагогіка та методи навчання, що випливають з феміністичних підходів, мають багато відмінних якостей. Серед пов'язаних з цим атрибутів деякі з найбільш помітних рис включають розвиток рефлексивності, критичного мислення, особисте та колективне розширення можливостей, перерозподіл влади в класі та активне залучення до процесів переосмислення. Критичні навички, що розвиваються за допомогою феміністичної педагогіки, сприяють визнанню та активному опору соціальним утискам та експлуатації. Крім того, феміністична педагогіка позиціонує свої епістемологічні дослідження в контексті соціального активізму та суспільних перетворень.
Рефлексія, необхідна для реалізації феміністичної педагогіки, дозволяє учням критично розглянути позиції, які вони займають у суспільстві. Позиції привілеїв та маргіналізації розшифровуються, що призводить до теоретизації та глибшого розуміння власної багатогранної ідентичності та сил, пов'язаних із володінням певною ідентичністю. Критичне мислення — ще одна якість феміністичної педагогіки, яка тісно пов'язана з практиками рефлексії. Критичне мислення, яке заохочує феміністична педагогіка, міцно вкорінене в повсякденному життєвому досвіді. Критичне мислення використовується всередині та поза класною кімнатою, щоб кинути виклик домінуючим культурним наративам і структурам.
Розширення можливостей у класі є центральним у феміністичних педагогічних методах навчання. Студентство підтверджується у своїй ідентичності та досвіді, і їх заохочують ділитися з простором особистим розумінням для створення різноманітної та міжсекційної бази знань. Класні кімнати, які працюють в рамках феміністської педагогічної структури, цінують цілісність осіб і колективну повагу до існуючих відмінностей у досвіді та знаннях. Перевірка реалій студентства сприяє розвитку індивідуальних талантів і здібностей, а також зміцненню згуртованості в групі. Розширення можливостей колективу здобувачів досягається шляхом навмисного поширення традиційних відносин влади в класі. Зрозуміло, що є ключовим для успіху та розвитку класного простору, що влада розподіляється між усіма його складовими. У традиційних академічних умовах влада зберігається через владу освітян. Структура цього відношення влади підтверджує виключно досвід і знання вчителя, стверджуючи, що учнівство мало можуть запропонувати для полегшення навчання. За своєю суттю феміністська педагогіка спрямована на децентралізацію влади в класі, щоб дати учнівству можливість висловити свої погляди, реалії, знання та потреби. Цей інструмент використовуватиме процес децентрації влади, коли освітяни дистанціюються від свого авторитетного статусу та дають можливість своєму учнівству мати з ними рівні умови. На відміну від багатьох інших методів навчання, феміністична педагогіка кидає виклик лекціям, запам'ятовуванню та тестам як методам розвитку та передачі знань. Феміністична педагогіка стверджує, що влада в класі має бути делікатно збалансована між освітянами і учнівством, щоб інформувати навчальний план і практику в класі. Обмін енергією створює простір для діалогу, який відображає численні голоси та реалії студентства. Поділяючи владу та сприяючи голосу серед здобувацтва, освятни і учнівство переходять до більш демократичних і шанобливих відносин, які визнають виробництво знань обома сторонами. Спільна влада також децентралізує домінуюче традиційне розуміння навчання, дозволяючи учнівству вільно спілкуватися з освітянами, замість того, щоб професор надавав студентам інформацію.
Феміністичні педагогічні теоретикині не тільки ставлять під сумнів поточну атмосферу в класі, але й займаються спекуляціями про те, якою вона може існувати. Порозуміння, що сприяють у класній кімнаті, не призначене для існування в межах академічних кіл, а заохочується для сприяння громадській активності. Теорія та дослідження в класі позиціонуються відповідно до їхнього соціального контексту та наслідків. Студентство заохочують використовувати те, що вони дізналися в класі, і застосовувати свої знання для запровадження соціальних змін.
Історія Феміністична педагогіка розвивалася разом із розвитком жіночих досліджень в академічній установі. Зростання обізнаності про сексизм, що виникає в кампусах коледжів, і необхідність сприяти професіоналізму в певних сегментах жіночого руху призвели до інституціоналізації програм жіночих досліджень. Інституціоналізація програм жіночих досліджень сприяла генерації виклику існуючим канонам і дисциплінам, що відображено в методах навчання в класі. «Сфера жіночих студій значно розширилася з часу появи перших курсів у 1970 році. Критика домінуючих парадигм і компенсаторні дослідження, що були характерні для її ранніх етапів, спричинили вибух наукових досліджень, які значно розширили навчальну програму бакалаврських жіночих студій, уможливили розвиток викладання на рівні аспірантури та стимулювали зусилля, спрямовані на інтеграцію нових наукових досліджень про жінок у навчальні програми. Упродовж усього розвитку цієї галузі процеси викладання курсів жіночих студій привертали значну увагу науковців, що призвело до появи значного масиву теорії, яка намагається визначити елементи феміністичного викладання».
Впливові постаті
Пауло Фрейре