Індуїстська дієта — система харчування, яка базується на релігійних, етичних і культурних принципах індуїзму. Вона спрямована на гармонію з природою, духовний розвиток і підтримку здоров'я. Дієта в індуїзмі означає різноманітні традиції, поширені на Індійському субконтиненті. Індуїстські писання пропагують ідеал вегетаріанської дієти, заснований на концепції ахімси — ненасильства та співчуття до всіх істот.. За опитуванням Дослідницького центру П'ю, 44 % індуістів кажуть, що вони вегетаріанці.
Історія До середини І тисячоліття до нашої ери всі три основні індійські релігії — індуїзм, джайнізм і буддизм — відстоювали ненасильство як етичну цінність і те, що впливає на переродження людини. Приблизно до 200 р. н. е. їжа та бенкети, пов'язані з убивством тварин, широко розглядалися як форма насильства над формами життя і стали релігійним та соціальним табу.Marvin Harris (1990), India's sacred cow , Anthropology: contemporary perspectives, 6th edition, Editors: Phillip Whitten & David Hunter, Scott Foresman, , pages 201—204
Ральф Фітч, лондонський купець і один із перших англійських мандрівників до Індії, написав листа додому в 1580 році, в якому говорилося:«У них дуже дивний лад між собою… Вони не їдять м'яса, а живуть корінням, рисом і молоком».
Дієта в індуїстських писаннях і текстах
Веди Докази з Вед свідчать про те, що раціон ведичного народу складався із злаків, спочатку ячменю, але пізніше домінував рис, бобових, таких як māsha (урад), mudga (вігна) і masūra (сочевиця), овочів, таких як коріння лотоса, стебло лотоса, пляшковий гарбуз і молочні продукти, в основному з корів, а також з буйволів і кіз. Веди описують тварин, включаючи биків, коней, баранів і козлів, яких приносили в жертву та їли. Хоча у Ведах корови займали високу позицію, безплідних корів також приносили в жертву. Навіть тоді слово aghnyā («не їсти», «недоторканний») використовується для корів неодноразово, причому деякі ригведичні композитори вважали весь вид великої рогатої худоби, як корів, так і биків, недоторканними.
Стівен Дж. Розен припускає, що м'ясо можна було їсти лише під час ритуальних жертвоприношень, а не інакше.. Акти жертвоприношень тварин не були повністю прийняті, оскільки були ознаки неспокою та напруженості через «криваву жорстокість жертовної бійні», що датується ще ранніми Ведами.. Найдавніше посилання на ідею ахімси або ненасильства над тваринами (пашу-ахімса) в будь-якій літературі, очевидно в моральному сенсі, міститься в Капістала Катха Самхіта Яджурведи (KapS 31.11), написаній приблизно у 8 столітті до нашої ери. «Шатапатха Брахмана» містить одне з найдавніших тверджень проти споживання м'яса, а «Чхандог'я-упанішада» містить заборону вбивати «всіх живих істот». Заборони щодо м'ясоїдства також містяться в Дхарма-шастрах.
Дхарма-шастри Згідно з Кейном, той, хто збирається їсти, повинен вітати їжу, коли її подають, шанувати її, ніколи не говорити про неї погано і ніколи не шукати в ній недоліків.
Література Дхармасастри, стверджує Патрік Олівелл, застерігає «людей не готувати їжу лише для себе», а пропонувати її богам, предкам, ближнім як гостинність, а також як милостиню монахам і нужденним. Олівелл стверджує, що всі живі істоти є взаємозалежними у питаннях їжі, тому їжу потрібно поважати, поклонятися їй і дбайливо ставитися до неї. Олівелл стверджує, що Шастри рекомендують, щоб людина, коли бачить їжу, склала руки, вклонилася їй і промовила подячну молитву.
Благоговіння перед їжею досягає крайнього стану в традиціях відречення або ченців в індуїзмі. Індуїстська традиція розглядає добування та приготування їжі як насильницький процес, у якому інші форми життя та природа порушуються, частково знищуються, змінюються та перетворюються на щось їстівне та приємне. Жебраки (саньясини, аскети) уникають бути ініціаторами цього процесу, і тому повністю залежать від жебрацтва їжі, що залишилася в домогосподарств. У гонитві за своїми духовними переконаннями, каже Олівелл, «жебраки їдять залишки інших людей». Якщо вони не можуть знайти залишки, вони шукають опале фрукти або насіння, що залишилися на полі після збору врожаю.
Лісові пустельники індуїзму, навпаки, не випрошують залишків. Їх їжа дика і некультивована. Їх раціон в основному складався з фруктів, коріння, листя та всього, що природно росте в лісі. Вони уникали ступати на зорану землю, щоб не поранити саджанця. Вони намагалися жити таким життям, яке зводить до мінімуму, бажано виключає можливість заподіяння шкоди будь-якій формі життя.
Манусмріті
Дискусія Манусмріті про м'ясоїдство містить 25 віршів, які засуджують споживання м'яса, і 3 вірші в дужках, які захищають цю практику в контексті ведичних жертвоприношень.." Коментатори, починаючи з Медхатіті, тлумачать ці вірші як такі, що м'ясоїдство взагалі заборонене і дозволене лише за наявності пом'якшуючих обставин, таких як небезпека для життя..
Магабгарата «Магабгарата» містить численні історії, що прославляють ненасильство щодо тварин, і містять деякі з найрішучіших тверджень проти забою тварин — три розділи епосу присвячені злу м'ясоїдства. Бгішма проголошує співчуття найвищим релігійним принципом і порівнює поїдання м'яса тварини з поїданням м'яса свого сина. Номінально визнаючи дозвіл Ману м'ясоїдства в жертвоприношеннях, Бгішма пояснює Юдгіштхірі, що «той, хто утримується від цього, отримує таку саму заслугу, як і жертвоприношення коня», і що «ті, хто бажає неба, здійснюють жертвопринесення з насіння замість тварин». У Магабгараті стверджується, що жертвопринесення тварин було введено лише тоді, коли люди почали вдаватися до насильства в трета-юґу, менш чистий і співчутливий вік, і не було в сатья-юзі, «золотому віці».
Тіруккурал «Тіруккурал», інший давньоіндійський світський текст індуїстського або джайнського походження, наголошує на ахімсі та наполягає на моральному вегетаріанстві або веганстві. Текст, який спочатку був написаний тамільською мовою південної Індії, стверджує помірну дієту як доброчесний спосіб життя та критикує «невегетаріанство» в розділі Pulaan Maruthal (утримання від м'яса або м'яса), у віршах з 251 по 260. У вірші 251, наприклад, запитується, «як може володіти добротою той, хто, щоб збільшити свою плоть, їсть плоть інших створінь». Тут також сказано, що «мудрі, позбавлені омани розуму, не їдять відрубаного тіла інших створінь» (вірш 258), припускаючи, що «плоть є нічим іншим, як презирливою раною понівеченого тіла» (вірш 257). Далі йдеться про те, що відмова від споживання м'яса є більш священною практикою, ніж найсвятіші релігійні практики, коли-небудь відомі (вірш 259), і що лише ті, хто утримується від убивства і поїдання вбитого, гідні пошани (вірш 260). Цей текст, написаний до 400 р. н. е., який іноді називають Тамільською Ведою, обговорює харчові звички та їхню роль у здоровому житті (Мітахара), присвячуючи цьому 95-й розділ Книги II. «Тіруккурал» стверджує у віршах з 943 по 945: «їжте помірковано, коли ви відчуваєте голод, їжу, яка приємна вашому тілу, утримуючись від їжі, яку ваше тіло вважає неприємною». У вірші 946 Тіруваллувар також підкреслює, що переїдання погано впливає на здоров'я, оскільки «насолода здоров'ям перебуває в людині, яка їсть помірно. Болі хвороби живуть із тим, хто їсть надмірно».Tirukkuṛaḷ see Chapter 95, Book 7Tirukkuṛaḷ Translated by V.V.R. Aiyar, Tirupparaithurai: Sri Ramakrishna Tapovanam (1998)
Пурани Пуранічні тексти рішуче виступають проти насильства над тваринами в багатьох місцях, «незважаючи на те, що слідують шаблону обмеження ведичним імперативом номінально приймати його в контексті жертвоприношень». Найважливіший пуранічний текст, Бхаґавата-Пурана, найглибше заходить у відмові від жертвоприношень тварин — утримання від заподіяння шкоди всім живим істотам вважається найвищою дхармою. У тексті стверджується, що гріх заподіяння шкоди тваринам неможливо змити здійсненням «удаваних жертвоприношень», так само як «багнюку не змити». У ньому наочно представлено жахливі кармічні реакції, викликані жертвоприношеннями тварин: ті, хто нещадно готують тварин і птахів, йдуть у кумбхіпаку й смажаться в киплячій олії, а ті, хто виконує фіктивні жертвоприношення, самі розрізаються на шматки у пеклі вішасана. У Сканда Пурані стверджується, що мудреці були налякані жертвоприношеннями тварин і вважали це проти дхарми, стверджуючи, що жертвоприношення повинно здійснюватися із зерном і молоком. У ній розповідається, що жертвоприношення тварин дозволялося лише для того, щоб прогодувати населення під час голоду, проте мудреці не вбивали тварин, навіть коли ті помирали від голоду. «Матсья-пурана» містить діалог між мудрецями, які не схвалюють насильства над тваринами, надаючи перевагу обрядам, пов'язаним з обітницями фруктів та овочів. У тексті йдеться про те, що негативна карма, накопичена від насильства над тваринами, значно переважає будь-яку користь.
Дієта і каста Традиційно існує різниця між вегетаріанськими та невегетаріанськими кастами; у той час як брахмани та торгові касти зазвичай були вегетаріанцями, домінуючі касти, які мали монополію на владу, такі як раджпути, як правило, не були вегетаріанцями. Вегетаріанська дієта вважалася ритуально чистішою, тоді як невегетаріанська дієта вважалася необхідною для здійснення влади силою..
Санскритізація M. Н. Шрінівас та інші наступні автори розвинули ідею санскритизації, стверджуючи, що маргіналізовані особи та спільноти приймають вегетаріанство, щоб здобути престиж або покращити свій статус у кастовій ієрархії. Аміт Десаї критикує цю структуру як неправильне тлумачення, яке є наслідком «відриву від точки зору підлеглого»..
Сучасна індуїстська дієта За опитуванням Дослідницького центру П'ю 2021 року, 44 % індусів кажуть, що вони вегетаріанці, а ще 39 % певним чином обмежують споживання м'яса. Лакто-вегетаріанська дієта
Вегетаріанство є дієтичним ідеалом багатьох індуїстів, заснованим на концепції ахімси — ненасильства та співчуття до всіх істот. Він також вважається саттвічним, асоціюється з такими якостями, як доброта, врівноваженість і спокій, які сприяють духовному прогресу.
Багато індуїстів віддають перевагу лактовегетаріанству. Така дієта включає продукти на основі молока та всі продукти нетваринного походження, але виключає м'ясо та яйця.Paul Insel (2013), Discovering Nutrition, Jones & Bartlett Publishers, , page 231 Причини прийняття такої дієти включають принцип ненасильства (ахімса), застосовуваний до тварин, намір пропонувати лише вегетаріанську їжу божеству, якому індуїсти віддають перевагу, а потім отримати її назад як прасаду, а також переконання, що невегетаріанська їжа шкодить розуму і духовному розвитку.
Типова сучасна індуїстська лакто-вегетаріанська їжа сучасного міста базується на поєднанні таких зерен, як рис і пшениця, бобових, зелених овочів і молочних продуктів. Залежно від географічного регіону основними продуктами можуть також бути коржі на основі пшона. Уникають жирів, отриманих від забитих тварин.
Багато індуїстів, особливо ті, хто дотримується вайшнавійської традиції, утримуються від вживання цибулі та часнику повністю або протягом періоду Чатурмасья (приблизно з липня по листопад за григоріанським календарем). У Махараштрі деякі індуїстські родини у цей період також не їдять баклажанів. Послідовники Міжнародного Товариства Свідомості Крішни (ISKCON, відомого як «Харе Крішна») утримуються від м'яса, риби та птиці. Члени спорідненої секти Пуштімаргі також уникають певних овочів, таких як цибуля, гриби та часник, оскільки вірять, що вони є тамасичними (створюють млявість, млявість та інертність). Переважно гуджаратський рух свамінараїв непохитно дотримується дієти без м'яса, яєць, морепродуктів, цибулі та часнику.
Невегетаріанська дієта