Стіна смерті — трюковий атракціон, який виконується в спеціальному приміщенні, що складається з вертикальної стіни циліндричної форми, поєднаної з підлогою через перехідну конічну зону. Вгорі над краєм стіни знаходиться зона для глядачів. Всередині цієї конструкції каскадери на значній швидкості рухаються стіною по колу, виконуючи під час руху різноманітні трюки. Транспортні засоби, які використовуються для руху, утримуються на стіні завдяки тертю та відцентровій силі.
Першим задокументованим випадком використання подібного атракціону, з виконанням трюків на вертикальній стіні, стало шоу «Гонка за життя» (). Його було відкрито в зоні розважальних закладів Панамо-Тихоокеанської міжнародної виставки, в місті Сан-Франциско, в лютому 1915 року. Творцем цього атракціону вважається Ерл Армстронг, видатний американський мотогонщик початку XX століття, який досяг найбільших успіхів у перегонах на дощатих треках.
Пік популярності стіни смерті, прийшовся на 30-ті роки XX століття, на той час атракціон вже набув масовості і популярності в багатьох країнах світу, потрапивши навіть за межі залізної завіси в СРСР. А на батьківщині шоу, в Сполучених Штатах Америки, на той час працювало вже більше сотні пересувних мотодромів, які використовувалися на різноманітних ярмарках і в парках розваг.
Зафіксовано декілька офіційних світових рекордів, пов'язаних з роботою каскадера на «Стіні смерті».
Походження назви Перші «карнавальні мотодроми», які з'явилися в США, називалися просто «Motordrome» (від англ. Motor — «двигун» + грец. Dromos — «дорога») або «Silodrome» (від англ. Silo — «силос» + грец. Dromos — «дорога»). Спочатку ці споруди містили похилі треки. Трохи згодом почали з'являтися мотодроми з повністю вертикальними треками. Щоб їх розрізняти до назви почали додавати словосполучення «пряма стіна» ()., в свою чергу старі атракціони з похилим треком отримали означення «похила стіна» ().
У міру зростання популярності шоу збільшувалася кількість колективів які здійснювали подібні виступи, загострювалась конкуренція між ними. Це спонукало власників атракціонів вигадувати епатажні й промовисті власні назви для своїх шоу, які мали на меті привернути увагу глядачів: «Вихор смерті» (), «Гонка за життя» (), «Демони що кидають виклик смерті» (), «Вершники смерті» (), «Водії пекла» (), «Стіна смерті Воткінса» (), «Пекельний циліндр» (), «Безодня смерті» (), тощо. Більшість таких назв містили в собі згадки про смерть чи пекло, як натяк на небезпеку подібного шоу. Смертельні випадки й справді мали місце в ранніх варіантах шоу, в тому числі й серед глядачів. А випадки травмування не є рідкістю і в наш час. Достатньо найменшої помилки чи несправності техніки, щоб каскадер впав зі стіни. Достеменно невідомо коли саме виникла назва Wall of Death і хто був її автором. Проте згодом ця назва стала загальновживаною для цього атракціону у більшості країн світу. Одна з перших відомих згадок словосполучення Wall of Death — це інформація про карнавальний атракціон Watkins's Wall of Death, під цією назвою трупа Айри Воткінса гастролювала США на початку 1920-х років. Також відомо, що Watkins's Wall of Death була однією з перших повністю вертикальних стін, що може пояснити вживання слова «стіна» в назві атракціону. Також впродовж 1920-х років, відбувається поступове заміщення термінів Motordrome і Silodrome, у випусках часопису Billboard, новим на той час терміном Wall of Death. Таким чином можна дійти висновку, що орієнтовно з кінця 1920-х років, назва Wall of Death стала загальновживаною, майже повністю витіснивши альтернативні терміни.
В деяких країнах англомовна назва не прижилась і були створені свої загальні назви для цього виду атракціонів. Наприклад в СРСР, на афішах і квитках масово застосовували назву «Мото-перегони вертикальною стіною» (), а серед людей ширились похідні скорочення офіційної назви, такі як: «Гонки по вертикалі» () чи «Гонки по стіні» (). В Індії закріпилася і стала загальновживаною назва «Колодязь смерті» ( чи ).
Передвісники Циркові велосипедні номери Наприкінці XIX століття, циркові колективи почали запроваджувати у свої виступи, трюкові номери з використанням велосипедів. Серед широкого різноманіття таких номерів, окремо виділявся вид трюків, коли один чи декілька велосипедистів, рухались всередині конічного кільця, зібраного з дерев'яних дощок, утримуючись під значним кутом до горизонту завдяки тертю та відцентровій силі. Немає точних даних щодо того хто і коли виконав подібний трюк першим, відомо лиш, що подібні номери набули популярності і впродовж короткого періоду часу поширились по всьому світу. Номери велосипедистів на межі XIX—XX століть зазвичай створювалися колишніми спортсменами і були підкреслено спортивними. Вони одними з перших отримали назву «атракціон». Подібні атракціони були в арсеналі багатьох відомих циркових колективів, вони різнилися назвами, мали певні відмінності і ускладнення, проте основна ідея залишалась незмінною, швидкий карколомний рух по колу, під кутом до горизонту, всередині конічно-циліндричної конструкції. Велосипеди розвивали занадто малу швидкість, і тому для створення достатньої сили, щоб каскадер міг утримуватися на треку, площину треку доводилося робити не вертикальною а похилою. Іншим способом підвищення притискної сили, було зменшення радіусу треку. Завдяки малим розмірам подібні треки могли розміщуватися всередині циркових манежів чи у різноманітних невеликих залах, на зразок театрів чи вар'єте. З іншого боку малий діаметр треку не залишав місця для глядачів, і тому треки виконувались з дерев'яних дощок, встановлених зі значними інтервалами між сусідніми елементами конструкції, це дозволяло глядачам, які перебували за зовнішнім краєм треку, споглядати видовище через щілини в полотні треку.
Перегони на дощатих треках
Іншою предтечею появи стіни смерті були популярні на початку XX століття, в США, перегони на дощатих треках. Для цих перегонів будували замкнуті кільцеві треки, зовнішнє покриття яких було виготовлено виключно з дерев'яних дощок. В місцях поворотів, це треки мали значний нахил полотна траси, надаючи можливість транспортним засобам проходити повороти на повній швидкості, без гальмування, утримуючись на треку завдяки тертю і відцентровій силі. Спочатку дощаті траси призначалися для мотоперегонів і перші з них називалися мотодромами, проте згодом «на дошках» почали змагатися й автомобілі. Невдовзі після появи дощатих мотодромів, в парках розваг США почали з'являтися перші «карнавальні мотодроми». Це були конструкції, що містили невеликий похилий дерев'яний трек, всередині якого замість змагань на швидкість, каскадери на велосипедах, мотоциклах чи невеликих автомобілях виконували різноманітні трюки. На відміну від циркових велосипедних атракціонів, карнавальні мотодроми США наслідували особливості конструкції саме змагальних дощатих треків. Покриття треку виконувалося суцільним без інтервалів між дошками, а зона глядачів була розміщена вгорі над треком. Велосипеди поступилися місцем мотоциклам, а подекуди й невеликим автомобілям. Завдяки використанню моторизованого транспорту зросли швидкості, що дозволило застосовувати треки більшого діаметру, а також збільшувати кут нахилу полотна треку відносно поверхні землі.
Історія США Перший в історії «карнавальний мотодром» з'явився у парку розваг Коні-Айленд 1911 року і саме його, деякі джерела, називають першою стіною смерті в світі. Проте «стіни» цей атракціон насправді ще не мав, то був мотодром з похилим треком, який мав кут нахилу близько 70°—80° відносно поверхні землі. Шоу мало успіх у глядачів і вже з наступного, 1912 року, подібні мобільні мотодроми почали з’являтися на численних мандрівних карнавалах по всій країні. Проте жоден з цих «карнавальних мотодромів», ще не міг похвалитися повністю вертикальною стіною, всі вони мали похилі треки.
Людиною, яка створила першу повноцінну стіну смерті, вважається Ерл «Рудий» Армстронг, видатний американський мотогонщик початку XX століття. Армстронг здобув славу і визнання змагаючись у перегонах на дощатих треках, а взимку, в період міжсезоння, коли змагань не було, він працював каскадером. Розпочавши свої виступи на «карнавальних мотодромах» з похилим треком, згодом Армстронг створив свій власний атракціон. Він побудував повністю вертикальний дерев'яний циліндр діаметром 19 футів (близько 5,8 м) і висотою 12 футів (близько 3,7 м), виготовлений з ялинових дощок встановлених на сталевому каркасі. Дошки розміщувалися на відстані 3 дюйми (близько 7,6 см) одна від одної, і завдяки цим проміжкам, глядачі, що знаходилися зовні циліндра, могли безперешкодно слідкувати за роботою каскадерів всередині конструкції. Конструкція отримала назву «Циліндр смерті» (), а саме дійство яке відбувалося всередині цього циліндру назвали «Вихор смерті» (). Для виступів використовувались спеціально модифіковані мотоцикли Excelsior BigX. Мотоцикли мали максимально спрощену жорстку підвіску, маленький паливний бак і не були обладнані гальмами, метою було максимально зменшити вагу мотоцикла і понизити його центр мас. Під час шоу, двоє мотоциклістів у блискучих костюмах, рухались стіною, на різних висотах, в протилежних напрямках, із зав'язаними очима. Безпеку руху контролював асистент, який подавав свистком гучний сигнал якщо каскадер наближався до верхньої межі своєї зони, або два сигнали, якщо мотоцикліст навпаки опускався дуже низько. Така примітивна система звукової сигналізації, виявилась дієвою, і за весь час виступів не було жодного серйозного інциденту. Впродовж 1914 року Армстронг гастролював з власним шоу, західним узбережжям США, встановлюючи циліндр смерті на сценах різних театрів.
Згодом Ерл Армстронг оселився у Сан-Франциско де збудував інший атракціон, більший, складніший і значно міцніший. який давав змогу рухатися по стіні не лише мотоциклам, а й автомобілям. Новий атракціон отримав назву «Гонка за життя» (), його було встановлено в зоні розважальних закладів, Панамо-Тихоокеанської міжнародної виставки, яка проходила в Сан-Франциско, 1915 року. Атракціон «Гонка за життя» конструктивно вже був максимально близьким до того що ми звикли називати стіною смерті. Стіна складалася з чотирьох секцій з різним кутом нахилу, дві найбільші за шириною секції мали кути нахилу 78° і 90°, а зона для глядачів знаходилася вгорі, над треком. Діаметр конструкції в її найширшій частині складав 40 футів (близько 12,2 м).
Того ж 1915 року було відкрито ще принаймі 2 мотодроми, які мали повністю вертикальну стіну. Один з них було відкрито у парку розваг Коні-Айленд, проте про дату його відкриття і особливості конструкції збереглося мало відомостей. Відомо лише, що парк розваг Коні-Айленд працював в ті часи сезонно і відкривався на весні, а «Гонка за життя» почала працювати, ще взимку, 20 лютого. Іншим мотодромом з вертикальною стіною було шоу Брідсона Гріна, відкрите на весні, в місті Баффало, штату Нью-Йорк. Шоу називалося «Силодром Брідсона Гріна Демони що кидають виклик смерті» (). Все це дає підстави стверджувати, що «Гонка за життя» була першою стіною смерті в історії.
Пік популярності стіни смерті в в Сполучених Штатах Америки прийшовся на 30-ті роки XX століття. В ті часи на території країни налічувалось більше сотні колективів з пересувними мотодромами, які гастролювали різноманітними ярмарками та парками розваг. Через бурхливий розвиток індустрії розваг і телебачення, з роками популярність стіни смерті занепадала. На початку XIX століття, в США залишилось лише три компанії, які пропонують публіці перегляд цього унікального історичного шоу: American Motor Drome Company — найстаріший з американських операторів стіни смерті, володіє найбільшою стіною, яка може одночасно вмістити до 200 глядачів. Використовує переважно вінтажні мотоцикли Indian та Harley-Davidson, виготовлені на початку XX століття. Ives Brothers Entertainment — Сімейне шоу братів Кайла та Коді Айвз. Окрім виступів на стіні смерті, вони демонструють також більш сучасні трюки і стрибки на мотоциклах.