Югославські німці

Югославські німці () — збірна назва усіх німецькомовних меншин, які проживали у колишній Югославії, переважно на північ від річок Сава та Дунай.

1931 року німці становили 3,6 % загальної чисельності населення Югославії, яке тоді дорівнювало 13,9 млн осіб

Налічуючи перед Другою світовою війною близько півмільйона, нині особи, які визнають себе німцями та населяють держави-спадкоємиці Югославії, ледве сягають десяти тисяч.

Історія Витоки До Другої світової війни в Югославії проживало близько 500 000 осіб німецького походження: у Банаті, Бачці та Сремі це були дунайські шваби, а у Словенії — т. зв. староавстрійці, чисельність яких не перевищувала кількадесят тисяч етнічних німців («готшери», «царцери» та німецькомовне міське населення, особливо в Нижній Штирії).

Осілі у Словенії групи німецького населення, хоча й далеко менш численні ніж дунайські шваби, подекуди жили в тих місцях значно давніше за останніх. Найдавнішу групу складають жителі мовного острова Сориця («царцери») у Верхній Крайні, які прибули з Гохпустерталя близько 1200 року.Wilhelm Baum (1981): Deutsche und Slowenen in Krain, S. 19. Також дуже давньою була група готшерів у Нижній Крайні, яка 1940 року налічувала близько 12 500 осіб, чиїх предків із Каринтії та Східного Тіролю в XIV столітті поселили тут каринтійські графи роду Ортенбургів.Wilhelm Baum (1981): Deutsche und Slowenen in Krain, S. 111.Adolf Hauffen (1895): Die deutsche Sprachinsel Gottschee, S. 14. У свою чергу, дунайські шваби прибули в ці землі у проміжку з XVII до другої половини XIX століття.Hans Gehl (2003): Donauschwäbische Lebensformen an der mittleren Donau: interethnisches Zusammenleben und Perspektiven, S. 15.

Залежно від походження, часу переселення і місця проживання різні групи єднала спільна культура та діалект. Групи часто залишалися закритими, хоча в цих місцевостях було і багато шлюбів між німцями та місцевими жителями, особливо хорватськими католиками.

Королівство Югославія Економічне становище дунайських швабів у міжвоєнній Югославії було лише трохи кращим, ніж становище угорців і сербів. Хоча й було багато безземельних селян із числа дунайських швабів, югославська земельна реформа обійшла увагою етнічних німців. Навчання німців рідною мовою здебільшого обмежувалося поодинокими німецькомовними класами початкової школи протягом перших чотирьох років навчання, проте в 1932 році ним було охоплено 78% дунайсько-швабських дітей, що набагато більше, ніж серед етнічних німців у Словенії. Нестача німецькомовних учителів перешкоджала кращому забезпеченню викладання рідною мовоюJosef Volkmar Senz, Das Schulwesen der Donauschwaben in Jugoslawien, München 1969, S. 20.. Заснована 1922 року Німецька партія з 1923 року була представлена ​​в югославському парламенті вісьмома депутатами, а після виборів 1925 і 1927 року — п'ятьмаZoran Janjetović: Die Donauschwaben in der Vojvodina und der Nationalsozialismus. S. 220 f. In: Mariana Hausleitner, Harald Roth (Hrsg.): Der Einfluss von Faschismus und Nationalsozialismus auf Minderheiten Ostmittel- und Südosteuropa, IKGS Verlag, München 2006, ISBN 3-9809851-1-3, S. 219–235..

Найбільшим і найважливішим об'єднанням югославських німців була Швабсько-німецька культурна спілка, до якої на початку 1930-х років належало близько десяти відсотків етнічних німців. Провідними діячами спілки були Штефан Крафт, Йоганн Кекс, Георг Грассль, Матіас Гілюм і Крістіан Людвіг Брюкер. З ростом націонал-соціалізму в Третьому Райху серед дунайських швабів почали виникати конфлікти між традиціоналістами католицького спрямування та націонал-соціалістично орієнтованими «новаторами» (як-от Бранімір Альтгаєр, Якоб Авендер, Йоганн Вюшт або Густав Гальвакс), які наживалися на дедалі більшому невдоволенні економічним і соціальним становищем етнічних німців у Югославії, а також на підтримці націонал-соціалістичної Німеччини через Volksdeutsche Mittelstelle та набували впливовості, особливо в Культурній спілці. У 1939 році «новатори» на чолі з пізнішим «вождем етнічної групи» (фольксгрупенфюрером) Зеппом Янком остаточно підкорили собі Культурну спілку, яка переросла в націонал-соціалістичну масову організацію, що мала згуртувати у своїх лавах усю етнічну групу. Наприкінці 1940 року Янко стверджував, що 98 відсотків етнічних німців були членами Культурної спілки.Zoran Janjetović: Die Donauschwaben in der Vojvodina und der Nationalsozialismus. S. 222 ff.

Друга світова війна Багато югославських дунайських швабів призовного віку служили в югославській армії під час вторгнення в Югославію і таким чином зіткнулися з німецькими військами. Натомість інші вибрали втечу до Штирії, Угорщини чи Румунії або переховувалися до вступу німецьких військ.

Після капітуляції югославської армії німецькі чоловіки Бачки перейшли до угорської армії, але їх також закликали записуватися добровольцями в СС. Після недостатнього початкового успіху всі наявні чоловіки, народжені у проміжку між 1900 і 1924 роками, були призвані примусово. Наймолодших призовників перевезли до Праги для базової підготовки, а потім спрямували на Східний фронт. Більшість старших призовників, щоб уникнути військової служби, вступали до «гіпо» (допоміжної поліції). У 1942 році створено 7-му добровольчу гірську дивізію СС «Принц Ойген». Попри те, що спочатку за нею закріпили з подальшим використанням назву «добровольча дивізія», у заклику про вступ до неї від 1 березня 1942 року вже значилося, що новобранцями мали бути етнічні німці всієї Сербії.

Незабаром після цього всі військовозобов'язані німецькі чоловіки у Воєводині віком від 17 до 50 років підлягали призову під загрозою «найсуворішого покарання», якщо вони не були необхідні для сільськогосподарських робіт. Неможливо вказати достеменні відомості про чисельне співвідношення між «справжніми» добровольцями, звичайними призовниками та етнічними німцями, присилуваними служити в дивізії «Принц Ойген».Thomas Casagrande: Die Volksdeutsche SS-Division „Prinz Eugen“. Die Banater Schwaben und die nationalsozialistischen Kriegsverbrechen. Campus, Frankfurt 2003, ISBN 3-593-37234-7, S. 194 ff. Кажуть, що трохи більше половини «добровольців» походили з району Панчево. Зі створенням «Принца Ойгена» райхсфюрер СС Генріх Гіммлер уперше відмовився від «расового добору» та «принципу добровільності» для Ваффен-СС. Банат надав до Ваффен-СС близько 22 000 осіб, Бачка також надала близько 22 000 душ, а Хорватія — близько 17 500. До вермахту влилося менш ніж 2000 чоловіків.Immo Eberl, Konrad G. Gündisch, Ute Richter, Annemarie Röder, Harald Zimmermann: Die Donauschwaben. Deutsche Siedlung in Südosteuropa, Ausstellungskatalog, Hrsg. Innenministerium Baden-Württemberg, Wissenschaftliche Leitung der Ausstellung: Harald Zimmermann, Immo Eberl, Mitarb. Paul Ginder, Sigmaringen, 1987, ISBN 3-7995-4104-7с. 177 «Дивізія Принца Ойгена» стала відомою насамперед за велику кількість воєнних злочинів. Одним із найжахливіших їхніх звірств була різанина в районі Отока наприкінці березня 1944 року.Charles W. Ingrao, Franz A. J. Szabo, The Germans and the East, Purdue University Press 2008, S. 354.Thomas Casagrande, Die volksdeutsche SS-Division „Prinz Eugen“, Campus Verlag 2003, S. 277.

На 7-му Нюрнберзькому процесі над воєнними злочинцями число їхніх жертв було оцінено в 2014 осіб. Чоловіків, жінок і дітей методично вбивали, а села розоряли.Klaus Schmider: Der jugoslawische Kriegsschauplatz (Januar 1943 bis Mai 1945) In: Karl-Heinz Frieser (Hrsg.): Die Ostfront 1943/44 – Der Krieg im Osten und an den Nebenfronten, Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-421-06235-2, S. 1030.Martin Seckendorf; Günter Keber; u. a.; Bundesarchiv (Hrsg.): Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus in Jugoslawien, Griechenland, Albanien, Italien und Ungarn (1941–1945) Hüthig, Berlin 1992; Decker/Müller, Heidelberg 2000. Reihe: Europa unterm Hakenkreuz Band 6, ISBN 3-8226-1892-6, S. 59, 320f. Прокуратура в Нюрнберзі також з'ясувала, що «добровільність» етнічних німців була лише удаванням, навмисним обманом і введенням в оману.Das Urteil im Wilhelmstraßen-Prozess, S. 119 ff.

Вже в березні 1941 р., ще до початку Балканської кампанії, Райх масово постачав зброю дунайським швабамMartin Seckendorf; Günter Keber; u. a.; Bundesarchiv (Hrsg.): Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus in Jugoslawien, Griechenland, Albanien, Italien und Ungarn (1941–1945) Hüthig, Berlin 1992; Decker/Müller, Heidelberg 2000. Reihe: Europa unterm Hakenkreuz Band 6, ISBN 3-8226-1892-6, S. 35 f.. Було створено «організацію самооборони» — т. зв. Німецьку команду, яка включилася в бої в тилу югославської армії, а в деяких місцях також відкривала шлях німецьким військам. З вересня 1942 р. всіх 17-60-річних, які не перебували на дійсній військовій службі, призвали служити в Німецьку командуThomas Casagrande: Die Volksdeutsche SS-Division „Prinz Eugen“. Die Banater Schwaben und die nationalsozialistischen Kriegsverbrechen. Campus, Frankfurt 2003, ISBN 3-593-37234-7, S. 196.. Після капітуляції Югославії багато дунайських швабів співпрацювали з окупаційними державами Німеччиною та Італією і брали участь в окупаційних завданнях. Югославські чиновники в Банаті були вигнані та замінені німцями.Martin Seckendorf; Günter Keber; u. a.; Bundesarchiv (Hrsg.): Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus in Jugoslawien, Griechenland, Albanien, Italien und Ungarn (1941–1945) Hüthig, Berlin 1992; Decker/Müller, Heidelberg 2000. Reihe: Europa unterm Hakenkreuz Band 6, ISBN 3-8226-1892-6, S. 35 Встановлений націонал-соціалістами на території Сербії маріонетковий уряд Недича визнав у липні 1941 року німецьку етнічну групу в Банаті та Сербії особою публічного права, дозволивши їй керувати собою. У результаті керівництво дунайсько-швабської етнічної групи здійснювало територіальний контроль у тісній взаємодії з німецькою військовою адміністрацією. У Банаті дунайські шваби створили власну поліцію — Банатську державну вартуMartin Seckendorf; Günter Keber; u. a.; Bundesarchiv (Hrsg.): Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus in Jugoslawien, Griechenland, Albanien, Italien und Ungarn (1941–1945) Hüthig, Berlin 1992; Decker/Müller, Heidelberg 2000. Reihe: Europa unterm Hakenkreuz Band 6, ISBN 3-8226-1892-6, S. 59, 251, яка значиться у Федеральному архіві як «Прикордонно-охоронний підрозділ СС».Bundesarchiv, N 756 Nachlass Wolfgang Vopersal, Bandfolge 3.3.4 Grenz- und Wacheinheiten der SS, с. 325, Banater Schwaben

У листопаді 1942 року через посилення нападів партизанів на віддалені німецькі поселення в Боснії та в районі Б'єловара у Славонії 18 300 боснійських німців із цих місцевостей переселили у Вартегау, у збірний табір Volksdeutsche Mittelstelle у Лодзі (тоді Літцманштадт). Згідно з планами Гімлера, який тут виконував функцію райхскомісара зі зміцнення німецької нації, вони мали бути переселені в Люблінський округ у рамках операції «Замостя», а також у Галичину та Радом (Радомський округ). Проте для багатьох перебування в таборах для переселенців залишилося тривалою зупинкою. Невеликі групи все ще розселялися в Ельзасі. Коли в 1944/45 рр. Червона Армія наступала на нові поселення, майже всі боснійські німці втекли на територію «старого райху». Розпорошені там, вони в післявоєнний період стали частиною місцевого населення.Bundesministerium für Vertriebene, Flüchtlinge und Kriegsgeschädigte: Dokumentation der Vertreibung der Deutschen aus Ost-Mitteleuropa, Band V: Das Schicksal der Deutschen in Jugoslawien. Bonn 1961. In Verbindung mit Werner Conze, Adolf Diestelkamp, Rudolf Laun, Peter Rassow und Hans Rothfels. Bearbeitet von Theodor Schieder. S. 84E.