Граф Орлок (; ) — вигаданий персонаж, який вперше з'явився в німому фільмі «Носферату. Симфонія жаху» (1922) режисера Ф. В. Мурнау. Створений на основі «Графа Дракули» Брема Стокера, його грає німецький актор Макс Шрек, і він зображений у вигляді огидного вампіра, що походить від Веліала, який залишає свою батьківщину Трансильванію, щоб поширювати чуму в ідилічному місті Вісборг, у Німеччині періоду Бідермаєр, лише щоб знайти смерть від рук самовідданої жінки.

Персонаж знову з'являвся в наступних рімейках, зіграних Клаусом Кінскі, Дагом Джонсом і Біллом Скашгордом, а також в екранізаціях коміксів і сиквелах.

Виразний зовнішній вигляд Орлока, який ближче до вампірів зі східноєвропейського фольклору, ніж до традиційних зображень Дракули, вплинув на численні пізніші зображення вампірів, у тому числі в «Долі Салему», «Баффі — винищувачка вампірів» і франшизі фільмів «Блейд», зазвичай для того, щоб дистанціювати істот від їхніх традиційно олюднених або чарівних аналогів.

Ім'я

Оскільки «Носферату» є несанкціонованою та неофіційною адаптацією роману Брема Стокера «Дракула» 1897 року, імена персонажів були змінені, щоб уникнути звинувачень у порушенні авторських прав, включаючи зміну імені Графа Дракули на Графа Орлока, що, за словами історика , походить від румунського , тоді як фонетично пов'язує його з угорським . Джонс також зазначає, що orlok є архаїчною формою голландського oorlog, що означає «війна». Альтернативні варіанти написання включали «Orlock», «Orlac» і «Orloc».

Незважаючи на це, персонаж згадується як «» в рекламних матеріалах фільму та в коментованій копії сценарію режисера Ф. В. Мурнау. У деяких перевиданнях фільму персонаж згадується як «Дракула».

У рімейку Вернера Герцога 1979 року «Носферату — привид ночі» імена персонажів повертаються до тих, що використовувалися в оригінальному романі, тоді як римейки і 2024 років зберігають імена, використані в оригінальному фільмі 1922 року. У сиквелі «Носферату у Венеції» (1988) до фільму 1979 року, персонаж згадується як «Носферату».

Створення

Персонаж був в основному задуманий засновником і митцем-оккультистом . Грау стверджував, що його надихнуло зняти Носферату після зустрічі з фермером під час сербської кампанії, який заявив, що його батько був вампіром.

Грау сильно вплинув на зовнішній вигляд Орлока, який був натхненний ілюстраціями до «Ґолема» Густава Мейрінка. Можливо, на нього також вплинули трупи, які він бачив в окопах Першої світової війни. Подальші зв'язки з війною були помічені в зв'язках Орлока з щурами, які були постійною неприємністю в окопах, також персонаж раптово з'являвся оповитий густим димом, що пов'язували з отруйними газами, які використовували під час конфлікту. Грау також змусив персонажа писати листи Ноку, наповнені енохіанськими, герметичними та алхімічними символами.

Персонажа зіграв Макс Шрек, чий військовий досвід під час Першої світової війни, як вважають, вплинув на його гру. Відповідно до записів щоденника Грау, Шрека, коли був повністю загримований, «уникали» словацькі асистенти на знімальному майданчику. Його образ Орлока був першим, хто зобразив вампірів як смертельно вразливих до сонячного світла. Попередні образи вампірів показували як такі, що вони відчувають дискомфорт від сонячного світла, але не смертельно чутливі до нього.

Характеризація

У «Носферату» граф описаний у вигаданій книзі «Про вампірів, жахливих духів, чаклунство та сім смертних гріхів» як істота-гематофаг, що мешкає у вологих печерах, гробницях і трунах, наповнених землею, зібраною з кладовищ, де містяться жертви Чорної смерті. У книзі пояснюється, що Орлок походить від «насіння Веліала», сутності, описаної в сувоях Мертвого моря як одного з чотирьох сатанинських і пов'язаної з чумою в Псалмі 41: 8-10. зазначає, що на відміну від графа Дракули, на якому заснований персонаж, Орлок ніколи не був людиною чи приходом нежиті, натомість будучи істотою демонічного походження, яка спить у трунах лише заради захисту від сонячного світла та зручності транспортування щурів під його командуванням. У фільмі немає жодних згадок про шляхетне походження, подібне до Дракули, і немає жодних наречених чи циганських поплічників, при цьому жага Орлока до персонажа є його єдиною людською приналежністю. Джонс далі коментує, що:

Як зазначив , Орлок більше нагадує фольклорних вампірів, ніж Дракулу, будучи повністю огидним, у нього лиса голова, дзьобоподібний ніс, запалі очі, загострені вуха та гострі нігті. Його зуби, замість того, щоб бути подовженими іклами, розташовані в передній частині рота, як у щура. Він ходить повільною та важкою ходою, а його одяг складається з довгого чорного пальта та вузьких штанів, які, за словами , «справляють враження кінцівок скелета, щільно загорнутих у похоронний одяг». Орлоку також не вистачає ввічливості чи чарівності Дракули, він діє з невблаганною дивакуватістю, з його початковим ставленням до персонажа , який був персонажем старого східноєвропейського аристократа, який пережив свою суспільну користь. Усі ці риси в сукупності виключають можливість того, що його коли-небудь приймуть за людину, таким чином не дозволяючи глядачам ідентифікувати себе з ним.

Хоча у фільмі ніколи не показували , однак показано, що він здатний проходити крізь стіни, згідно з Стокером. Його асоціювання з чумою, хоча й відсутнє в Дракулі, узгоджується з вампірською міфологією, оскільки вампірів колись звинувачували у кількох історичних епідеміях. На відміну від Дракули Стокера, він відкидає тінь і відображається в дзеркалах.

Біографія вигаданого персонажа

Граф Орлок — вампір із Трансильванії, відомий як «Птах смерті», який живе самотньо у величезному замку, прихованому серед скелястих вершин у загубленому куточку Карпатських гір. Замок і його господар, забуті світом протягом століть, оповиті тінями та навіюють надзвичайно зловісне відчуття через роки занедбаності. Місцеві селяни живуть у страху перед фантомами та перевертнями, що бродять по регіону, і ніколи не виходять на вулицю з настанням темряви.

Під час періоду Бідермаєр у 1838 році Орлок укладає угоду з житловим агентом Ноком, обіцяючи йому багатство в обмін на будинок у (вигаданому) місті Вісборг, Німеччина. Орлок приймає співробітника Нока, , і майже розкриває свою справжню сутність після того, як Хаттер випадково порізав собі палець, через що граф ненадовго втратив контроль. Потім Орлок живиться Хаттером після того, як той впав від шоку. Коли Хаттер приходить до тями, Орлок підписує документи на купівлю будинку та помічає мініатюрний портрет дружини Хаттера, Еллен, і відзначає, що у неї «прекрасна шия».

Після того, як Хаттер виявляє вампірську природу Орлока, граф знову намагається похарчуватися ним, але отримує відсіч, коли телепатично відчуває страждання Еллен. Наступного ранку Орлока виявляють «сплячим» у брудній труні, наповненій землею. Потім Хаттер стає свідком того, як Орлок завантажує візок із кількома трунами, наповненими землею, в одній з яких він потім ховається, і їх відвозять, щоб завантажити на корабель «Емпуса», що прямує до Вісборга.

Під час своєї подорожі Європою він вбиває всіх на борту «Емпуса» і поширює чуму по всьому континенту. Після прибуття до Вісборга Орлок заповнює місто щурами, які сплять у його трунах, і незліченна кількість людей стає жертвою чуми, що змушує місцеву владу оголосити карантин і викликає істерію серед городян. Еллен дізнається, що Носферату можна перемогти, лише якщо жінка з чистим серцем добровільно дозволить йому харчуватися нею достатньо довго, щоб не дати йому шукати притулку до сходу сонця. Еллен заманює Орлока до своєї кімнати та лежить у ліжку, поки він п'є з її шиї. Сонце сходить, і Орлок згорає в хмарі диму.

Інтерпретації

У своїй праці «» Зігфрід Кракауер визначив Орлока як «», який можна порівняти з Аттілою, зазначивши, що «дуже важливо, що протягом цього періоду німецька уява, незалежно від її вихідної точки, завжди тяжіла до таких постатей — ніби під впливом любові-ненависті». проводить паралель між спробою Орлока підкорити Вісборг із невдалими імперськими амбіціями Вільгельма II, але зазначає, що «вампір принаймні мав розраду від переживання кохання». зазначає, що жага крові Орлока символізує любов до вічних цінностей, а не до «безладної сфери комерції», яка мала б відгук у тогочасної аудиторії, яка жила в період інфляції та міжкультурної напруги. Кес також встановлює зв'язок між Орлоком і враженими снарядами ветеранами, які повертаються зі Східного фронту, причому Орлок трактується як уособлення травми Томаса Хаттера, втручання в його особисте життя та змагання за кохання Еллен.

Деякі автори порівнюють зовнішність Орлока зі того часу, коли створювався Носферату. Його риси також порівнювали з рисами щура чи миші, з першими з яких євреїв часто ототожнювали. Джим Гоберман зазначає, що дії Орлока у фільмі пробуджують «як кривавий наклеп, так і звинувачення в отруєнні колодязів для поширення хвороби, що призвело до широкомасштабних погромів і майже знищення євреїв по всій Рейнській області в середині XIV століття». Інші говорили, що усвідомлені асоціації між Орлоком і антисемітськими стереотипами навряд чи були свідомими рішеннями, посилаючись на те, що режисер Ф. В. Мурнау захищав єврейських акторів і статус гомосексуала, що зробило б його «імовірно більш чутливим до переслідування підгрупи всередині більшого німецького суспільства».

Сприйняття

Сприйняття Орлока та його «монструозності» порівняно з іншими вампірами було дуже позитивним, у публікації журналу «Vulture Magazine» заявлялося: «Показовий фільм про Дракулу у всьому, крім назви, „Носферату“ — один із найважливіших і найвпливовіших фільмів, які коли-небудь знімали, частково завдяки жахливому графу Орлоку Шрека. З його хитрою статурою, вухами у формі кажана та закрученими нігтями Орлок залишається лиходієм, що тривожить і через сто років». Роджер Еберт високо оцінив гру Шрека в ролі Орлока, зазначивши, що він в ній «уникає більшості театральних вкраплень, які відволікали б від усіх пізніших виступів… Вампір повинен виглядати не як яскравий актор, а як людина, яка страждає від страшного прокляття». Подібним чином Кім Ньюмен похвалив монструозну природу Орлока, заявивши: «Вампір Шрека справді кошмарний, він крадеться з тіні, як щось, що ви дійсно хотіли б побачити подалі, у його сховку». І навпаки, Андре Жід вважав, що персонаж Орлока був надто відверто жахливим, щоб достовірно ввести в оману інших персонажів. також був критичним, заявивши: «Рухи Макса Шрека в образі Носферату надто продумані, щоб бути життєвими».

Пізніші втілення

Втілення Кінскі

Персонаж був втілений Клаусом Кінскі в рімейку Вернера Герцога «Носферату — привид ночі» 1979 року. Герцог описав це втілення як «не чудовисько, а амбівалентну, майстерну силу змін. Коли загрожує чума, люди викидають своє майно на вулиці; вони відкидають свої буржуазні атрибути. Відбувається переоцінка життя та його сенсу». Кінскі описав його як «людину без свободи волі. Він не може вибирати і не може перестати бути. Він є своєрідним втіленням зла, але він також людина, яка страждає, страждає за любов. Це робить його набагато драматичнішим, двостороннім».

Макіяж Кінскі був імітацією макіяжу Макса Шрека в оригіналі 1922 року і був втілений японською художницею . Хоча Кінскі сварився з Герцогом та іншими під час створення інших фільмів, він порозумівся з Крук, і чотиригодинні сеанси гриму проходили без будь-яких спалахів гніву з боку самого Кінскі.