Гіпоактивний розлад сексуального бажання (HSDD), гіпосексуальність або пригнічене сексуальне бажання (ISD) іноді вважається сексуальною дисфункцією та характеризується як недостатня або повна відсутність сексуальних фантазій і бажання сексуальної активності. Щоб цей діагноз розглядався як розлад, він має відповідати певним критеріям: спричиняти виражений дистрес або міжособистісні труднощі сексуальної взаємодії, які неможливо пояснити іншим психічним розладом, наркотиком (легальним чи нелегальним) або іншим захворюванням. Людина з ISD не має збудження або не реагує на бажання свого партнера чи партнерки до сексуальної активності. HSDD мають приблизно 10% усіх жінок у пременопаузі у США, або близько 6 мільйонів жінок, і 1,5% чоловіків.
Існують підтипи: HSDD може бути загальним (загальна відсутність сексуального бажання) або ситуативним (сексуальне бажання є, але не до поточного партнера), і може бути набутим (HSDD почався після періоду нормального функціонування) або протягом усього життя (у людини завжди було відсутнє / низьке сексуальне бажання).
У DSM-5 HSDD було розділено на розлад гіпоактивного сексуального бажання у чоловіків і розлад сексуального інтересу / збудження у жінок. Вперше термін був включений у DSM-III під назвою «розлад сексуального бажання», але назву було змінено в DSM-III-R. Інші терміни, що використовуються для опису явища, включають сексуальну відразу та сексуальну апатію. Іншими термінами є анафродизія і фригідність.
Причини Низьке сексуальне бажання взагалі не є еквівалентом HSDD через вимогу в HSDD, згідно з якою низьке сексуальне бажання вважається розладом, якщо спричиняє помітний дистрес і міжособистісні труднощі сексуальної активності / взаємодії, а також через вимогу, що низьке бажання не може бути краще пояснено іншим розладом у DSM або загальною медичною проблемою. Тому при діагностиці розладу важливо точно визначати, що саме викликає HSDD.
У чоловіків (хоча теоретично існує більше типів HSDD/низького сексуального бажання) зазвичай діагностують лише один із трьох підтипів.
Протягом усього життя/узагальнено: чоловік не відчуває або не має бажання сексуальної стимуляції (з партнеркою/партнером або наодинці) і ніколи не мав. Набутий/узагальнений: чоловік раніше мав сексуальний інтерес до свого нинішнього партнера/партнерки, але тепер не має інтересу до сексуальної активності, у партнерстві чи поодинці. Набутий/ситуативний: чоловік раніше був сексуально зацікавлений у своїй нинішній партнерці/партнерові, але тепер не має сексуального інтересу до цієї партнерки/цього партнера, але має бажання сексуальної стимуляції (тобто сам або з кимось іншим, ніж його теперішній партнерка/партнер).
Хоча іноді буває важко розрізнити ці типи, вони не обов’язково мають однакову причину. Причина довічного/генералізованого HSDD невідома. У випадку набутого/узагальненого низького сексуального бажання можливі причини включають різні медичні проблеми/проблеми зі здоров’ям, психіатричні проблеми, низький рівень тестостерону або високий рівень пролактину. Одна з теорій припускає, що сексуальне бажання контролюється балансом між гальмівними та збуджуючими факторами. Вважається, що це виражається через нейромедіатори в окремих областях мозку. Таким чином, зниження сексуального бажання може бути наслідком дисбалансу між нейромедіаторами збудливої дії, такими як дофамін і норадреналін, і нейромедіаторами з гальмівною активністю, такими як серотонін. Низький сексуальний потяг також може бути побічним ефектом різних ліків (зокрема, антидепресантів).
У випадку набутого/ситуаційного HSDD можливі причини розладу включають труднощі в інтимній близькості, проблеми у стосунках, сексуальну залежність і хронічну хворобу партнера чоловіка. Клінічна докази цього явища є дещо під питанням. Деякі утверджені причини низького сексуального бажання ґрунтуються на емпіричних даних. Однак деякі ґрунтуються лише на клінічних спостереженнях. Проте у багатьох випадках причина HSDD невідома.
Деякі з цих факторів вважаються можливими причинами HSDD у жінок: як і у чоловіків, різні медичні проблеми, психіатричні проблеми (наприклад, афективні розлади) або підвищена кількість пролактину можуть викликати HSDD. Вважається, що інші гормони також залучені до цього процесу. Крім того, такі фактори, як проблеми у стосунках або стрес вважаються можливими причинами зниження статевого потягу у жінок. Згідно з одним нещодавнім дослідженням, що вивчає афективні реакції та захоплення уваги сексуальними стимулами у жінок з HSDD і без нього: жінки з HSDD не мають негативного зв’язку з сексуальними стимулами, а швидше слабший позитивний зв’язок, ніж жінки без HSDD.
Одне дослідження показало, що третина післяопераційних трансгендерних жінок відчуває HSDD, що приблизно відповідає стану жінки в овуляції з поправкою на вік. Не було знайдено доказів того, що HSDD у трансжінок викликаний нестачею вільного тестостерону. Доведено, що прогестерон а також інші гормональні препарати полегшують деякі симптоми HSDD у трансгендерних жінок.
Діагностика У DSM-5 розлад гіпоактивного статевого бажання у чоловіків характеризується «постійною або повторюваною недостатністю (або відсутністю) сексуальних/еротичних думок або фантазій і бажання сексуальної активності», за оцінкою клініциста, з урахуванням віку пацієнта та культурного контексту.
Розлад сексуального інтересу / збудження у жінок визначається як «відсутність або значно знижений сексуальний інтерес / збудження», що проявляється принаймні трьома з наступних симптомів:
відсутність або слабкий інтерес до сексуальної активності, відсутність або незначна кількість сексуальних думок, відсутність або незначна кількість спроб почати сексуальну активність або реагувати на ініціативу партнера / партнерки, відсутність або слабке сексуальне задоволення / збудження в 75–100% сексуальних переживань, відсутність або слабкий сексуальний інтерес на внутрішні або зовнішні еротичні стимули, відсутність або незначна чутливість генітальних / негенітальних відчуттів у 75–100% випадків сексуального досвіду.
Для обох діагнозів симптоми зберігаються щонайменше 6 місяців, що викликано клінічно значущим дистресом і не пояснюється іншим станом. Просто мати нижче бажання, ніж у партнера/партнерки, недостатньо для постановки діагнозу розладу. Самоідентифікація довічної відсутності сексуального бажання як асексуальності перешкоджає діагностиці.
Лікування
Консультування HSDD, як і багато інших сексуальних дисфункцій, є тим розладом, що лікуються в контексті стосунків. Теоретично можна діагностувати і лікувати HSDD, не перебуваючи у стосунках. Однак стан стосунків є найбільш прогностичним фактором, що враховує дистрес у жінок із низьким бажанням і дистрес, необхідний для діагностики HSDD. Таким чином, зазвичай обидва партнери беруть участь у терапії для досягнення позитивного результату лікування.
Як правило, терапевт намагається знайти психологічну або біологічну причину HSDD. Якщо HSDD є органічним, його лікують. Якщо причиною є психологічна проблема, може бути рекомендована психотерапія. Якщо ні, лікування, як правило, більше зосереджується на питаннях стосунків і спілкування, покращення комунікації (вербальної та невербальної), сексуальної комунікації, роботи над несексуальною інтимністю або сексуальної освіти — все це може бути можливим елементом лікування. Іноді проблеми виникають через те, що люди мають нереалістичне уявлення про те, що таке нормальна сексуальність, і стурбовані тим, що вони погано порівнюються з цим, і це одна з причин, чому сексуальна освіта може бути важливою. Якщо проблема частково є наслідком стресу, можуть бути рекомендовані методики для ефективнішого вирішення проблеми. Крім того, важливо зрозуміти, чому низький рівень сексуального бажання є проблемою стосунків, оскільки партнери можуть надавати сексу різний контекст, але не знати про це.
У випадку чоловіків терапія може залежати від підтипу HSDD. Підвищення рівня сексуального бажання чоловіка з довічним/генералізованим HSDD є малоймовірним. Натомість сексопатолог може допомогти парі адаптуватися. У випадку набутого/генералізованого захворювання існує певна біологічна причина, на яку може звернути увагу клініцист. У випадку набутого/ситуативного стану може бути використана певна форма психотерапії - з чоловіком наодинці або разом з його партнеркою / партнером.
Історія Термін «фригідність» для опису сексуальної дисфункції походить із середньовічних і ранніх канонічних текстів про чаклунство. Вважалося, що відьми можуть накладати на чоловіків заклинання, щоб позбавити їх здатності до ерекції.
На початку ХІХ століття жінок вперше назвали «фригідними», і існує величезна кількість літератури про те, що це вважалося тоді серйозною проблемою, якщо жінка не бажала сексу зі своїм чоловіком. Багато медичних текстів 1800 -1930 рр. зосереджувалися на жіночій «фригідності», вважаючи її сексуальною патологією.
Французька психоаналітикиня принцеса Марія Бонапарт висунула теорію про фригідність і вважала, що має її. У третьому виданні Діагностичного та статистичного посібника для психічних розладів (DSM-III) фригідність та імпотенція цитувалися як альтернативні номенклатури пригніченого сексуального збудження.
У 1970 році Мастерс і Джонсон опублікували свою книгу Human Sexual Inadequacy, в якій описували сексуальні дисфункції, хоча вони включали лише дисфункції, що стосуються функції геніталій, такі як передчасна еякуляція та імпотенція у чоловіків, аноргазмія та вагінізм у жінок. До досліджень Мастерза та Джонсона деякі терапевти вважали, що жіночий оргазм походить переважно від вагінальної, а не кліторальної стимуляції. Отже, як підсумовували феміністки, «фригідність» визначалася чоловіками як неспроможність жінок отримати «вагінальний» оргазм.
Після цієї книги сексуальна терапія поширювалася протягом 1970-х. Звіти секс-терапевтів про людей із низьким сексуальним бажанням надходять принаймні з 1972 року, але позначення цього явища як специфічного розладу не відбулося до 1977 року. У 1977 році секс-терапевти Гелен Сінгер Каплан і Гарольд Ліф незалежно одне від одного запропонували створити особливу категорію для людей із низьким сексуальним бажанням або без нього. Ліф назвав це «пригніченим сексуальним бажанням», а Каплан «гіпоактивним сексуальним бажанням». Основною мотивацією для цього було те, що попередні моделі сексуальної терапії припускали певний рівень сексуального інтересу до партнера і що проблеми були спричинені лише ненормальним функціонуванням / нефункціонуванням геніталій або тривожністю продуктивності, але терапія, заснована на цих проблемах, була неефективною для людей, які не мали сексуального бажання до своєї партнерки чи партнера. Наступного 1978 року Ліф і Каплан разом зробили пропозицію робочій групі APA з сексуальних розладів для DSM III, членами якої були. Діагноз пригніченого сексуального бажання (ISD) був доданий до DSM, коли було опубліковано 3-тє видання в 1980 році.
Для розуміння цього діагнозу важливо розпізнати соціальний контекст, у якому він був створений. У деяких культурах низьке сексуальне бажання може вважатися нормальним, а високе — навпаки, проблематичним. Наприклад, сексуальне бажання може бути нижчим у східноазіатських популяціях, ніж у євро-канадських / американських. В інших культурах цей аспект може мати зворотну тенденцію. Так як одні культури намагаються стримувати сексуальне бажання, інші намагаються його збудити. Уявлення про «нормальний» рівень сексуального бажання залежать від культури і рідко ціннісно нейтральні. У 1970-х існували сильні культурні соціальні повідомлення про те, що секс корисний і «чим більше, тим краще». У цьому контексті люди, які зазвичай не цікавилися сексом, які раніше, можливо, не вважали це проблемою, з більшою ймовірністю стали вважати, що це ситуація, яку потрібно виправити. Можливо, вони відчували себе відчуженими через тиск домінантної думки про сексуальність, і все частіше люди зверталися до секс-терапевтів зі скаргами на низьке сексуальне бажання. Саме в цьому контексті був створений діагноз ISD.