Епізод з наложницею левіта, також відомий як Веніяминова війна, у Суддях 19–21 стосується левіта з племені Єфрема та його наложниці. Вони подорожують через місто Веніямина Ґів'я, і на них нападає натовп, який хоче групового зґвалтування левіта. Він віддає на розтерзання натовпу свою наложницю, і вони її ґвалтують, поки вона не втрачає свідомість. Після того, як вона помирає від жорстокого насилля, левіт розчленовує її тіло та роздає його частини іншим племенам Ізраїлю. Обурені цим інцидентом племена присягаються, що ніхто не віддасть свою доньку за веніяминів. Вони починають війну, яка майже знищує плем'я Веніямина, лишивши живими лише 600 чоловіків. Однак каральну експедицію долають докори сумління, побоюючись, що вона стане причиною вимирання цілого племені. Щоб забезпечити виживання племені Веніямина і при цьому дотриматись клятви, левіти грабують і вбивають місто Явеш-Гілеад, жоден з мешканців якого не брав участі у війні і не давав клятви. 400 дівчат з міста беруть у полон, щоб вони стали дружинами для веніяминів. 200 чоловікам, яким все ще бракувало жінок, непомітно дозволяють викрасти дівчат, що танцювали в Шіло.

Біблійна розповідь

Обурення в Ґів'ї Левіт з племені Єфрема мав наложницю, яка покинула його і повернулася до дому свого батька у Віфлеєм Юдейський. Гайді М. Шпек зауважує, що ця історія служить для підтримки інституту монархії, а вибір місць Єфрема (батьківщина Самуїла, який помазав першого царя) і Віфлеєм (дім царя Давида) не є випадковимSzpek, Heidi M., "The Levite’s Concubine: The Story That Never Was", Women in Judaism, Vol.5, No.1, 2007.

За версією «Біблії короля Якова» та «Новою міжнародною версією», наложниця була невірна левіту; за приміткою в «Септуагінті»Cambridge Bible for Schools and Colleges on Judges 19, accessed 16 November 2016 і в «Новий Живий Переклад» вона була «розгнівана» на ньогоTranslations of Judges 19:2 at Biblehub.. Равинські тлумачення говорять, що жінка була водночас наляканою та розлюченою на свого чоловіка та пішла, бо він був егоїстом, ставлячи свій комфорт вище своєї дружини та їхніх стосунківKadari, Tamar. "Concubine of a Levite: Midrash and Aggadah", Jewish Women's Archive., а «Кембриджська Біблія для шкіл і коледжів» стверджує, що переклад «розгнівана» «відповідає контексту, який передбачає сварку, але не зраду з боку жінки». Левіт вирушив до Віфлеєму, щоб забрати її, і протягом п'яти днів її батько вмовляв його відкласти їхній від'їзд. На п'ятий день левіт відмовився більше відкладати свою подорож, і вони вирушили наприкінці дня.

Коли вони наближалися до Євуса (Єрусалиму), слуга запропонував їм зупинитися на нічліг, але левіт відмовився залишатися в євуситському місті, і вони продовжили шлях до Ґів'ї. Я. П. Фоккельман стверджує, що Суддів 19:11-14 — це хіазма, яка ґрунтується на тому, що левіт називає Євуса «містом чужинців, які не є ізраїльтянами». Цим оповідач натякає на «егоїзм і прогнилий груповий егоїзм» левіта. Проте не «прибульці» з Євуса скоюють огидний злочин, а веніямини в Ґів'їJ. P. Fokkelman, Reading Biblical Narrative (Leiderdorp: Deo, 1999), 110–111..

Прибувши до Ґів'ї в сутінках, левіт та його супутники опинилися на площі, де їх зустріла не гостинність, а байдужість. Лише старий чоловік, родом з Ефраїмських гір, але оселений серед веніяминців, виявив співчуття. Розпитавши про їхню скруту, він запросив подорожніх до свого дому, рятуючи від ночівлі під відкритим небом. Там він нагодував їхніх ослів, а втомлені гості, помивши ноги, змогли підкріпитися їжею та водоюJudges 19.

Раптом деякі мужі з міста оточили дім і почали стукати в двері. Вони звернулися до господаря дому, старого чоловіка, і сказали: «Виведи чоловіка, що прийшов до твого дому, щоб ми його пізнали». «Пізнати» тут, ймовірно, є евфемізмом для позначення статевого акту, як і в інших біблійних текстах, і як перекладає «Нова переглянута стандартна версія»Stone, Ken. "Concubine of a Levite: Bible". Jewish Women's Archive..

Господар-єфремець запропонував натомість свою власну незайману доньку та наложницю левіта. Кен Стоун зазначає: «Очевидно, сексуальне насильство над жінками вважалося менш ганебним, ніж над чоловіками, принаймні в очах інших чоловіків. Таке ставлення відображає як соціальну підпорядкованість жінок, так і той факт, що гомосексуальне зґвалтування розглядалося як особливо тяжкий замах на чоловічу честь».

Не зумівши вмовити розбещених чоловіків, левіт виштовхнув свою наложницю за поріг. Всю ніч вони чинили над нею наругу, відпустивши лише на світанку, знесилену, біля дверей. Левіт знайшов її непритомною. Піднявши її на осла, він вирушив додому. Оповідь замовчує час та місце її смерті. Повернувшись, охоплений гнівом, він розчленував її тіло на дванадцять частин і розіслав їх по всіх дванадцяти племенах Ізраїлю, закликаючи до помсти.Arnold SJ, Patrick M., Gibeah: The Search for a Biblical City, A&C Black, 1990

Війна проти племені Веніямина

Скликані гнівом, об'єднані племена Ізраїлю мобілізувалися для відплати, зібравши в Міцпі близько чотирьохсот тисяч воїнів. Посланці вирушили до Веніяминового коліна з вимогою видати винних у злочині для покарання, але веніямини відмовилися, обравши війну на захист мешканців Ґів'ї. Вони зібрали двадцять шість тисяч воїнів, серед яких, за Книгою Суддів 20:16, було сімсот добірних ліворуких бійців, кожен з неймовірною влучністю в метанні каміння. Зіткнувшись із відмовою, решта племен вирушили на Ґів'ю.

У перший день битви об'єднані ізраїльські племена зазнали великих втрат. На другий день веніямини вийшли проти них з Ґів'ї і перебили тисячі об'єднаних ізраїльських мечників.

Тоді з'єднані ізраїльтяни пішли до Божого дому. І сиділи вони там перед Господнім лицем, і постили того дня аж до вечора, і приносили цілопалення та мирні приношення перед Господнім лицем (Ковчег Заповіту Божого був там у ті дні, а перед ним стояв Фінея, син Елеазара, сина Ааронового). І сказав Господь: «Вийди, бо завтра Я віддам їх у твої руки».

На третій день об'єднані ізраїльтяни розставили засідки по всьому Ґів'ї. Вони вишикувалися в стрій, як і раніше, а повсталі веніямини вийшли їм назустріч. Повсталі вбили близько тридцяти чоловік на дорогах і в полі. Передчуваючи чергову перемогу, вони не знали про пастку, яка була розставлена, оскільки об'єднані ізраїльтяни, здавалося, відступали, а веніямини були відтягнуті від міста до доріг, які переслідували їх, одна з яких вела до Бетелю, а інша — до Ґів'ї. Вони погналися за ними по дорозі. Облягаючі місто випустили велику хмару диму як сигнал, і головні сили ізраїльтян розвернулися для атаки. Коли веніямини побачили, що їхнє місто охоплене полум'ям, і що відступ був обманом, вони запанікували і попрямували в пустелю, переслідувані об'єднаними ізраїльтянами. Близько 600 веніяминів пережили цей натиск і дісталися до більш захищеної скелі Ріммон, де вони залишалися протягом чотирьох місяців. Ізраїльтяни відступили через територію біля веніяминців, руйнуючи кожне місто, до якого потрапляли, вбиваючи всіх мешканців і всю худобу.

Пошук нових дружин

За єврейською Біблією, ізраїльтяни дали клятву в Міцпі, кажучи: «Ніхто з нас не віддасть своєї дочки Веніяминові за жінку»Judges 21.

Тоді люди прийшли до Божого дому і залишилися там перед Богом до вечора. Вони піднесли свій голос і гірко заплакали, та й сказали: «Господи, Боже Ізраїлів, чому це сталося в Ізраїлі, що сьогодні не вистачає одного племені в Ізраїлі?»

І сталося наступного ранку народ встав рано, і збудував там жертовника, і приніс цілопалення та мирні приношення. І сказали Ізраїлеві сини: «Хто є між усіма Ізраїлевими племенами, що не прийшов із зібранням до Господа?» Бо вони склали велику клятву про кожного, хто не прийшов до Господа в Міцпі, кажучи: «Той неодмінно буде вбитий!» І зажурилися Ізраїлеві сини за Веніяміном, братом своїм, та й сказали: «Одне плем'я сьогодні відсікається від Ізраїля. Що ж нам робити з дружинами для тих, що позосталися, адже ми присягалися Господом, що не дамо їм дочок наших за дружин?» А вони відказали: «Чи є хто з Ізраїлевих колін, що не прийшов до Міцпи до Господа?» І справді, ніхто не прийшов до табору з Явеш-Гілеаду на збори. Коли ж порахували людей, то справді не було там нікого з мешканців Ябеш-Гілеаду. І вислала туди громада дванадцять тисяч своїх найхоробріших мужів, і наказала їм, говорячи: «Ідіть, і поб'єте мешканців Явеш-Гілеаду вістрям меча, жінок та дітей. І ось що ви зробите: Вигубите дощенту кожного чоловіка й кожну жінку, що знала чоловіка зблизька». І знайшли вони серед мешканців Явеш-Гілеаду чотириста молодих дівчат, що не знали чоловіка впритул, і привели їх до табору в Шіло, що в ханаанському краї. Тоді вся громада послала звістку до Веніяминових синів, що були на скелі Ріммон, і сповістила їм про мир. Того часу повернулия веніямини, і вони віддали їм жінок, яких лишили з Явеш-Гілеаду, а вони не знайшли для них достатньої кількості. І зажурився народ за веніяминами, бо Господь зробив порожнечу в Ізраїлевих племенах.

Тоді старші в громаді сказали: «Що ж нам робити з дружинами для тих, хто залишиться, бо жінок Веніяминових винищено?» А вони відказали: «Має бути спадщина для тих, що лишилися від Веніямина, щоб не вигубилося плем'я з Ізраїля. Але ми не можемо дати їм дружин із наших дочок, бо Ізраїлеві сини склали присягу, кажучи: „Проклятий той, хто дасть дружину Веніямінові!“». Тоді вони сказали: «Справді, є щорічне свято Господнє в Шіло, що на північ від Бетелю, на схід від дороги, що йде з Бетелю до Сихему, і на південь від Лебони». Тож вони наказали Веніяминовим синам, кажучи: «Ідіть, зачаїтесь у виноградниках і пильнуйте, а як вийдуть силоські дочки на танці свої, то вийдіть із виноградників, і кожен візьме собі дружину з силоських дочок, і підете до Веніяминового Краю. І буде, коли прийдуть до нас батьки їхні чи брати їхні скаржитися, то ми скажемо їм: „Будьте ласкаві до них заради нас, бо ми нікому з них не брали дружини на війні, бо це не так, ніби ви віддали їм жінок о цій порі, зробивши себе винними в присязі вашій“». І вчинили Веніяминові сини так (у Ту-Бав), і набрали собі дружин за числом своїм із тих, що танцювали, кого впіймали. І пішли вони, і повернулися до своєї спадщини, і відбудували міста та й оселилися в них. І пішли звідти Ізраїлеві сини того часу, кожен до свого племени та родини, і вийшли звідти, кожен до своєї спадщини.

За Книгою Суддів 20:15-18, чисельність армій налічувала 26 000 чоловік з боку племені Веніяміна (з них лише 700 з Гів'ї) і 400 000 чоловік з іншого бокуRichard A. Gabriel, The Military History of Ancient Israel..

Равинське тлумачення R. Ебіатар і Р. Йонатан пояснили, що цей інцидент показує, що людина ніколи не повинна зловживати своєю сім'єю, оскільки в цій історії це призвело до загибелі десятків тисяч ізраїльтян у подальшій війні. Те, що відбувається в маленькій сім'ї, відображає суспільство в цілому, а подружній мир є основою для кожного нормально функціонуючого суспільства. На думку деяких коментаторів-равинів, Пінхас згрішив через те, що не скористався своїм служінням навчанню Тори для мас у той час, що передував битві при Ґів'їYalkut Shimoni, 19,19. Крім того, він також не звернув увагу на потреби звільнити Їфтаха від його обітниці принести в жертву свою дочкуGenesis rabbah, 60,3. Як наслідок, верховне священство було відібрано в нього та тимчасово передано нащадкам Ітамара, по суті, Елію та його синам.

Скептичні погляди Традиційно історія про наложницю Левіта та попередня історія про святилище Міхея розглядалися як додатковий матеріал, доданий до Книги Суддів, щоб описати хаос і розбещеність, до яких Ізраїль занурився наприкінці періоду Суддів, і таким чином виправдати встановлення монархії. Відсутність цього інституту («Тоді не було царя в Ізраїлі») повторюється кілька разів, наприклад, у Суддів 17:6; 18:1; 19:1; та 21:25.

Яйра Аміт у «Книзі суддів: Мистецтво редагування» (2007) зробив висновок, що розділи 19–21 були написані автором після вигнання, , який мав на меті зробити політичну заяву про те, що Ізраїль працює разом.