Європе́йський циві́льний ко́декс (ЄЦК) — запропонована гармонізація приватного права в Європейській Унії (ЄУ).
Кінцевою метою європейського цивільного кодексу мало б бути, як і національного цивільного кодексу, комплексне вирішення основних сфер приватного права. Приватне право, яке зазвичай охоплюється цивільним кодексом, включає сімейне право, право спадкування, право власности та право зобов'язань. Зобов'язальне право включає договорне право, правопорушення (або делікти) і реституцію. Саме завдяки роботі над європейським договірним правом виник поштовх до всеосяжного європейського цивільного кодексу. Розробка Європейського цивільного кодексу зосереджена насамперед на створенні єдиного договірного права. Таким чином, термін «Європейський цивільний кодекс» часто використовується стосовно гармонізації договірного права в ЄУ.
Історія
Комісія Ландо Ідею єдиного європейського цивільного кодексу можна простежити до ідеї єдиної Європи та створення Європейської Унії. Європейський парламент просив створити Європейський цивільний кодекс у 1989,Official Journal of the European Communities, 1989, N. C 158/400. 1994 та 2000 роках. Завдяки прагматичному підходу прихильники Європейського цивільного кодексу розробили уніфіковані закони в окремих сферах, перш ніж працювати над всеосяжним Європейським цивільним кодексом.
Розробка Європейського кодексу договірного права почалася в 1982 році з утворенням Комісії з європейського договірного права. Це стало відомо як Комісія Ландо на честь її голови з Данії Оле Ландо, який помер у квітні 2019 року.Copenhagen Business School, In memory of Ole Lando, accessed 16 September 2023 У той же час УНІДРУА розпочав подібні дослідження, що призвело до публікації в 1994 році Принципів міжнародних комерційних контрактів. Комісія Ландо зосередилася на створенні принципів європейського договірного права (PECL). Перша частина PECL була опублікована в 1995 році, потім Частина II у 1999 році та остання Частина III у 2003 році. Ці Принципи європейського договірного права з часом можуть стати частиною Європейського цивільного кодексу.
На шляху до Європейського цивільного кодексу У 1997 році уряд Нідерландів, як голова Європейської Унії, провів конференцію під назвою «На шляху до Європейського цивільного кодексу». Конференція розглянула доцільність такого кодексу та призвела до створення книги під назвою « На шляху до Європейського цивільного кодексу». Третє видання було опубліковано в 2004 році, і, хоча основним акцентом є європейське договірне право, воно розглядає інші сфери приватного права, які також можуть бути частиною європейського цивільного кодексу. Роки після цієї конференції спостерігали розвиток багатьох наукових груп, які зосереджуються на різних сферах приватного права. До них належать:
Дослідницька група з Європейського цивільного кодексуHondius et al. (2004), p. 14., сформована в 1997 році під головуванням професора Крістіана фон Бара в Оснабрюцькому університеті. Acquis Group (офіційна назва: Дослідницька група приватного права ЄС) в Університеті Мюнстера зосереджується на існуючому приватному праві Європейської Спільноти (ЄС).Idem, p. 15. при Утрехтському університеті. , яка також називається групою Spier/Koziol, спільно з у Відні.Hondius et al. (2004), p. 14. Проєкт «Спільне ядро європейського приватного права», який проводять Мауро Буссані та Уго Маттеї в Університеті Тренто. Académie des Privatistes Européens при Павійському університеті, очолювана Джузеппе Гандольфі. Він опублікував проєкт кодексу («avant-projet») у 2002 році. Левенський центр загального права Європи, заснований у 2001 році професором Вальтером Ван Ґервеном, який разом із Базілом Маркесінісом написав ряд європейських збірників справ.Idem, p. 15. Також була створена Об’єднана мережа з європейського приватного права, до якої входять декілька вищезазначених груп.
Загальна система відліку 11 липня 2001 року Європейська Комісія випустила Повідомлення щодо можливих змін у європейському договірному праві. Після розгляду матеріалів, поданих у Повідомленні, Комісія випустила План дій для більш узгодженого європейського договірного права в 2003 році.von Bar et al. (2009), p. 4. План дій розпочав процес створення того, що відомо як Загальна система відліку (CFR). У 2004 році було опубліковано «Європейське договірне право та перегляд acquis: шлях уперед». CFR має на меті забезпечити структуру та керівництво для розвитку гармонізованого європейського приватного права, але має особливу увагу на договірному праві. Було сподівання, що створення єдиного європейського договірного права буде досягнуто до 2010 року.
Проєкт спільної системи ведення (DCFR), спільний проєкт дослідницької групи та групи Acquis (фінансований Європейською Комісією на 4,3 мільйона євро), був опублікований у грудні 2007 року. Хоча Європейська комісія применшила очікувану майбутню важливість CFR у звіті від липня 2006 року, резолюція Європейського парламенту від березня 2006 року зазначала, що «хоча Комісія заперечує, що це є її метою, очевидно, що багато дослідників і зацікавлених сторін, які працюють над проєктом, вважають, що кінцевим довгостроковим результатом буде Європейський кодекс зобов’язань або навіть повномасштабний Європейський цивільний кодекс». Економіст Герхард Вагнер привітав «розробку узгодженого набору правил» для всієї Європи, таких як DCFR, як «величезне наукове досягнення».
Зміст Європейського цивільного кодексу Всеосяжний європейський цивільний кодекс охоплюватиме основні сфери приватного права майже так само, як національні цивільні кодекси. Основні сфери, які були запропоновані, це договірне право, делікти, власність, реституція, а також право компаній.
Незважаючи на те, що сімейне та спадкове право зазвичай охоплюються національними цивільними кодексами, існує сумнів щодо можливости включення їх до широкого європейського кодексу. Сімейне та спадкове право часто тісно пов’язане з культурою нації. З цієї причини створення єдиного кодексу для всієї Європейської Унії може бути неможливим або недоречним. Договірне право, включаючи сфери захисту прав споживачів, такі як виключення несправедливих умов контракту,Schultze, R. and Ebers, M., Joint Response to the Commission's Action Plan on European Contract Law (COM(2003) 68 final), p. 6, мабуть, найбільше підходить для гармонізації, за яким йдуть інші сфери зобов’язального права та права власности. Створення індивідуальних кодексів для окремих галузей приватного права вважається найбільш здійсненною та реалістичною метою. З цієї причини зусилля були зосереджені на створенні уніфікованого європейського договірного права перед тим, як спробувати створити більш комплексний європейський цивільний кодекс.
Прикладом сучасного комплексного кодексу є нідерландський Burgerlijk Wetboek, який набув чинности в 1992 році. Burgerlijk Wetboek охоплює цивільне, комерційне, споживче та трудове право і створювався майже 40 років. Це дає уявлення про те, скільки часу може знадобитися для створення повного єдиного європейського цивільного кодексу. Резолюція Європейського парламенту від березня 2006 р. також рекомендувала взяти за зразок новий цивільний кодекс Нідерландів.
Аргументи за і проти Європейського цивільного кодексу Було висунуто багато аргументів як на підтримку, так і на відкидання ідеї Європейського цивільного кодексу. Сюди входять твердження про те, що створення цивільного кодексу, обов’язкового для всієї Європейської Унії, буде неможливо досягти. Будучи значно ширшим проєктом, створення європейського цивільного кодексу легше відкинути, ніж спроби уніфікації окремих сфер, таких як договірне право.
За Аргументи на підтримку уніфікованого європейського цивільного кодексу стосуються появи Європейської Унії та дедалі більшої глобалізації економіки. Прихильники також зазначають, що Європа, включаючи Англію, має довгу правову історію у формі до національних кодифікацій у XVIII-XIX століттях. Крім того, за винятком Англії та Ірландії, вся Європа поділяє традицію цивільного права, яка почалася з Кодексу Наполеона 1804 року.
Європейська Унія є об'єднанням Європи та зменшення значення національних кордонів. Створення Європейського цивільного кодексу можна розглядати як наступний крок у цьому процесі уніфікації. Немає особливих підстав припускати, що національний рівень є «природним» рівнем для регулювання таких питань, як договірне право, оскільки він був майже однаковим у Європі протягом століть аж до XIX століття (коли були сформовані національні держави), і якби його якось краще регулювали «ближче до громадян», його можна було б перенести на провінційний або муніципальний рівень замість національного рівня. Відмінності в національних законах можуть створити проблеми ефективности в економіці, що дедалі більше глобалізується. Уніфікований цивільний кодекс допоможе подолати ці проблеми та зменшить перешкоди для розширення торгівлі в Європейській Унії. Європейська інтеграція стрімко збільшила мобільність приватних осіб, будь то працівники, студенти, мігранти чи туристи. Гармонізація європейського цивільного права сприятиме мобільності громадян шляхом підвищення їх правової безпеки. Вважається, що все більш широке використання стандартних форм договорів свідчить про прагнення до Європейського цивільного кодексу або принаймні до гармонізації європейського договірного права. Очікувані перешкоди, такі як уявна несумісність між традиціями континентального цивільного права та традиціями англійського загального права, не повинні бути надто великою проблемою для подолання, оскільки основні правові концепції та норми насправді не такі вже й різні. Дехто виступає за «необов’язковий» Європейський цивільний кодекс, поряд із національними цивільними кодексами, залишаючи договірним сторонам свободу вибору і таким чином відкриваючи більше можливостей. Договірним сторонам більше не потрібно буде наймати дорогих експертів із залучених країн, щоб пояснювати суддям, як слід розуміти законодавство відповідної країни з багатьох питань. Політика, спрямована на розвиток європейського цивільного кодексу, легко пройде тест на пропорційність.
Проти Здійсненність Європейського цивільного кодексу була поставлена під сумнів як з політичних, так і з правових причин. Опоненти часто посилаються на культурні відмінності та відсутність спільної європейської правової культури. Зв'язок між правом, мовою, культурою та національною історією становить один маленький аспект аргументів проти заміни національних цивільних кодексів європейським кодексом. Однак аргументи, засновані на культурних відмінностях, важко встановити.
Більш істотні труднощі, які для деяких є причинами того, чому створення Європейського цивільного кодексу є ані можливим, ані бажаним, включають:
Процес, за допомогою якого зараз створюються інструменти Співтовариства, майже неминуче призводить до другосортного права. Наприклад, у рамках міжнародного приватного права, яке гармонізовано в рамках Європейської Унії, регламент Рим II є невдалим політичним компромісом між Парламентом, Радою та Комісією. Щойно буде прийнято Цивільний кодекс, на виправлення будь-яких помилок, які він містить, знадобляться роки, якщо не десятиліття, оскільки потрібна згода всіх сторін-учасників. Будь-який Цивільний кодекс буде частковою заміною частини правової системи кожної держави-члена. Закони всередині націй утворюють систему: одна частина формується іншою та залежить від неї. Заміна частини закону кожної системи без зміни решти призведе до неузгоджености. Якщо Європейському суду нададуть юрисдикцію щодо тлумачення будь-якого кодексу, ще більше суперечок буде піддано грубим затримкам, до яких вже підлягають звернення до цього суду. Наявні проєкти принципів не є задовільними по суті. Наприклад, проєкт Принципів відповідальности за позадоговірні збитки визначає «причинний зв’язок» у прозорий круговий спосіб: «Особа завдає юридично значимої шкоди іншій особі, якщо шкоду слід розглядати як наслідок поведінки цієї особи або джерела небезпеки, за яку ця особа несе відповідальність».