Алі-Хаджі Акушинський (1847, Акуша, Акуша-Дарго — 1930, Акуша, Дагестан) — ісламський богослов, суспільно-політичний діяч. Духовний і військовий керівник звільнення Дагестану від окупаційних сил Добровольчої армії Денікіна під час громадянської війни в Росії.
Біографія
Дитинство та юність Народився 1847 року в даргинському селі Акуша. Його батько Мамма працював будуном акушинської джума-мечеті. Після закінчення навчання в релігійній школі в рідному селі Алі-Хаджі навчався у знаних у той період дагестанських богословів-теологів: Абдурахмана Ас-Сугурі, Хаджіла-Алі з Акуша, Ільяса-Хаджі з Цудахара, Абдурахмана, сина Мухаммада з Кака-Шура, Ібрагіма з Анді, Дазі з Губдена. Алі-Хаджі опанував аварську, арабську та кумицьку мови. Був знайомий з багатьма творами східної літератури та працями богословів-теологів. Займався вивченням канонів ісламу й іншими науками. Мав безліч муридів у Темір-Хан-Шуринському, Даргинському та Кайтаго-Табасаранському округах, населення яких ставилось до нього з великою повагою.
Громадська діяльність 1890 року за рекомендацією імама акушинської джума-мечеті 43-річний Алі-Хаджі призначений його наступником. Того ж року він зробив хадж, після чого став носити зелену чалму і додав приставку хаджі до свого імені. Релігійні діячі та прості люди з всього Дагестану зверталися до нього з проханням розв'язати спірні питання.
Згідно з акушинським переказом, у Дербенті суперечки між родичами багатого купця Аміра Чупана зайшли так далеко, що вони відкидали чи не всіх знавців шаріату. Нарешті зупинилися на Алі-Хаджі, оскільки він мав славу чесної людини. За допомогу у розподілі майна йому обіцяли кутан. Але коли Алі-Хаджі дізнався про те, що Амір Чупан нечесно нагромадив багатство, він відмовився від кутана і заявив, що багатство, що нажите ним, належить не сім'ї, а народу.
За словами сина Алі-Хаджі Магомеда, одного разу до шейха прийшов земляк, який працював раніше старшиною ділянки, з проханням дозволити йому поїхати до хаджу. «Батько мій сказав йому, що в Мекку поїхати тобі не можна, тому що, працюючи старшиною ділянки, отримував з населення хабарі. Нехай спочатку роздасть нажите добро населенню, очиститься від гріхів, а потім поїде до Мекки. Образившись на батька, Ялда-Хаджі більше не прийшов до них».
Алі-Хаджі був критично налаштований до царської влади. Він позитивно ставився до антиписарського руху в Дагестані, хоча не брав участь у ньому. Засуджений на 3 роки за критику царської влади, пропаганду ісламських традицій і норм шаріату, а також боротьби з «невірними».
У листопаді 1914 року брав участь у привітанні на станції «Дербент» імператора Миколи II, який їхав у зону бойових дій у Закавказзі.
Громадянська війна До активного суспільно-політичного життя Дагестану Алі-Хаджі Акушинський доєднався після Лютневої революції в Росії. Він підтримував Лютневу, а потім і Жовтневу революції, повалення царя та царизму, і вірив у торжество ідеалів демократії та рівності.
У січні 1918 року у Темір-Хан-Шурі зібрався з'їзд алімів за участю офіцерства. Зібралися вчені-арабісти й авторитетні делегати з різних місць. На цьому представницькому з'їзді було вирішено обрати шейх уль-ісламу Північного Кавказу та Дагестану. Кандидатами на цю посаду було висунуто трьох осіб: Алі-Хаджі Акушинський, Узун-Хаджі Салтинський і Нажмуддін Гоцінський. З'їзд відкрили керівники Дагестанського уряду. При лобіюванні соціалістів на цю посаду призначили Алі-Хаджі Акушинського.
Соціаліст Махач Дахадаєв у листі до Акушинського 18 лютого 1918 року писав:«Ми не забороняємо людям вести закони шаріату. Ми заперечуємо доручення справ людей лише одній людині, яка веде справи довільно, на власний розсуд. Ми хочемо, щоб шаріатські справи вела колегія, обрана з алімів округів на чолі з муфтієм або шейхом-уль-ісламом. Ми хочемо, щоб у його руках не було іншої влади. Якщо ми не вестимемо справи таким чином, ми не врятуємося від утиску, невігластва та самодержавства. Я не кажу, що вся власність вакуфних і приватних земель має бути вилучена у господарів і розділена порівну. Я говорю, що необхідно відібрати загальну власність, яка перебуває в руках осіб, званих нині „беками“, і повернути її населенню, бо вони заволоділи цими землями за допомогою гніту».Після цього 20 травня 1918 року Алі-Хаджі писав: «Більшовики не проти, щоб ми жили шаріатом й обіцяють повернути зброю, відібрану ними помилково. Якби вони посягали нам іслам, то я першим би покликав увесь народ на війну». Про більшовиків Алі-Хаджі також говорив: «Якщо вони не будуть втручатися в наші внутрішні справи, я прихильник хороших стосунків з ними. Я вірю у добрі стосунки з ними». Коли Дахадаєв став військовим комісаром Дагревкому, він запевняв Алі-Хаджі: «Військово-революційний комітет не зазіхає на основи Ісламу-Шаріату, ні на звичаї, ні на обичаї Дагестану, ні на честь і гідність його і негайно візьметься до організації духовного керування шаріатського суду у всьому Дагестані». Пізніше, 1927 року, соціаліст Алібек Тахо-Годі зізнався, що вони за первісним планом йшли на хибні обіцянки мусульманам, щоб прийти до влади: «Не раз довелося кривити душею, щоб вирвати маси з-під впливу буржуазної ідеології. Потрібно було узгодити неузгоджене, XX століття і шаріат».
У квітні 1919 року Алі-Хаджі спільно з Узун-Хаджі Салтінським склав план звільнення території Дагестану та Чечні від Добровольчої армії генерала Денікіна. У кореспонденції газети «Молот» (від 31 квітня 1919 року) зазначалося, що повстанці, що боролися проти денікінців, називалися «аліхаджієвськими». У травні 1919 року Дагестан був узятий Добровольчою армією. Влітку 1919 року почалося анти-денікінське повстання в Дагестані. Головним ініціатором цього повстання став Алі-Хаджі. У центрі Даргинського округу у селищі Леваші знаходився штаб по керівництву повстанням. У штабі поряд із представниками більшовиків працювали представники мусульманського духовенства та серед них Алі-Хаджі. Молодший його син Ільяс очолив один із кінних партизанських загонів.
У листі до генерала Денікіна Алі-Хаджі писав:«Дагестанський народ не запрошував частин Добровольчої армії у межі своєї території. Він не давав їм жодного приводу до вторгнення та всіх агресивних дій. Дагестанський народ не знаходить не тільки жодного пояснення до ґвалтування його волі та священного для нього шаріату частинами Добровольчої армії. Дагестан, що складається з трудових елементів — робітників і хліборобів, які тяжіють економічно до Росії, не відкривав жодного фронту проти Російської державності. Дагестанський народ не визнає жодного права за Добровольчою армією, нав'язувати Дагестану свою волю у питанні про форму загальнодержавного управління, Дагестан визнає повне право керувати собою, і своїми справами, згідно зі своїм побутом і священним шаріатом, аж до встановлення загальнодержавної форми управління в Росії».Далі у листі Алі-Хаджі Акушинський в ультимативній формі зажадав очистити Дагестан від добровольчих частин.
15 липня 1919 року призначений Денікінцям правителем Дагестану генерал Мікаїл Халілов звинуватив Алі-Хаджі Акушинського у відході від ісламу і шаріату і формально позбавив його звання Шейх-Уль-Ісламу, коли той став співпрацювати з більшовиками.
Після розгрому денікінців у Дагестані в Ая-Какінській битві в селі Леваші 19 жовтня 1919 року на надзвичайних зборах представників горян, що борються на фронтах проти денікінців, створили Раду оборони Північного Кавказу та Дагестану. Керував Радою оборони Алі-Хаджі Акушинський. Штаб Ради розташовувався у Леваші. 7 лютого 1920 року Алі-Хаджі призначений почесним головою Ради оборониВыписка из протокола заседания третьей сессии.
30 березня 1920 року після остаточного відступу денікінців з Дагестану в Темір-Хан-Шурі влаштували парад частин Армії Ради оборони на честь Алі-Хаджі Акушинського. Солдати армії, віддавши честь шейху, проходили перед ним.
Шейх 3 квітня 1920 року, звертаючись до більшовиків, сказав:«Лише визнання незалежної державності гірських народів може забезпечити міцний мир на Кавказі та добросусідські відносини між народами Північного Кавказу та Радянської Росії. Тому прошу вас викладене довести до відома вашого високого уряду і повідомити мені відповідь останнього по суті питання про визнання незалежності Гірської республіки і про те, коли і де хоч зустрітися представникам радянського уряду з представниками міських народів для детального обговорення питань встановлення умов нашої дружби та мирного сусідства».Але більшовики з його ідеями про незалежність не зважали. У Дагестані встановили радянську владу.
Радянські роки Алі-Хаджі відмовлявся агітувати проти антирадянського повстання Гоцинського, вважаючи, що мусульманам не можна воювати один проти одного.
Коли 1921 року дагестанська делегація на чолі з Джелалем-ед-Діном Коркмасовим була на прийомі у шейха, Володимир Ленін передав для Алі-Хаджі іменний годинник. Син шейха Ільяс-Хаджі писав: «Ми зберегли їх до того моменту, коли нас вислали до Киргизії. Через важке становище сім'ї ми цей годинник віддали в заставу. Потім він загубився».
Після повного закріплення Радянської влади у Дагестані ставлення Алі-Хаджі Акушинського до нової влади змінилося. Почалася поетапна боротьба з духовенством і релігією. Ввели заборону на оформлення шаріатського шлюбу до його реєстрації у відповідному радянському органі. Духовенство позбавили виборчих прав. Діяли декрет про відокремлення церкви від держави та школи від церкви, постанови Дагревкому про ізоляцію особливо шкідливих осіб з духовенства. Кримінальні справи заборонили розглядати у шаріатських судах. Потім у Дагестані повністю ліквідували шаріатські судиПриказ Ревкома ДАССР об изъятии из ведения Шариатских судов уголовных дел. Знищувалась релігійна література, відбувався утиск релігійних діячів, а у період так званої «безбожної п'ятирічки» (1928—1932) відбувалися руйнування релігійних культових споруд. Радянська влада підірвала матеріальну базу духовенства, санкціонувавши спочатку перехід частини закята та вакфа на утримання світських шкіл, а потім передачі їх до рук хресткомів. Ці рішення підривали віру Алі-Хаджі Радянській владі, після чого він перестав зважати на органи Радянської влади.
Відбулися масові ходи релігійних людей вулицями Махачкали, Дербента й інших населених пунктів. З численним почетом став їздити сам Алі-Хаджі селами. У телеграмі наркома юстиції Ібрагіма Алієва в Дагревкому повідомлялося, що Алі-Хаджі приїхав до Карабудахкента з почетом на трьох фаетонах та з 5 вершниками. Масі, що зібралася, Алі-Хаджі заявив: «У партії не записуйтесь, а якщо будуть просити хліба — не давайте і солдатів не давайте».
Алі-Хаджі, його сини та родичі різко виступили проти перевиборів сільської ради в Акуші. Для їхнього проведення в Акушу приїхав голова Даргинського округу Осман Османов. Він вів з Алі-Хаджі тривалу розмову про значення цього й інших заходів Радянської влади, але Алі-Хаджі відкрито висловився проти них. Всупереч йому провели перевибори. Тоді народ вийшов на площу, де виступав його син Хасбула й інші прихильники Алі-Хаджі, які засудили обраних депутатів як гяурів і заявили, що вони не визнаватимуть обрану сільську раду. Одні пропонували передати всі суспільні справи джамаату, а Хасбула пропонував передати владу шаріатській трійці.
7 грудня 1921 року Президія Дагревкому розглядала питання «Про виступ Алі-Гаджі Акушинського проти розпорядження Радянської влади»Из Протокола заседания Президиума Дагревкома по поводу Али-Хаджи акушинского.
У листі Самурського до Алі-Хаджі йшлося про те, що він надіслав прохання про вилучення зброї в Акуші. Алі-Хаджі відмовився видати зброю. У зв'язку з цим Самурський писав у листі 1921 року: «Радимо бути розсудливим і не чинити опір червоним, які такі могутні і можуть рознести Ваші селища». Це був період, коли після початку здійснення перетворень у низці сфер життя, Алі-Хаджі відходив від більшовиків і почав чинити опір їхній політиці.