Вергунське газосховище — входить до Східного комплексу підземних сховищ газу України, що складається з Краснопопівського та Вергунського ПСГ, є критично важливим для забезпечення енергетичної безпеки та стабільності східних регіонів України.
Вергунське ПСГ розташоване в Луганській області, недалеко від Краснопопівського сховища. Це сховище є меншого розміру, але відіграє важливу роль у загальній системі зберігання газу в регіоні.
Активна ємність Вергунського газосховища також складає кілька сотень мільйонів кубометрів газу, що дозволяє ефективно доповнювати можливості Краснопопівського ПСГ.
Загальний опис Вергунське ПСГ є другим ключовим елементом Східного комплексу, розташованим у безпосередній близькості до Луганська, на околицях однойменного селища, яке нині фактично злилося з міською забудовою обласного центру. Воно було створене на базі Вергунського газоконденсатного родовища, відкритого в 1958 році та введеного в розробку в 1963 році. Видобуток газу та конденсату тривав до 1977 року, після чого, внаслідок падіння пластового тиску до 3,8 МПа (початковий — 15,7 МПа), родовище було переведене в режим циклічного зберігання газу. Перший газ до сховища було закачано в 1979 році.
У геологічному відношенні Вергунська структура приурочена до однойменної брахіантикліналі, розташованої в північній прибортовій зоні Дніпровсько-Донецької западини, на стику з Воронезьким кристалічним масивом. Продуктивними є відклади нижнього карбону — пісковики та алевроліти турнейського та візейського ярусів (горизонти Т-2, В-3), які залягають на глибинах 1500—1800 метрів, що на 200—300 метрів глибше, ніж у Краснопопівському ПСГ. Більша глибина обумовлює вищий пластовий тиск (до 14 МПа на момент завершення видобутку) та температуру (52–58 °C). Колектори мають тріщинувато-поровий тип, із проникністю від 20 до 100 мілідарсі, що є нижчим показником порівняно з Краснопопівським родовищем, і це накладало певні обмеження на темпи відбору газу. Водночас наявність природної тріщинуватості підвищувала ефективну ємність пласта, але створювала ризик прориву газу до зони розущільнення гірських порід. Покришкою слугують аргіліти товщиною до 55 метрів із вмістом гідрослюд, які забезпечують надійну ізоляцію завдяки високим пластичним властивостям.
Загальний об'єм порового простору Вергунського ПСГ оцінюється приблизно в 1,1 млрд кубометрів, з яких активний газ становить 320—350 млн кубометрів, а буферний — близько 600 млн кубометрів. Проєктна добова продуктивність на відборі сягає 8–10 млн кубометрів, що досягається завдяки наявності 74 експлуатаційних свердловин. Компресорна станція «Вергунка» оснащена десятьма газомотокомпресорами 10ГКН загальною потужністю 11 МВт, які забезпечують закачування газу з темпом 2,5–3,5 млн кубометрів на добу. Особливістю станції є наявність додаткового обладнання для очищення газу від конденсату, оскільки залишковий конденсатний фактор у пласті був вищим, ніж на Краснопопівському родовищі, і під час циклічного руху газу відбувалося повторне насичення потоку рідкими вуглеводнями. Для цього були змонтовані низькотемпературні сепаратори та деемульсаційні установки.
Специфіка функціонування Вергунського ПСГ полягала в режимі «адресного» постачання. Якщо Краснопопівське сховище працювало на ширший регіон, включаючи північні райони Луганської області та частково Донеччину, то Вергунське виконувало роль локального газового акумулятора безпосередньо для Лугансько-Алчевської агломерації. Головними споживачами газу з цього сховища були Алчевський металургійний комбінат, Луганський трубний завод, Луганська ТЕС (теплоелектростанція) у місті Щастя, а також численні котельні житлово-комунального сектору обласного центру. Пікові навантаження на Вергунське ПСГ фіксувалися в ранкові години, коли одночасно зростало споживання промисловістю та населенням, а добові коливання відбору могли сягати 30–40 % від номіналу. Такий нерівномірний графік призводив до інтенсивної знакозмінної деформації колекторів, що потребувало періодичних заходів із відновлення проникності привибійних зон — кислотних обробок, гідропіскоструминної перфорації та, в окремих випадках, гідророзриву пласта. Завдяки цим заходам вдалося підтримувати проєктні темпи відбору протягом усього терміну експлуатації аж до 2014 року.
Основні функції 1. Покриття пікових навантажень
Забезпечує додаткові обсяги газу під час пікових навантажень. 2. Сезонне зберігання
Використовується для закачування газу влітку і його відбору взимку. 3. Підтримка стабільної роботи газотранспортної системи
Допомагає підтримувати стабільний тиск у магістральних газопроводах.
Джерела та література Чернова АНАЛІЗ РОЗВИТКУ МЕРЕЖІ ПІДЗЕМНИХ СХОВИЩ ГАЗУ УКРАЇНИ Савків Б. П. Підземне зберігання газу в Україні/ Б. П. Савків. — К.: Наукове видання 2008. — 239 с. Федутенко А. М. Проблеми та перспективи розвитку підземного зберігання газу в Україн/ А. М. Федутенко// Науковий вісник Івано-Франківського НТУНГ (спецвипуск). — 2004. — № 2 (8). — С. 9-14. Деркач М. П. Роль підземних сховищ газу в надійності транзитних поставок газу до Європи та газопостачання споживачів України/М. П. Деркач// Нефть и газ, 2001, № 4. — С. 2-8. Карпаш О. М., Сторонський М. Д., Чудик І. І. та ін. Підземні сховища газу України: історія, сучасний стан, перспективи: монографія / за заг. ред. О. М. Карпаша. — Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2015. — 420 с. Узагальнювальна праця, що охоплює геологічну будову, технологічні показники та режими експлуатації всіх ПСГ України, включно з Краснопопівським та Вергунським. Паламарчук В. П., Григор'єв О. М., Ковальчук Н. І. Геолого-технологічні особливості експлуатації ПСГ Східного регіону України // Мінеральні ресурси України. — 2018. — № 2. — С. 34–41. Стаття, присвячена аналізу геологічних ризиків, динаміки пластового тиску та свердловинного фонду Краснопопівського і Вергунського сховищ. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Правила технічної експлуатації підземних сховищ газу: затв. наказом Міненерговугілля України № 123 від 15.03.2012. — Київ, 2012. — 88 с. Базовий нормативний документ, який регламентує вимоги до герметичності свердловин, моніторингу довкілля та безпечної циклічної експлуатації ПСГ. Бондаренко С. Г., Кравченко О. В. Екологічний моніторинг підземних сховищ газу: методичні підходи та технічні засоби // Екологічна безпека та збалансоване ресурсокористування. — 2016. — № 1. — С. 67–75. Розглядаються методи контролю заколонних перетоків, гідрогеологічного моніторингу та аналізу атмосферного повітря на прикладі сховищ ДДЗ. Національний інститут стратегічних досліджень. Енергетична безпека України в умовах військово-політичного протистояння: аналіт. доп. — Київ: НІСД, 2022. — 52 с. Містить оцінку впливу бойових дій на об'єкти газової інфраструктури, зокрема на ПСГ сходу України, та окреслює сценарії їх повоєнного відновлення. Державна служба статистики України. Паливно-енергетичні ресурси України: стат. зб. — Київ, 2020. — 150 с. Офіційний збірник, де наведено агреговані показники потужностей і завантаження ПСГ України, що дають змогу оцінити місце Східного комплексу в загальнодержавному балансі зберігання газу.