Лінія Одер–Нейсе (, ) — неофіційна назва сучасного кордону між Німеччиною та Польщею. Лінія загалом проходить вздовж річок Одер та Ниса-Лужицька, зустрічаючись з Балтійським морем на півночі. Невелика частина польської території проходить на захід від лінії, включаючи міста Щецин та Свіноуйсьце (нім. Stettin та Swinemünde).
У повоєнній Польщі уряд описував лінію Одер-Нейсе як результат складних переговорів між польськими комуністами та Сталіним. Однак, за даними сучасного Інституту національної пам'яті, польські прагнення не вплинули на результат; радше ідея зміщення польського кордону на захід була синтетично прийнята Сталіним, який був остаточним арбітром у цьому питанні. Політичні цілі Сталіна, а також його бажання розпалити ворожнечу між поляками та німцями вплинули на його ідею обміну західними територіями на східні, забезпечуючи таким чином контроль над обома країнамиBiuletyn Instytutu Pamięci Narodowej nr 9-10/2005, "Polski Dziki Zachód" – ze Stanisławem Jankowiakiem, Czesławem Osękowskim i Włodzimierzem Suleją rozmawia Barbara Polak, pages 4–28. Як і до війни, деякі маргінальні групи виступали за відновлення старого кордону між Польщею та Німеччиною"Myśl zachodnia Ruchu Narodowego w czasie II wojny światowej" dr Tomasz Kenar. Dodatek Specjalny IPN Nowe Państwo 1/2010.
Усі довоєнні німецькі території на схід від лінії та в межах німецьких кордонів 1937 року, що становили майже чверть (23,8 відсотка) площі Веймарської республіки, були передані Польщі та Радянському Союзу згідно зі змінами, прийнятими на Потсдамській конференції. Більшість цих територій, включаючи Сілезію, Померанію та південну частину Східної Пруссії, були передані Польщі. Решта, що складалася з північної Східної Пруссії, включаючи німецьке місто Кенігсберг (перейменований на Калінінград), була передана Радянському Союзу як Калінінградська область Російської РФСР (сьогодні РФ). Значна частина німецького населення на цих територіях – за оцінками, 12 мільйонів восени 1944 року – втекла після наступу Радянської Червоної Армії.
Лінія Одер–Нейсе позначала кордон між Східною Німеччиною та Польщею з 1950 по 1990 рік. Два комуністичні уряди погодилися на кордон у 1950 році, тоді як Західна Німеччина, після періоду відмови, дотримувалася кордону з застереженнями у 1972 році (договір підписаний у 1970 році).
Після революцій 1989 року щойно об'єднана Німеччина та Польща визнали цю лінію своїм кордоном у Договорі про німецько-польський кордон 1990 року.
Наслідки Другої світової війни
Зрештою, 2 серпня 1945 року Потсдамська угода між Сполученими Штатами, Великою Британією та Радянським Союзом, в очікуванні остаточного мирного договору, офіційно передала німецькі території на схід від лінії Одер-Нейсе під польський адміністративний контроль. Також було вирішено, що всі німці, які залишилися на новій та старій польській території, мають бути виселені. Однією з причин такого варіанту нового кордону було те, що це був найкоротший можливий кордон між Польщею та Німеччиною. Він має довжину лише 472 км (293 милі) від однієї з найпівнічніших точок Чехії до однієї з найпівденніших точок Балтійського моря в гирлі Одеру.
Вінстон Черчилль не був присутній наприкінці конференції, оскільки результати британських виборів чітко показали, що він зазнав поразки. Черчилль пізніше стверджував, що ніколи б не погодився на лінію Одер-Західна Нейсе, і у своїй знаменитій промові «Залізна завіса» заявив, що: Польський уряд, під домінуванням Росії, був заохочений до величезних і неправомірних вторгнень у Німеччину, і зараз відбуваються масові вигнання мільйонів німців у жахливих і неймовірних масштабах.Churchill's Iron Curtain, On expulsion of ethnic Germans – historyguide.org
Не тільки були скасовані нацистські територіальні зміни, але й кордон було переміщено на захід, углиб території, яка в 1937 році була частиною Німеччини з майже виключно німецьким населеннямThe History of Poland by Mieczysław B. Biskupski, Greenwood Publishing Group, 2000. p. 124. Нова лінія розмістила майже всю Сілезію, більше половини Померанії, східну частину Бранденбурга, невелику частину Саксонії, колишнє Вільне місто Данциг та південні дві третини Східної Пруссії (Мазурії та Вармії) у склад Польщі (див. Колишні східні території Німеччини). Північно-східна третина Східної Пруссії була безпосередньо анексована Радянським Союзом.
За цими територіальними змінами послідувало масштабне переміщення населення, яке охопило загалом 14 мільйонів людей з усієї Східної Європи, включаючи багатьох людей, які вже були переміщені під час війни. Майже всі німці, що залишилися з території, анексованої Польщею, були вигнані, тоді як поляки, які були переміщені до Німеччини, зазвичай як раби, повернулися, щоб оселитися в цьому районі. Крім того, польське населення, що походило зі східної половини колишньої Другої Польської Республіки, яка зараз анексована Радянським Союзом, було здебільшого вигнано та переміщено на щойно придбані території.
Більшість поляків підтримували новий кордон, здебільшого через страх перед поновленням німецької агресії та німецьким іредентизмом. Кордон також представляли як справедливий наслідок розв'язання нацистською німецькою державою Другої світової війни та подальшого геноциду поляків і спроби знищити польську державність, а також територіальних втрат східної Польщі на користь Радянського Союзу, головним чином західної України та Білорусі. Стверджувалося, що образа поляків на вигнане німецьке населення ґрунтувалося на тому факті, що більшість цього населення була лояльною до нацистів під час вторгнення та окупації, а також на активній ролі деяких із них у переслідуванні та масових вбивствах поляків та євреїв. Ці обставини нібито перешкоджали чутливості поляків до вигнання, скоєного після Другої світової війни.
Новий порядок відповідав інтересам Сталіна, оскільки він дозволив радянським комуністам представити себе головними опікунами нового західного кордону Польщі. Він також забезпечив Радянському Союзу територіальні здобутки від частини Східної Пруссії та східної частини Другої Республіки Польща.
Державний секретар Сполучених Штатів Джеймс Ф. Бірнс виклав офіційну позицію уряду США щодо лінії Одер-Нейсе у своїй Штутгартській промові 6 вересня 1946 року:
У Потсдамі окремі райони, що входили до складу Німеччини, були тимчасово передані Радянському Союзу та Польщі, з урахуванням остаточних рішень Мирної конференції. [...] Що стосується Сілезії та інших східнонімецьких районів, то передача цієї території Польщі Росією в адміністративних цілях відбулася до Потсдамської зустрічі. Глави урядів погодилися, що до остаточного визначення західного кордону Польщі Сілезія та інші східнонімецькі райони повинні перебувати під управлінням польської держави і для цих цілей не повинні розглядатися як частина радянської зони окупації в Німеччині. Однак, як чітко зазначено в Протоколі Потсдамської конференції, глави урядів не погодилися підтримати на мирному врегулюванні цесію цієї конкретної території. Радянський Союз і поляки сильно постраждали від рук гітлерівських армій вторгнення. В результаті Ялтинської угоди Польща поступилася Радянському Союзу територією на схід від лінії Керзона. Через це Польща попросила переглянути свої північні та західні кордони. Сполучені Штати підтримають перегляд цих кордонів на користь Польщі. Однак, обсяг території, яка має бути передана Польщі, має бути визначений після остаточного врегулювання.Stuttgart Speech
Промова була зустрінута шоком у Польщі, і віце-прем'єр-міністр Миколайчик негайно видав відповідь, в якій заявив, що збереження польських територій на лінії Одер-Нейсе є питанням життя і смерті.
Бірнс, який визнав Нису-Лужицьку тимчасовим польським кордономNo exit: America and the German problem, 1943–1954, page 94, James McAllister, Cornell University Press 2002Peter H. Merkl, German Unification, 2004. Penn State Press, p. 338.Pertti Ahonen, After the expulsion: West Germany and Eastern Europe, 1945–1990, 2003. Oxford University Press, pp. 26–27, насправді не заявив, що така зміна відбудеться (як це сприйняли німці, які сподівалися на підтримку для повернення втрачених територій). Метою промови та пов'язаної з нею дипломатичної діяльності США була пропаганда, спрямована проти Німеччини з боку західних держав, які могли звинувачувати в польсько-німецькому кордоні та вигнанні німців лише Москву.
Наприкінці 1950-х років, до часу президентства Дуайта Д. Ейзенхауера, Сполучені Штати здебільшого визнали лінію Одер-Нейсе остаточною та не підтримали вимог Німеччини щодо кордону, водночас офіційно заявивши про необхідність остаточного врегулювання в мирному договорі. В середині 1960-х років уряд США визнав лінію Одер-Нейсе обов'язковою та погодився, що в майбутньому до неї не буде змін. Німецький ревізіонізм щодо кордону почав коштувати Західній Німеччині симпатій серед її західних союзників. У 1959 році Франція офіційно опублікувала заяву на підтримку лінії Одер-Нейсе, що викликало суперечки в Західній Німеччині.
Однак лінія Одер-Нейсе ніколи офіційно не визнавалася Сполученими Штатами до революційних змін 1989 та 1990 років.
"Повернуті території"
Ці території були відомі в Польщі як Відвойовані або Повернені Території: термін, що базується на твердженні, що в минулому вони були володінням династії П'ястів, польських королів, польськими феодами або входили до частин, втрачених Пруссією під час поділів Польщі. Цей термін широко використовувався пропагандою в Польській Народній РеспубліціAn explanation note in "The Neighbors Respond: The Controversy Over the Jedwabne Massacre in Poland", ed. by Polonsky and Michlic, p. 466. Створення картини нових територій як «невід'ємної частини історичної Польщі» в повоєнний період мало на меті перетворити польських поселенців та репатріантів, які прибувають туди, на цілісну спільноту, лояльну новому комуністичному режимуMartin Åberg, Mikael Sandberg, Social Capital and Democratisation: Roots of Trust in Post-Communist Poland and Ukraine, Ashgate Publishing, Ltd., 2003, , Google Print, p. 79. Цей термін використовувався одразу після закінчення Другої світової війни, коли він був частиною комуністичної індокринації польських поселенців на цих територіях. Остаточні угоди фактично компенсували Польщі 112 000 км² (43 000 кв. миль) колишньої німецької території в обмін на 187 000 км² (72 000 кв. миль) землі, що лежала на схід від лінії Керзона – польські території, окуповані Радянським Союзом. Поляки та польські євреї з Радянського Союзу були об'єктом процесу, який називався «репатріацією» (поселення на території повоєнної Польщі). Не всі з них були репатрійовані: деякі були ув'язнені або депортовані до трудових таборів у Сибіру чи Казахстані.
Німецьке визнання кордону Східна Німеччина
Східнонімецька Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН), заснована 1946 року, спочатку відкинула лінію Одер-Нейсе. Під радянською окупацією та сильним тиском Москви офіційна фраза Friedensgrenze (кордон миру) була оприлюднена в березні-квітні 1947 року на Московській конференції міністрів закордонних справ. Німецька Демократична Республіка та комуністичний уряд Польщі підписали Згожелецький договір у 1950 році, визнавши лінію Одер-Нейсе, офіційно позначену комуністами як «Кордон миру та дружби»Ślaski kwartalnik historyczny Sobótka, Volume 60, Wrocławskie Towarzystwo Miłośników Historii, page 249 Zakład im. Ossolińskich, 2005Polityka, Issues 44–52, page 84, Wydawnictwo Prasowe "Polityka", 2005.
У 1952 році Сталін зробив визнання лінії Одер-Нейсе постійним кордоном однією з умов для згоди Радянського Союзу на возз'єднання Німеччини (див. Нота Сталіна). Пропозицію відхилив канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер.
Західна Німеччина