Єпи́скоп Михе́й (світське ім'я Миха́йло Фе́дорович Алексє́єв (); 23 січня 1851, Санкт-Петербург — 16 лютого 1931, Козельськ) — єпископ Російської православної церкви, єпископ Козельський, вікарій Калузької єпархії.
Біографія
Освіта, служба у Військово-морському відомстві Народився 23 січня 1851 року в Санкт-Петербурзі в родині дворянина, який згодом став статським радником у канцелярії Державного контролю. У десять років втратив матір.
У 1869 році закінчив Санкт-Петербурзький Морський кадетський корпус на Васильєвському острові та служив у Військово-морському відомстві. З першого року служби на флоті познайомився з Іоанном Кронштадтським, якого тоді знали лише в самому Кронштадті. Згодом він згадував: «Щодня відвідуючи його богослужіння в Андріївському соборі, я мав можливість дуже часто причащатися Святих Таїн — принаймні раз на тиждень, а то й частіше. Тоді о. Іоанн ще служив Божественну Літургію один, без колег, і я прислуговував йому в вівтарі, замінюючи вівтарних прислужників, які часто засмучували батюшку своєю грубістю».
Здійснив три навколосвітні подорожі. Дослужився до звання капітана I рангу. Був нагороджений орденами святого Станіслава III ступеня і святої Анни III ступеня.
Духовне служіння 5 березня 1890 року, після смерті дружини, він виходить у відставку. 30 березня того ж року з благословення отця Іоанна Кронштадтського вступає послушником до Оптиної пустині під духовне керівництво старця Амвросія.
Пробув в Оптиній пустині пів року, отримав від старця Амвросія несподіваний послух — відвезти Імператору Олександру III листа і дарунок. Государ прийняв послушника і подякував за подарунок. Через два дні був день Ангела отця Іоанна, і до Кронштадта також везли подарунок з Оптиної.
Після смерті преподобного Амвросія Оптинського, за благословенням Іоанна Кронштадтського, Михайло залишив Оптину пустинь, щоб обрати шлях ученого чернецтва.
У 1892 році вступив вільним слухачем до Московської духовної академії.
10 жовтня 1892 року в Покровській академічній церкві ректор архімандрит Антоній (Храповицький) постриг його в чернецтво з іменем Михей на честь преподобного Михея Радонезького.
17 жовтня того ж року єпископ Тихон (Ніконоров) рукоположив його в ієродиякона.
16 травня 1893 року єпископом Тихоном (Ніконоровим) був рукоположений в ієромонаха.
У 1896 році удостоєний ступеня кандидата богослов'я та призначений наглядачем Жировицького духовного училища. Училище розміщувалося в славетному Жировицькому монастирі, і ієромонаха Михея «благословили бути наставником усього монастирського братства, а понад те — духовним керівником багатьох мирян різного стану».
4 грудня 1896 року переведений на посаду синодального ризничого.
20 травня 1897 року зведений у сан ігумена.
У грудні 1897 року призначений настоятелем Волоколамського Йосифового монастиря, у зв'язку з чим 30 січня 1898 року єпископом Нестором (Метанієвим) був возведений у сан архімандрита.
У 1900 році був направлений супроводжувати санітарний загін на госпітальному судні «Цариця», яке перевозило поранених російських воїнів, постраждалих під час боксерського повстання в Китаї, з Дагу до Владивостока. Повернувся до Москви влітку 1901 року.
Єпископ Сарапульський, вікарій Вятської єпархії З 2 червня 1901 року — настоятель Херсонеського Свято-Володимирського монастиря.
19 травня 1902 року в Олександро-Невському кафедральному соборі у В'ятці був хіротонісаний у єпископа Сарапульського, другого вікарія В'ятської єпархії. Хіротонія відбулася у В'ятському Олександро-Невському соборі. Чин хіротонії звершили: єпископ В'ятський Никон (Софійський), єпископ Вологодський Алексій (Соболєв), єпископ Пермський Іоанн (Алексєєв), єпископ Глазовський Варсонофій (Курганов), єпископ Балахнінський Нестор (Фомін).
Оселився в Іоанно-Предтеченському монастирі (Старцево-Гірському). Займався місіонерською діяльністю та опікою над безпритульними й бездомними дітьми.
Єпископ Володимир-Волинський, вікарій Волинської єпархії З 25 серпня 1906 року — єпископ Володимир-Волинський, вікарій Волинської єпархії.
Ставши помічником архієпископа Антонія (Храповицького), з радістю віддався просвітництву малоосвічених російських селян, прагнучи протистояти католицькій пропаганді.
Єпископ Архангельський і Холмогорський З 31 жовтня 1908 року — єпископ Архангельський і Холмогорський.
Прибувши до Архангельська, сказав духовенству, яке його зустрічало: «…понад усе ціную щирість і чесність та не терплю брехні й обману. Двері мого дому завжди відкриті для всіх, хто має потребу щиро й чесно поговорити зі мною про справу… Я люблю, щоб богослужіння було неспішне, виразне, щире: щоб ішло від душі, від серця». І справді, в Архангельську владика невтомно служив і проповідував, за що здобув велику повагу своєї пастви. З його переведенням на нове місце збулося передбачення св. Іоанна Кронштадтського: «Будеш на моїй батьківщині архієреєм».
Коли ж за два місяці після того Іоанн Кронштадтський відійшов до Господа, єпископ Михей поспішив до Санкт-Петербурга, щоб зустріти тіло спочилого на Балтійському вокзалі та взяти участь у його похованні в Іоанівському монастирі на Карповці.
Єпископ Михей очолював багато благодійних і просвітницьких установ єпархії. Владика щедро допомагав бідним семінаристам, псаломщикам, ученицям єпархіального училища.
Єпископ Уфімський і Мензелинський
З 17 квітня 1912 року — єпископ Уфімський і Мензелинський.
Попри слабке здоров'я, владика об'їжджав єпархію, заглиблювався у потреби духовенства, пастви й парафій. Відкрив у єпархії місіонерські курси для навернення інородців. Заснував перекладацьку підкомісію «для перекладів і оригінальних творів мовами інородців, що населяють єпархію».
20 липня 1912 року відкрив на Камі Березово-Богородицький місіонерський жіночий монастир.
Організовував товариства тверезості й особливу увагу приділяв дітям — запрошував їх до себе, влаштовував різдвяні ялинки, надсилав хворих на лікування до Євпаторії, «багатьом давав гроші на одяг, бо більшість з них — у страшній бідності».
Постійно наставляв свою паству зберігати вірність Православній Церкві.
22 грудня 1913 року звільнений на спочинок «через слабкість здоров'я». Місцем перебування на спочинку було спершу призначено Почаївську лавру, а згодом — Оптину пустинь.
Жив в Оптиній пустині разом з останніми оптинськими старцями й був одним із духовних наставників.
У Вербну неділю 1923 року був заарештований разом з архімандритом Ісаакієм (Бобриковим) та іншими насельниками пустині. Провів у в'язниці кілька тижнів.
Після звільнення переїхав до Козельська. Служив в Успенському соборі, згодом — в одній із парафіяльних церков.
Єпископ Козельський, вікарій Калузької єпархії З 1924 року — єпископ Козельський, вікарій Калузької єпархії. Був шанований народом за праведне життяВикарные кафедры Калужской епархии в 1919—1931 гг. // Земля Калужская — земля святая / Под общ. Ред. Архиепископа Калужского и Боровского Климента (Капалина). — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003..
Те, що в Козельську не з'явилися обновленці, було великою заслугою єпископа Михея, який приймав їх до спілкування лише через щире покаяння.
Живучи в Козельську, владика Михей не втрачав зв’язку з іншими оптинськими подвижниками, розсіяними по різних місцях.
Помер 3 лютого 1931 року в Козельську. Похований на П'ятницькому цвинтарі міста.
23 червня 2005 року з благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія чесні останки єпископа Михея були перенесені на братський некрополь Оптиної пустині.
Примітки
Література Цветочки Оптиной пустыни: Воспоминания о последних Оптинский старцах о. Анатолии (Потапове) и о. Нектарии (Тихонове) / Сост. С. В. Фомин. — М., 1995. — С. 168 Алексеева В. Г., Антонов В. В. «Будешь на родине моей архиереем»: Жизнеописание епископа Михея (Алексеева) // Санкт-Петербургские епархиальные ведомости. Вып. 19. 1998. — С. 46-51. Лазарь (Кузьминский), мон. Владыка оптинского духа: Оптинские связи еп. Михея (Алексеева) (1851—1931) // Москва. 2004. — № 5. — С. 230—236
Посилання Страницы жизни епископа Михея (Алексеева) Михей (Алексеев Михаил Федорович) Михей (Алексеев) на сайте «Русское православие»