Сповивання (пеленання) — це давня практика сповивання малюків у ковдри або подібні тканини, щоб щільно обмежити рухи кінцівок (рук і ніжок). Поступово сповивання почало втрачати популярність, починаючи з 17 століття.
У деякій мірі сповивання знову набирає популярності (у соціальних мережах «Інстаграм» і «Фейсбук» показано відео зі сповитими немовлятами, які швидше засинають і мають міцніший сон), хоча медики та психологи виступають проти сповивання через скутість рухів. Хоча сучасні медичні дослідження показують, що сповивання допомагає немовлятам розслабитися та не втомитися через втрату енергії, засинати та спати, а також допомагає утримувати дитину в положенні лежачи на спині, що знижує ризик синдрому раптової дитячої смерті (СРДС). Однак, інше дослідження показало, що сповивання збільшує ризик синдрому раптової смерті дитини (СРДС). Крім того, нові дані свідчать про те, що певні техніки сповивання можуть збільшити ризик розвитку дисплазії кульшового суглоба.hipdysplasia.org .
Види сповивання:
Туге сповивання. Вид замотування, який найчастіше практикували наші бабусі. Дітей у пелюшечки завертали таким чином, що вони нагадували кокони. Дитя повністю обмежувалося в рухах, хоча туго замотувати немовлят допустимо лише до двох місяців життя.
Сповивання з голівкою. Різновид тугого сповивання, який раніше використовувався в пологових будинках. Досить складно акуратно замотати немовляти з головою, до того ж зараз є маса красивих чіпців і шапок.
Вільне сповивання. У пелюшку загорнуті дитячі ручки та ніжки, проте є можливість рухати кінцівками. Альтернативою такому сповиванню може бути конвертик або дитячий спальний мішок.
Сповивання без ручок. Замотуються лише ніжки, а ручки залишаються на волі. Важливо вчасно підстригати нігтики, щоб карапуз себе не подряпав або надівати на ручки рукавички-царапки під час сну.
Лікувальне або широке сповивання. Призначає лікар-ортопед при дисплазії тазостегнових суглобів та для її профілактики. При такому обмотуванні дитячі ніжки розвертають у положення «жаби».
Походження та історія
Автори припускають, що сповивання винайдено в епоху палеоліту. Найдавніші зображення сповитих немовлят — це вотивні дари та похоронні речі з Криту та Кіпру, вік яких від 4000 до 4500 років.
У гробницях давньогрецьких та римських жінок, котрі померли під час пологів, знайдені вотивні статуетки, що зображують немовлят у пелюшках. У святилищах, присвячених Амфіараю, розкопані моделі немовлят, загорнутих у пелюшки. Очевидно, їх часто дарували як подяку стурбовані матері, коли їхні немовлята одужували після хвороби.
Один з найдавніших записів про сповивання знаходимо в Новому Завіті, де йдеться про народження Ісуса, в Євангелії від Луки 2:6-2:7:
«І так це було, що, перебуваючи там, настали дні для її визволення. І вона породила свого первістка, сповила його та поклала його в ясла; бо в корчмі не було для них місця».
Сповивання, описані в Біблії, відбувалися за допомогою тканини разом зі зв'язаними смужками, схожими на бинт. Після народження немовляти пуповину перерізали та перев'язували, а потім дитину мили, натирали сіллю та олією, а потім обгортали смужками тканини. Це дозволяло зігрівати новонароджену дитину,а також існувало повір'я, що вони забезпечують прямий ріст кінцівок дитини. Ізраїль описується як несповитий, що є метафорою покинутості.
За часів Тюдорів сповивання включало обгортання новонародженої дитини лляними стрічками з голови до ніг, щоб не завдати дитині фізичних деформацій тіла. До чола та плечей кріпили пов'язку для фіксації голови. Немовлят сповивали таким способом від народження до досягнення ними 8 або 9 місяців.
Швейцарський хірург Фелікс Вюрц (бл. 1500 — бл. 1598) був першим, хто відкрито критикував певні чинники сповивання:
«Я також бачив рівних і прямих дітей, створених Богом і народжених у цей світ людьми, які, проте, стали згорбленими та кульгавими людьми, котрі так і не отримали прямих і здорових стегон… Крім того, я, наприклад, дозволив дитину покласти і зв'язати, щоб я міг бачити, як її сповивають. І тоді дійсно побачив, де все пішло не так… Однак, через непорозуміння, вони хотіли зв'язати її прямо, але насправді вони зв'язують її зігнутою і міцно затягують пов'язки так, що дитина не може бути вільною у своїх рухах»Вюрц (1612), с. 714 і далі.
У XVII столітті наукова думка щодо сповивання почала поступово видозмінюватися. Існував зв'язок між нехтуванням сповивання, особливо щодо годувальниць, які залишали немовлят під своєю опікою на тривалий час, не миючи та не втішаючи їх. Через понад сто років після Вюрца лікарі та філософи з Англії почали відкрито критикувати сповивання і зрештою вимагали його повного скасування. Британський філософ Джон Локк (1632—1704) у своїй публікації 1693 року «Деякі думки щодо освіти» відкинув сповивання, ставши лобістом ідеї взагалі не зв'язувати чи обмотувати немовлят. Ця думка була досить суперечливою в той час, але поступово набувала поширення спочатку в Англії, а пізніше в інших країнах Західної Європи.
Вільям Кадоган (1711—1797), здається, був першим лікарем, який виступав за повну відмову від сповивання. У своєму «Есе про медсестринство» 1748 року він висловив думку щодо поміркованого догляду за дітьми, їхнього сповивання, проблеми надто великої кількості одягу для немовлят та перегодовування. Він писав:
«Але окрім шкоди, що виникає через вагу та спеку через ці пелюшки, які так туго обмотують (стискують) тіло немовляти, що її кишечник не має місця, а кінцівки не мають свободи рухатися та напружуватися так вільно, як вони цього потребують. Це дуже шкідлива обставина, бо кінцівки, які не використовуються, ніколи не будуть міцними, а такі ніжні тіла не можуть витримувати великого тиску.Кадоган (1748), с. 10.» Філософи та лікарі у 18 столітті дедалі більше почали продвигати ідею щодо відмови від сповивання. Жан Жак Руссо писав у своїй книзі «Еміль, або про виховання» 1762 року:
«Дитина ледве вийшла з материнської лона, ледве почала рухатися та розгинати кінцівки, а натомість її стискують нові пути. Спочатку сповивають у пелюшки, кладуть з фіксованою головою, витягнутими ногами та руками вздовж боків; потім обмотують білизною та всілякими бинтами, щоб вона не могла рухатися […]. Звідки походить цей нерозумний звичай? З неприродної практики. Оскільки матері зневажають свій головний обов'язок і не бажають годувати власних дітей, їм доводиться довіряти їх найманим жінкам. Таким чином, ті стають „матерями“ для чужих дітей, які за своєю природою так мало для них значать, що вони прагнуть лише уникнути клопіт. За дитиною, яку не сповивають, потрібен постійний нагляд; добре сповиту її кидають у кут, а її крики ігноруються […]. Чомусь стверджують, що немовлята, яких залишають не сповитими, тобто вільними, прийматимуть неправильні пози та робитимуть рухи, які можуть зашкодити правильному розвитку їхніх кінцівок. Це одне з марних обґрунтувань наших хибних звичаїв, які спростовуються попереднім досвідом. Серед безлічі дітей, котрі виростають, повноцінно використовуючи свої кінцівки серед народів, мудріших за нас, ви ніколи не знайдете жодного, хто б завдав собі шкоди чи калічив себе; їхні рухи надто слабкі, щоб бути небезпечними, і коли вони приймають небезпечну позу, то спричинений біль змушує їх прийняти інше положення».
Хоча прийом сповивання втратив свою популярність у західному світі, натомість більшість східних культур та племен досі користуються ним.
На середньовічних картинах із зображенням Мадонни з немовлям, сповитих смужками тканин, тепер замінені на світлини із бавовняними ковдрами для приймання дітей, бавовняними мусліновими пелюшками або спеціалізованими дитячими пелюшками з «крилами». Сучасне сповивання набирає більшої популярності як засіб заспокоєння дратівливих немовлят і з метою для довшого сну з меншою кількістю пробуджень. З початку 1990-х років медична спільнота рекомендує класти немовлят спати на спину, щоб зменшити ризик синдрому раптової дитячої смерті (СРДС). Оскільки сповиті діти краще сплять у положенні на спині, тому сповивання стає дедалі популярнішим та навіть рекомендованим, щоб батьки уникали небезпечного положення для сну на животі. Сповивання також запобігає самопробудженню новонароджених за допомогою рефлексу Моро.
Малюкові може противитися сповиванню, якщо використовувати ковдру замалого розміру. Важливо, щоб тканина чи ковдра не були розхистані, а дитина залишалася загорнутою під час сну. Сповивання дитини може спричини перегрів, якщо доглядальниця використовує кілька занадто товстих ковдр або товсту пухнасту тканину, що створює надмірну теплоізоляцію.
Сучасні спеціалізовані дитячі пелюшки розроблені таким чином, щоб сповивати дитину було простіше, на відміну від традиційної квадратної ковдри. Зазвичай це тканинні рядна у формі трикутника, літери «Т» або «Y» з «крилами», які складаються навколо тулуба дитини, опускаються на плечі дитини чи кладуться під немовлям. Деякі з цих виробів використовують липучки або інші застібки. Деякі батьки віддають перевагу спеціалізованому пристрою через відносну простоту використання або ж віддають перевагу великій квадратній ковдрі чи пелюшці для прийому дітей, оскільки вони можуть отримати щільнішу та індивідуальну посадку, а дитина не переросте ковдру.
Щоб уникнути ризику дисплазії кульшового суглоба, сповивання слід проводити таким чином, щоб дитина могла вільно рухати ніжками в стегнах. Це легше зробити за допомогою великої ковдри, яка може утримувати руки на місці, водночас забезпечуючи гнучкість ніг, і все це сприяючи правильному розвитку стегон.
До того часу, як дитина навчиться перевертатися, часто приблизно у 4–5 місяців, батьки та опікуни повинні перевести дитину з пеленання на менш обмежувальне покриття для сну. Якщо дитина може перевертатися, то важливо, щоб вона могла використовувати свої руки та ручки, щоб регулювати положення голови після перевертання. Традиційне сповивання використовує плоскі нитки для прив'язування немовлят; потрібно бути обережним, щоб не зав'язувати їх занадто сильно, інакше кровотік буде обмежений.
Регіональні відмінності Не зважаючи на застереження, сповивання досі практикується в усьому світі. У деяких країнах воно залишається стандартним методом лікування немовлят. Наприклад, у Туреччині 93,1% усіх немовлят сповивають традиційним способом. Згідно з даними Фонду людських відносин (HRAF), у 39% усіх задокументованих сучасних неіндустріалізованих культур використовується практика сповивання; ще 19% застосовують інші методи обмеження рухів немовлят. Деякі автори припускають, що популярність сповивання зростає в США, Великій Британії та Нідерландах. Британське дослідження показало, що 19,4% немовлят сповивають уночі. Німецькі батьки сповивання не використовується як рутинний засіб догляду. Наприклад, у стандартній роботі Папусека про регуляторні порушення взагалі не згадується сповивання. Розвиток моторики Два дослідження, проведені серед корінних народів Америки, не показали уповільнення початку ходьби, спричиненої обмеженням використання колиски. У період розвитку моторики явні затримки розвитку проявляються навіть за наявності незначних обмежень. Дослідження японських науковців доводять, що використання кошика-колиски (ejiko) призводить до уповільнення початку ходьби. Давніші дослідження австрійців визначили, що у албанських немовлят, спостерігалася затримка здатності повзати та дотягуватися до речей руками. Це свідчить про необхідність подальшого суттєвого наукового роз'яснення щодо порушення моторних навичок під час сповивання.
Синдром раптової смерті немовлят Як впливає сповивання на синдром раптової дитячої смерті (СРДС), досі викликає протиріччя. У 2016 році виявлені попередні докази того, що сповивання збільшує ризик синдрому раптової дитячої смерті (СРДС), особливо серед немовлят, яких кладуть на живіт або на бік під час сну.