Битва за Дрогобич 1944 року — це бойові дії у Дрогобицькому районі, що тривали з 5 по 7 серпня 1944 року в межах Львівсько-Сандомирської операції. Метою радянського наступу було оволодіння Дрогобицько-Бориславським нафтовим басейном. Окремі відносно великі бої точилися безпосередньо в Дрогобичі та Бориславі. У результаті серії зіткнень німецькі війська залишили нафтовий басейн.

Передумови Ще до початку Львівсько-Сандомирської операції в Дрогобицько-Бориславському нафтовому басейні значно активізувалася діяльність радянських партизанських загонів. Так, 22 травня 1944 року в район Борислава — Дрогобича прибула Партизанська бригада імені Й. В. Сталіна під командуванням полковника Михайла Шукаєва. За майже два місяці бригада підірвала 21 німецький ешелон, зруйнувала 6 залізничних і шосейних мостів, підпалила 64 нафтові свердловини, організувала 16 засідок, провела 9 боїв із німецькими військами та 2 бої з підрозділами УПА. Паралельно червоні партизани збирали серед місцевого населення інформацію про українське підпілля, складаючи списки діячів ОУН(б).

У ході першої частини Львівсько-Сандомирської операції німецька група армій «Північна Україна» зазнала тяжких втрат і була розколота на дві частини. У зв’язку з цим радянське командування ухвалило рішення розвинути прорив у напрямку Дрогобича, щоб остаточно розгромити німецько-угорські війська в передгір’ях Карпат.

Ще напередодні підходу радянських військ німецька адміністрація розпочала термінову евакуацію своїх установ із Дрогобича. Разом із ними на захід виїхала частина місцевих мешканців, які намагалися уникнути повернення радянської влади.

Хід битви У межах прориву арміями лівого крила в ході першого етапу Львівсько-Сандомирської операції підрозділи Червоної армії просувалися до Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну зі сходу. 167-ма стрілецька дивізія, яка згодом відіграє ключову роль у штурмі Дрогобича, просувалася з району села Криниця; тоді як 30-та стрілецька дивізія, що пізніше займе місто Трускавець, рухалася від Стрия автошляхом Дрогобич — Стрий.

Напередодні, 5 серпня, 167-ма стрілецька дивізія під час руху з району села Криниця натрапила на запеклий опір підрозділів німецької 75-ї піхотної дивізії, які тримали оборону на лінії Меденичі — Коросниця. Задля прориву ворожих позицій 5 серпня радянські війська розпочали штурм Меденичів та Коросниці. За артилерійської підтримки 576-го артилерійського полку та 177-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону 167-ї СД радянська піхота завдала серйозних втрат противнику й змусила його відступити в бік Дрогобича. Водночас окрема зенітно-кулеметна рота 167-ї стрілецької дивізії на чотирьох автомобілях зі стаціонарними кулеметами ДШК отримала наказ переслідувати відступаючого ворога в напрямку села Рихтичі, щоб не дати йому закріпитися на підступах до міста.

У ході німецького відступу радянські війська просунулися на захід — до лінії Биків — Брониця — Снятинка — Залужани. Під час виходу на ці рубежі противник серйозного опору не чинив, обмежуючись оборонними сутичками окремих малих піхотних груп уздовж доріг, щоб уповільнити радянський наступ. Такі боєзіткнення відбулися 6 серпня в районі села Залужани, де після перестрілки німецький заслін відступив до Снятинки, а також на підступах до Старого Села, де німецький підрозділ зайняв височину, зупинив радянський авангард і змусив його чекати на підкріплення.

Уже вранці 6 серпня 1944 року частини Червоної армії розпочали безпосередній штурм Дрогобича. Наступ здійснювався з трьох напрямків: зі сходу — окремими підрозділами 167-ї стрілецької дивізії, яким довелося форсувати річку Тисмениця під щільним кулеметно-артилерійським вогнем противника, що напередодні підірвав міст; з півночі — де 177-й окремий винищувально-протитанковий артилерійський дивізіон 167-ї стрілецької дивізії прорвався до Нафтопереробного заводу № 1 і після нетривалого бою на території підприємства зумів вибити звідти противника та закріпитися; третій напрямок штурму наразі достеменно не встановлено.

Оскільки німецьке командування усвідомлювало наступальний потенціал Червоної армії, ще напередодні штурму міста Нафтопереробний завод № 1 був замінований. Німці планували підірвати найбільше нафтопереробне підприємство регіону, щоб його потужності не дісталися наступаючим силам. Однак через високу інтенсивність боїв, у ході яких, за радянськими джерелами, було вбито до 30 німецьких військовослужбовців, організувати планомірний підрив заводу не вдалося. Провідну роль у бою за Нафтопереробний завод № 1 радянська історіографія віддає взводу під командуванням лейтенанта Пустовалова, приписуючи йому порятунок підприємства від знищення.

У підсумку, після двогодинного штурму міста, за радянськими даними, о 8:30 ранку німецький гарнізон припинив опір. Радянські війська увійшли в місто, практично не зустрівши спротиву чи взаємодії з боку нечисленного місцевого населення, що залишалося в Дрогобичі.Загиблих радянських воїнів у боях за Дрогобич поховали в братських могилах на території колишнього Меморіалу Слави «Кладовище радянських воїнів». У 2025 році останки 137 осіб були перепоховані в індивідуальних могилах на новому місці.

Того ж дня о 5 годині ранку радянські війська зайняли Трускавець і продовжили наступ у напрямку Борислава, де зустріли організований німецький опір. Під час оборони Борислава німецькі війська застосували тактику «випаленої землі»: вони підпалили понад 18 нафтових вишок, затопили озокеритні шахти, підірвали нафтопроводи та газопроводи, повністю вивели з ладу всі газопереробні заводи.

7 серпня 1944 року радянські війська повністю заволоділи Бориславом.

За підсумками боїв у Бориславі було знищено 835 житлових будинків, 7 робітничих клубів і кінотеатр. Радянські дослідники оцінили загальну шкоду, завдану місту, у понад 113 мільйонів карбованців.

Див. також

Бомбардування Дрогобича під час Другої світової війни Вічний вогонь (Дрогобич)

Примітки