Генріх (Іпполі́тович) Семира́дський, Генрик Семирадзький (; , Новобілгород (нині селище Печеніги), Харківська губернія, Російська імперія — 23 серпня 1902, Стшалкув (Лодзинське воєводство)) — Польський художник, представник пізнього монументального академізму. Працював переважно в Римі.

Життєпис Народився в селі Новобілгород (нині селище Печеніги) біля Харкова в польській родині, син офіцера на службі в царської армії.

Його батьки Гіпполіт та Міхаліна Семирадські були в добрих стосунках з видатним правознавцем і письменником Антоном Григоровичем Станіславським у часи його роботи в Харківському університеті.Robert Antoni Stanislawski

Освіту здобував у Харківській гімназії та Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет.

Навчався малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого (1825—1913) — одного з наймолодших учнів Карла Брюллова, останнього з української групи брюлловців. Художник Безперчий зберіг заповіти академізму Брюллова й зумів прищепити їх наперекір духові часу молодому Семирадському, що серед розпалу боротьби з класичністю та академізмом залишився блискучим академістом.

Мав хист до живопису змалку, тому перебрався в Петербург, де навчався в Академії мистецтв. За успіхи в навчанні дістав державну стипендію на шість років і можливість стажуватися за кордоном. Рік працював у місті Мюнхен (1871), де навчався в Карла фон Пілоті. З 1873 року він у Римі. Тоді саме дістав звання академіка й одружився з Марією Прушинською.

Жив і працював головно за кордоном, але виконував замовлення і в Російській імперії. Найзначніше з них — стінопис північного крила на хорах храму Христа Спасителя у Москві.

За багатофігурну композицію «Світочі християнства», що зображала першомучеників християнства в добу імператора Нерона, дістав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Картину привезли на Всесвітню виставку до Парижа у 1878 році, де вона мала успіх, а художник отримав орден Почесного легіону. Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької й Туринської академій. Свого часу дуже популярний художник; слава його успішно конкурувала зі славою Яна Матейка. Є автором збереженої досі театральної завіси «Парнас» Львівського оперного театру.

У 1901 році Семирадський захворів і втратив мову. Восени він зустрівся у Лодзі з Генриком Сенкевичем. Незадовго до смерті за згодою лікарів він виїхав до Стшалково і там помер. Його поховали на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 24 вересня 1903 року прах був перенесений у крипту заслужених на Скалці в Кракові. Після похорону в Кракові пройшли урочисті заходи, які стали знаком подяки за подаровані художником свої картини Національному музею у Кракові.

Ушанування У Львові 1910 року вуличку, що сполучає сучасні вулиці Гіпсову та Коновальця, названо на пошанування Генріха Семирадського. 27 жовтня 2015 року в Харкові на будівлі бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відкрито пам'ятну таблицю на пошанування Генріха Семирадського. До дня народження Генріха Семирадського у 2015 році у північному корпусі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відкрито Художню галерею імені Генріха Семирадського, де регулярно проводяться мистецькі заходи й виставки. З ініціативи галереї планувалося встановлення ще однієї меморіальної дошки на честь художника. 29 січня 2025 року з нагоди 220-річчя Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна біля входу у галерею у північному корпусі університету відкрито пам'ятник Генріху Семирадському. Пам'ятник створений ще у 2021 році, однак його встановлення та відкриття відклали через карантинні обмеження та повномасштабне вторгнення.

Вибрані твори Полотна на сюжети зі стародавньої історії, а також євангельські сюжети «Діоген розбиває свою чашу» (1868) «Довіра Александра Македонського до лікаря Філіппа» (1870), Національний художній музей Республіки Білорусь, Мінськ «Римська оргія» (1872), Державний Російський музей, Санкт-Петербург «Гонителі християн біля входу до катакомб» (1874), приватна збірка, Москва «Грішниця» (1875), Державний Російський музей, Санкт-Петербург «Світочі християнства» (1876), Національний музей, Краків «Вхід Христа до Єрусалима» (1876) «Хрещення Господнє» (1878) «За прикладом богів» (1879), Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая, Ужгород «Ставок зі скульптурою Відпочинок Фавна» (1881), Національний музей, Варшава «Давній танець серед мечів» (1881), Державна Третьяковська галерея, Москва «Римська ідилія» (1885) «Христос у домі Марфи й Марії» (1886), Державний Російський музей, Санкт-Петербург «Фріна на святі Посейдона в Елефсіні» (1889) «Ісаврійські пірати, що продають свою здобич» (1889), Харківський художній музей, Харків «Спокуса святого Єроніма» (1889) «Свято Вакха» (1890) «Христос і самаритянка» (1890) «Парісів суд» (1892) «Дірцея на римському цирку» (1898) та ін. Інші історичні полотна «Шопен у князя Радзивілла» (1887, з історії Польщі) «Тризна воїнів Святослава» (1884, історії Київської Русі) Полотна побутового жанру «Відпочинок. Селянка» (1890)

Галерея

Примітки

Джерела Henryk Siemiradzki. In: Ulrich Thieme, Felix Becker u. a.: Allgemeines Lexikon der Bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart. — Band 31, E. A. Seemann, Leipzig, 1937. — 95 s. — ISBN 978-83-923943-8-9. Anna Król Henryk Siemiradzki (1843—1902): katalog wystawy / Ewa Ryżewska-Kulawik (red.), Marek Wiatrowicz (red.), Jerzy Juruś (tłum.). — Stalowa Wola: Muzeum Regionalne, 2007. — ISBN 978-83-923943-8-9. Wiesława Górska Henryk Siemiradzki. — Warszawa: Edipresse Polska, 2007. — (Kolekcja Ludzie, Czasy, Dzieła: 37). — 95 s. — ISBN 978-83-7477-216-7. Сергеева В. Увековечена память талантливого художника / В. Сергеева // Харьковские известия. — 2015. — 29 октября.

Посилання

Henryk Siemiradzki (Pieczeniegi k. Charkowa, 1834 — Strzałkowo k. Radomska, 1902) Генріх Семирадський: біографія та картини // UaModna, 8 вересня 2015 Генріх Семирадський на сайті Українці в світі. Юлія Корсик Постать і творчість Г. Семирадського в річищі сучасної мистецтвознавчої науки / Ю. Корсик // Художня культура. Актуальні проблеми: збірник наукових праць. — 2009, випуск 9. — С. 410—437. У Харкові відкрили меморіальну дошку Генріху Семирадському Генрік Семирадський і Харківський університет