Сергій Валентинович Бедусенко ( 10 травня 1952, м. Чернівці) — український композитор, піаніст, поет, графік. Заслужений діяч мистецтв України (1997). Член НСКУ (1982), НСТДУ (1996).
Життєпис Народився 10 травня 1952 року у місті Чернівці.
1971 року закінчив Чернівецьке музичне училище.
З 1979 по 1985 роки працював завідувачем музичної частини Київського театру юного глядача. Є автором перших украінських рок-опер «Енеіда» на лібрето Івана Драча та Сергія Данченка за поемою Івана Котляревського (1985) та «Суд» на лібрето В. Кушпет за Борисом Олійником (1988). Прем'єри рок-опер відбулися на театральних сценах у Києві.
Пише вірші. Вийшли друком збірки поезій «Стихографика» (2000), «Голгофа мироздания» (2002), «Заастралье» (2003). Вийшов графічний альбом «Сьомий Вимір» (2003).
Основні твори 1979 — Соната для фортепіано №1 1979 — симфонія 1980 — Фортепіанний цикл на теми казок Ганса Крістіана Андерсена 1981 — Соната для фортепіано №2 1981 — Фортепіанний цикл на сюжети російських народних казок 1982 — Соната для гітари 1982 — Сюїта у класичному стилі 1983 — симфонія 1985 — рок-ораторія «Дзвони» (на слова Пабло Неруди) 1992 — арт-рок-містерія «Адам і Єва» (за власним лібрето) 1997 — Джаз-сюїта №1 1999 — Джаз-сюїта №2 2001 — Арт-сюїта 2002 — Компакт-диск «Коли збуваються мрії»
Музика до фільмів — «Крижані квіти»; реж. Юрій Тупицький — «Чоловік собаки Баскервілів»; реж. Станіслав Таюшев — «Фіктивний шлюб»; реж. Ю. Лірчиков
Музика для театру 1981 — мюзикл «Любов, джаз і чорт» Юозаса Ґрушаса (Київський академічний театр юного глядача) 1984 — музика до вистави «Візит старої дами» за п'єсою Фрідріха Дюрренматта; реж. Сергій Данченко (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) 1989 — балет «Ну, постривай!» (лібрето Олександра Балабана)
Нагороди 1982 — Лауреат республіканського фестивалю театрів «Прем’єри сезону» (м. Київ) 1990 — Лауреат фестивалю «Слов'янські театральні зустрічі» (м. Мінськ) 1996 — Лауреат Міжнародного театрального фестивалю мистецтв (м. Мюнхен) 1996 — Лауреат театральної премії «Київська пектораль»
Джерела Бедусенко Сергій Валентинович в Енциклопедії сучасної України