Йорцайт (), або йом га-зікарон () — це річниця смерті рідної або святої людини, а саме час, коли слід вшанувати його пам'ять прочитанням в синагозі молитви Кадіш, благодійними внесками та вивченням Тори.
Етимологія На мові їдиш, יאָרצײַט (йорцайт) — річниця, слово походить від יאָ (йор) — «рік» та צײַט (цайт) — «час», має пряму спорідненість до середньоверхньонімецького слова «jārzīt», яке також складається з jor — «рік» і zait — «час», зараз у німецькій мові є jahrzeit — ритуальне відзначення річниці смерті віруючого, та jahreszeit — пора року або сезон.
Значення Низка поминальних обрядів, якими відзначають йорцайт близьких родичів (батьків, дітей, братів, сестер, чоловіка, дружини), а також особливий церемоніал, встановлений для річниць смерті видатних особистостей і в пам'ять героїв народу, відбуваються за єврейським календарем.
Звичай відзначати йорцайт рідні має давню традицію, хоча він не встановлений галахою як обов'язковий, пов'язані із ним обряди докладно розглядаються в Шульхан арух та інших рабинських трудах.
Припис Талмуда шанувати батьків і після їхньої смерті (Кид. 31б) вже в період амораїв реалізувалося у дотриманні річниці смерті за батьком, а також за вчителем (Нед. 12а; Шву. 20б). З цитованого Раші (коментарі до Єв. 122а) респонсу епохи гаонів випливає, що в період амораїв було прийнято відзначати річницю смерті видатних вчених взагалі. Термін "йорцайт" вперше зустрічається в «Сефер га-мінгаґім» («Книга звичаїв») Іцхака Айзика Тирнау (XIV ст.) і настільки вкоренився в побуті, що ним користуються також багато громад східних євреїв (грузинських, бухарських, горських), у сефардів прийнятий термін нахала ('доля').
Традиції Прийнято, що в Шабат, що передує йорцайту, або в самий день йорцайту, якщо він збігається з Шабатом, чоловіка, який відзначає йорцайт, викликати до Тори як «мафтіра», і він веде Мусаф. Йому довіряють вести молитву Маарів ввечері під кінець Шабату. Якщо ж йорцайт збігається з понеділком або четвергом, то того, хто відзначає йорцайт, викликають до Тори. Після читання Тори саме він вимовляє «Хаци кадіш».
Відразу ж після заходу сонця, коли настає день йорцайту, запалюють «нер нешама» — , яка повинна горіти до часу цет га-кохавім (виходу зірок) на наступний день.
Якщо той, хто відзначає йорцайт, виконує функції хазана, перед ним запалюють п'ять свічок.
Прийнято вчити, в пам'ять про покійного, Тору або Мішну. Також прийнято вчити розділ з Мішни — в ім'я піднесення душі померлого (слова Мішна — משנה і нешама — נשמה (душа), складені з однакових івритських букв).
Порядок читання молитви Зазвичай молитву читають у день, й читають, приходячи на цвинтар. Спочатку читають перераховані нижче розділи Тегелім, а потім Їзкор.
Прийнято читати сім псалмів: 33, 16, 17, 72, 91, 104, 130. А потім зі 119 розділу — уривки, які починаються з букв, бажано юдеййського якщо мав, імені померлого (тільки його імені, без по батькові), а потім — уривки, які починаються з букв слова «нешама».
Потім читають молитву Ана гаШем Мале рахамім (її читають, коли вивчають Мішну на згадку про померлого — «…хай будуть вгодні Тобі наше [вивчення] Тори і наша молитва за душу такого-то, сина такого-то» тощо).
Якщо є міньян (десять чоловіків євреїв, яким від 13 років і більше), то вимовляють Кадіш та молитву Коль Мале рахамім — у день, коли читають Таханун.
Примітки
Див. також Їзкор