«До Едему» () — це науково-фантастичне оповідання британського письменника Артура Кларка, написане 1961 року й опубліковане в журналі «Емейзін сторіз». Оповідання, написане в той час, коли припущення про Венеру повністю базувалися на спостереженнях із Землі, описує, яким може бути середовище на поверхні другої планети від Сонця.
Сюжет Джеррі Гарфілд, інженер-штурман, та двоє вчених, Грем Гатчінс та Джордж Коулман, досліджують поверхню Венери в розвідувальній машині. Над ними постійні безперервні хмари і грози. Вони сподіваються досягти Південного полюса, де температура достатньо низька для дощу, хоча вода й буде киплячою. За тридцять миль від полюса їхній рух зупиняє уступ. Вони бачать висохлий водоспад на скелі попереду, що свідчить про наявність озер угорі. Гарфілд і Гатчінс виходять з машини та, одягнувши термокостюми, піднімаються на уступ. Вони йдуть сухим руслом річки та досягають озера, першої води, знайденої на Венері. Вони помічають чорну ділянку на краю озера, що рухається. Рослина, або колонія рослин, здається, наближається до них, але відступає, коли вони рухаються вперед. Гатчінс бере зразки та фотографії рухомого килима та розмірковує про його природу. Вони встановлюють герметичний намет і відпочивають. Після того, як Гарфілд і Гатчінс пішли, організм досягає покинутого табору та поглинає органічний матеріал з людських відходів, недопалків та паперових стаканчиків, що покинули земляни, не думаючи про наслідки міжпланетного забруднення. Земні бактерії та віруси починають вбивати килим. Історія створення життя на Венері закінчилася.
Примітки
Посилання В базі Internet Speculative Fiction Database