Міф про Осі́ріса — найрозробленіший та найвпливовіший сюжет в давньоєгипетській міфології. В ньому йдеться про вбивство бога Осіріса, прадавнього царя Єгипту, та його наслідки. Убивця Осіріса, його брат Сет, узурпує його трон. Тим часом дружина Осіріса, Ісіда, відновлює чоловікове тіло, завдяки чому він посмертно зачинає їхнього сина — Гора. Далі розповідь зосереджується на Горові, синові Ісіди й Осіріса, який спочатку постає як беззахисна дитина під опікою матері, а згодом стає суперником Сета в боротьбі за трон. Їхнє протистояння, часто досить жорстоке, завершується перемогою Гора, який відновлює маат (космічний та суспільний порядок) у Єгипті після неправедного правління Сета й довершує процес воскресіння Осіріса.
Зі своєю складною символікою цей Міф відіграє ключову роль у давньоєгипетських уявленнях про царську владу та спадкоємність, боротьбу між хаосом і порядком, а особливо про смерть і . А ще він розкриває сутнісну природу кожного з чотирьох богів, навколо яких обертається сюжет, і багато елементів їхнього культу в давньоєгипетській релігії походили саме з цього міфу.
Своєї основної форми міф про Осіріса набув у XXIV ст. до н. е. або й раніше. Багато його елементів виникли з релігійних уявлень, однак боротьба між Гором і Сетом, можливо, частково віддзеркалює реальний регіональний конфлікт у додинастичну або ранньодинастичну добу. Дослідники намагалися з'ясувати точний характер подій, що лягли в основу цього сюжету, проте не дійшли остаточних висновків.
Окремі частини міфу трапляються в найрізноманітніших єгипетських текстах, від заупокійних текстів і магічних заклинань до оповідань. Тому цей сюжет є докладнішим й зв'язнішим, ніж будь-який інший давньоєгипетський міф. Водночас жодне єгипетське джерело не подає повного викладу міфу, а наявні версії дуже різняться між собою. Грецькі та римські автори, зокрема Плутарх у творі «Про Ісіду та Осіріса», залишили більше відомостей, проте їхні свідчення не завжди точно відповідають єгипетським віруванням. Завдяки цим творам міф про Осіріса зберігся навіть після того, як більшість давньоєгипетських релігійних знань було втрачено, і залишається добре відомим і донині.
Джерела Міф про Осіріса справив глибокий вплив на давньоєгипетську релігію й мав велику популярність серед простих людей. Однією з причин цієї популярности є первинний релігійний сенс міфу, а саме можливість для будь-якої людини досягти приємного потойбічного життя. Інша причина полягає в тому, що персонажі та їхні емоції більше нагадують життя реальних людей, ніж у більшости єгипетських міфів, що робить історію привабливішою для широкого загалу. Зокрема, як зазначає єгиптолог , міф передає «сильне почуття сімейної вірности та відданости» у взаєминах між Осірісом, Ісідою та Гором.
Завдяки такій широкій популярности, міф трапляється в більшій кількости давніх текстів, ніж будь-який інший, і в надзвичайно широкому діапазоні єгипетських літературних стилів. Ці джерела ще й містять надзвичайно велику кількість подробиць. Давньоєгипетські міфи фрагментарні та неконкретні; наявність в них релігійних метафор була важливішою за зв'язність оповіді. Кожен текст, що містить міф або його фрагмент, може його переробити під свою конкретну мету, тож різні тексти подають суперечливі версії подій. Оскільки міф про Осіріса використовували в такій різноманітній формі, його версії часто суперечать одна одній. Проте сукупність цих фрагментів утворює зв'язнішу оповідь, ніж більшість єгипетських міфів.
Хоча постать Осіріса з'являється ще раніше в приватних гробницях, найдавніші згадки про сам міф містяться в Текстах пірамід — перших давньоєгипетських заупокійних текстах, вирізьблених на стінах поховальних камер у пірамідах наприкінці V династії, у XXIV столітті до н. е. Ці тексти, що складаються з різнорідних заклинань або «висловів», містять ідеї, які, ймовірно, сягають ще давніших часів. Їхня головна тема — потойбічне життя царя, похованого в піраміді, тому в них часто згадується міф про Осіріса, тісно пов'язаний з царською владою та потойбічним життям. Основні складові оповіді — смерть і воскресіння Осіріса, а також боротьба Гора й Сета — присутні у висловах Текстів пірамід. Пізніші заупокійні тексти, як-от Тексти саркофагів Середнього царства (бл. 2055—1650 рр. до н. е.) та Книга мертвих Нового царства (бл. 1550—1070 рр. до н. е.), також містять елементи цього міфу
Інші типи релігійних текстів також містять свідчення про існування міфу, зокрема два твори доби Середнього царства: та . Папірус описує коронацію Сенусерта I, а стела натякає на події щорічного свята Хояк. Ритуали обох цих свят відтворювали окремі епізоди міфу про Осіріса. Найповніший давньоєгипетський опис цього міфу міститься у Великому гімні Осірісу — написі XVIII династії (близько 1550—1292 рр. до н. е.), який подає загальний виклад усієї розповіді, але містить мало подробиць. Іншим важливим джерелом є так звана — релігійний наратив, що містить опис смерті Осіріса, а також розв'язання суперечки між Гором і Сетом. У цьому тексті царська влада, яку уособлюють Осіріс і Гор, пов'язується з Птахом — богом-творцем Мемфіса. Тривалий час вважали, що текст походить ще з епохи Стародавнього царства (близько 2686—2181 рр. до н. е.), тож його розглядали як джерело даних про найдавніші етапи формування міфу. Однак від 1970-х років єгиптологи дійшли висновку, що текст створено щонайраніше в період Нового царства.
Ритуали на честь Осіріса є ще одним важливим джерелом інформації. Деякі з цих текстів збереглися на стінах храмів, що належать до доби Нового царства, епохи Птолемеїв (323–30 рр. до н. е.) або Римської епохи (30 р. до н. е. — IV ст. н. е.). Частину пізніх ритуальних текстів, у яких Ісіда та Нефтида оплакують смерть брата, було перероблено в заупокійні тексти. У них благання богинь були покликані пробудити Осіріса, а отже, й небіжчика, до нового життя.
Магічні лікувальні заклинання, які використовували єгиптяни всіх верств, є джерелом важливої частини міфу — тієї, де Гор отруюється або якось по-іншому хворіє, а Ісіда зцілює його. У цих заклинаннях хвора людина ототожнюється з Гором, щоб отримати користь від зусиль богині. Такі тексти відомі з папірусних копій, що слугували інструкціями для лікувальних ритуалів, а також із особливого типу різьблених кам'яних стел, знаних як циппус. Люди, які хотіли зцілитися, лили воду на ці циппуси — вважалося, що вода вбирає цілющу силу, яку містить текст, — і потім пили її в надії вилікувати недуги. Мотив дитини, що перебуває в небезпеці але захищена магією, трапляється також на різьблених ритуальних жезлах Середнього царства, створених за кілька століть до появи докладніших лікувальних заклинань, які вже прямо пов'язують цей мотив із міфом про Осіріса.
Епізоди з міфу також записувались у творах, які, ймовірно, мали розважальний характер. Серед них особливо вирізняється «Суперечка Гора з Сетом» — гумористичний переказ кількох епізодів суперництва між двома божествами, що датується XX династією (близько 1190—1070 рр. до н. е.). У ньому яскраво змальовано характери богів; зі слів єгиптолога , «Гор постає фізично слабким, але кмітливим і схожим на пустотливого Пака, Сетх [Сет] — силачем-блазнем із обмеженим розумом, Ре-Горахті (Ра) — упередженим і сердитим суддею, а Осіріс — язикатим буркотуном із їдким гумором». Попри свій нетиповий характер, «Суперечка» містить багато найдавніших епізодів божественного конфлікту, причому події в ньому відбуваються в тому ж порядку, що й у значно пізніших версіях, що свідчить про формування традиційної послідовности подій на момент написання розповіді.
Давньогрецькі та римські автори, які описували єгипетську релігію в пізніший період її існування, записали значну частину міфу про Осіріса. Геродот у V столітті до нашої ери згадував частини цього міфу у своїй «Історії», а через чотири століття Діодор Сицилійський подав його короткий виклад в «Історичній бібліотеці» . На початку II ст. н. е. Плутарх створив найповніший античний виклад цього міфу в творі «Про Ісіду та Осіріса», де проаналізував єгипетські релігійні вірування. Саме версію Плутарха найчастіше переказують у сучасних популярних творах. Однак праці цих класичних авторів можуть давати спотворене уявлення про єгипетські вірування. Наприклад, у «Про Ісіду та Осіріса» Плутарх подає багато інтерпретацій єгипетських вірувань, сформованих під впливом різних грецьких філософських уявлень, а його версія міфу містить епізоди, що не мають відомих відповідників у єгипетських переказах. Ґріффітс дійшов висновку, що деякі елементи цього викладу запозичено з грецької міфології, і що загалом твір не ґрунтується безпосередньо на єгипетських джерелах. Його колега , навпаки, припускав, що в храмах могли зберігатися записи міфів, які згодом були втрачені, і саме з них Плутарх можливо черпав матеріал для свого викладу.
Синопсис
Смерть і воскресіння Осіріса На початку оповіді Осіріс править Єгиптом, успадкувавши владу від своїх пращурів, чий рід тягнеться аж до творця світу — Ра або Атума. Його царицею є Ісіда. Осіріс, Ісіда та його вбивця Сет — це діти бога землі Ґеба та богині неба Нут. Про царювання Осіріса з єгипетських джерел відомо небагато: розповідається насамперед про його смерть та події, що відбулися після неї. Осіріс пов'язується з життєдайною силою, праведним царюванням та правилами маат — ідеальним світопорядком, підтримання якого було однією з головних засад давньоєгипетської культури. Сет, натомість, тісно пов'язується з насильством і хаосом. Тому вбивство Осіріса символізує боротьбу між порядком і безладом, а також руйнування життя смертю
Деякі версії міфу пояснюють чому Сет задумав убити Осіріса. В одному з заклинаннь у Текстах пірамід сказано, що Сет мститься за удар ногою, завданий Осірісом, тоді як у тексті Пізнього періоду Сет скаржиться на те, що Осіріс мав інтимний зв'язок з Нефтидою — дружиною Сета і четвертою дитиною Геба та Нут. Сам акт убивства часто згадується, але ніколи не описується прямо. Єгиптяни вірили, що записане слово може впливати на дійсність, тому уникали прямих описів вкрай негативних подій, таких як смерть Осіріса. Іноді вони взагалі заперечували факт його смерті, хоча більшість переказів ясно свідчить про те, що його було вбито. У деяких варіантах міфу Сет, щоб убити Осіріса, прибирає подобу дикої тварини, як-от крокодила чи бика; в інших мається на увазі, що труп Осіріса кидають у воду або топлять його. Саме ця версія дала початок давньоєгипетському переконанню, ніби ті, хто потонув у Нілі, є священними. Навіть особа жертви іноді міняється: у деяких оповідях Сет убиває бога Хароеріса (старшу форму Гора), а за його смерть потім мстить інший Гор — син Хароеріса та Ісіди.
На кінець Нового царства сформувався переказ, що Сет розчленував тіло Осіріса й розкидав шматки по всьому Єгипту. Культові центри Осіріса по всій країні запевняли, що саме біля них було знайдено тіло або певні його частини. За деякими версіями, розчленованих частин було сорок дві, тобто по одній на кожен єгипетський ном. Таким чином, бог царської влади стає втіленням самого свого царства.
Після смерті Осіріса настає або міжцарв'я, або період, коли царський трон узурпує Сет. Тим часом Ісіда з допомогою Нефтиди шукає тіло свого чоловіка. Коли богині шукають чи оплакують Осіріса, їх часто порівнюють із соколами або шуліками, можливо, тому, що ці птахи пролітають великі відстані в пошуках падла, або тому, що єгиптяни пов'язували їхні жалібні крики з голосінням за померлими, чи через зв'язок богинь з Гором, якого часто зображували у вигляді сокола. У Новому царстві, коли смерть і воскресіння Осіріса почали пов'язувати з щорічним розливом Нілу, що удобрював єгипетський ґрунт, води річки ототожнювали зі сльозами жалоби Ісіди, або з тілесними рідинами Осіріса. Отож, Осіріс уособлював життєдайну божественну силу, присутню у водах річки і в рослинах, що зростали після розливу.