Історія міста Алушта починається з VI століття.
До заснування міста Ранні археологічні знахідки на території Алушти — епохи неоліту. У X-V ст. до н. е. Алуштинську долину населяють таври, що побудували у околицях Алушти циклопічні стіни, що збереглися до наших днів, і дольмени. Таврські поселення у IV-III ст. до н. е. змінюються давньогрецькими і римськими.
Середні віки
Перша письмова згадка про Алушту припадає на VI століття, візантійський письменник Прокопом з кесарії в трактаті «Про споруди імператора Юстиніана» згадує будівництво тут фортеці Алустон за наказом візантійського імператора Юстиніана I. Територія Алушти була у сфері впливу аланів, гунів, скіфів, готів, Хозарського каганату, Улусу Джучі (Золотої Орди). Фортеця Алустон була важливою складовою оборонної системи, створеної візантійцями в районі Ангарського перевалу в Кримських горах для захисту від кочівників.
За однією з версій, назва Алушта походить від грецького αλυσίδα [алюсіда], тобто «ланцюг». Філолог О. М. Трубачов виокремлював у назві індоєвропейську основу sal-, що означає «вода, що тече» і корінь -ostha — «уста». Отримане тлумачення «гірське гирло» вдало відображає характер місця розташування Алушти, від якої починаються дороги, що ведуть через гірські перевали до внутрішніх районів півострова. Прихильники готської теорії запевняють, що назва міста походить від німецького слова alusta («вільхова»). Обґрунтовуючи свою думку, вони посилаються не тільки на велику кількість вільхових дерев, які тут ростуть, але також на перебування давніх германців у Криму в епоху пізньої античності і раннього середньовіччя, про що свідчать археологічні дослідження.
В ході археологічних розкопок в Алушті були знайдені залишки церкви та середньовічного цвинтаря, які існували з X по XVIII ст. Вивчення виявлених тут надгробків дозволило встановити, що більшість місцевого населення в той час використовувало грецьку мову.Верменич Я. В. Алушта // Протягом Середніх віків Алушта була значним береговим опорним пунктом для всіх держав, які володіли Південним узбережжям Криму: Римської (Візантійської) імперії, Хазарського каганату, князівства Феодоро, Генуезької республіки.
У VI-VIII століттях Алушта і узбережжя до Аювдага входять у володіння легендарної цариці Феодори.
VI століття — Візантія зводить фортецю Алустон
VIII-IX століття — виникнення поблизу Алушти городища Фуна.
X—XI століття — фортеця Алустон перетворюється на місто, населене ремісниками, рибаками і торгівцями.
У середині XII століття арабський мандрівник Абу Абдаллах Мухаммед аль-Ідрісиі згадує Алушту (Шалусту) в творі «Географічні розваги», називаючи її «важливим приморським містом».
У XIV столітті князівство Феодоро побудувало поблизу Алушти фортецю Фуна.
У 1239 році Алушта зруйнована під час походуу монголів. Також візантійська фортеця була сильно пошкоджена монголами у 1278 році.У 1380-81 — 1475 роках існувала генуезька колонія в Алушті. Тут був особливий генуезький консул, єпископ, знаходилася єпископська кафедра. У цей період перебудована фортеця, одна з башт якої збереглася до наших днів.
У період правління генуезців Алушта була одним із укріплених пунктів капітанства Готія (частина генуезьких володінь у Криму). Фортеця, разом із Ялтою та Гурзуфом, мала обладнану ще візантійцями пристань, що робило її «яблуком розбрату» між генуезцями та князівством Феодоро. Генуезці почали її відновлення на початку 1420-х років, а в 1460-х роках повністю перебудували. Власник Лусти Дербіберді, ймовірно, був місцевим феодалом, який перебував на службі у генуезців, але водночас був васалом Феодоро (його статус визначали як «двопідданство»). До сьогодні збереглися лише дві вежі середньовічної фортеці.
Модерний час
У 1475 р році Алушта захоплена османами. Фортеця зруйнована, місто стало селом Судацького кадилика санджака Кефе. У 1757 році Алушту віддано силяхтару (чиновникові другого розряду) Ісламу. В середині XVIII ст. тут налічувалося близько 40 хат, побудованих з решток зруйнованого фортечного муру.
У 1771 році під час російсько-турецької війни Крим був виведений з підпорядкування Османської імперії. У 1778 році на вимогу Катерини ІІ більшість християнського населення півострова було насильно виселено у російське Приазов'я.
У 1774 році, після укладення Кючук-Кайнарджійського миру хан Сахіб II Ґерай видав указ про включення османського санджака Кєфє до складу ханства. 22 липня 1774 року відбулась битва османського десанту Гаджи-Алі-бея з декількох тисяч воїнів проти 150 російських єгерів, що закріпилися в руїнах генуезької фортеці та програли. Яничарський кістяк десанту був розбитий корпусом В. П. Мусіна-Пушкіна біля села Шума на північ від Алушти.
У 1783 році Алушту анексувала Російська імперія, на цей момент в місті було близько 50 хат, що приліпилися до башт генуезької фортеці. Алушта стала центром волості Ялтинського повіту. Населення на 1805 рік: 208 осіб, усі кримські татари.
У 1826 році закінчено будівництво гравійного шосе Сімферополь-Алушта. У 1833 році Микола I затвердив проєкт великого храму, автором якого став одеський архітектор Г. І. Торічеллі. У 1842 році в Алушті освячена церква Феодора Стратилата.
У 1856 році в урочищі Савлух-Су заснований Козьмо-Дем'янівський монастир.
За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Алушта Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (391 чоловік та 372 жінки), налічувалось 120 дворових господарств, існували православна церква, 2 мечеті, карантинна застава, митний пост, волосне правління, станова квартира, поштова станція й відділення, руїни фортеці.
Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Алуштинської волості, мешкало 738 осіб, налічувалось 121 дворове господарство, існували православна церква, 2 мечеті, школа, аптека, 13 лавок, 2 готелі, харчевня, винокурний завод. За версту — винокурний завод. За 3 версти — 2 винокурних заводи. За 5 верст — винокурний завод. За 15 верст — 3 винокурних заводи. За 18 верст — винокурня..
У 1896 році в Алушті жив і працював український письменник М. Коцюбинський.
.
Наприкінці XIX — на початку XX століття Алушта почала набувати популярності як курорт, і в 1902 році отримала статус безповітного міста.
У 1907 році в місті оселився Мустафа Мурза Давидович (у низці джерел — Давидов). Того ж року його було обрано міським старостою (фактичним керівником міста), а також головою Алуштинського товариства взаємного кредиту та Мусульманського благодійного товариства. На момент його обрання Алушта, щойно набувши статусу міста, опинилася у скрутному фінансовому стані через відсутність власних земельних угідь та сформованих джерел бюджетних доходів.
Походивши зі старовинного роду литовських татар та здобувши вищу військову освіту в Московському кадетському корпусі, Давидович поєднав європейський раціоналізм в адмініструванні з глибоким розумінням традиційного устрою місцевого населення. За його ініціативи було зведено капітальний кам'яний будинок, у якому розмістилися міське управління, банківські установи, контрольна лабораторія та торгівельні заклади, що стало основою комунальної власності Алушти. У сфері транспортної та рекреаційної інфраструктури під його керівництвом було прокладено Приморську дорогу до дачного району Тирнак, впроваджено централізоване водопостачання, систему вуличного освітлення, здійснено мощення ключових автошляхів та облаштовано міський сад «Яли-Бахча».
Окремою заслугою Давидовича стало заснування першої на Південному березі Криму служби Санітарного нагляду, що мало вирішальне значення для формування іміджу Алушти як безпечного та впорядкованого курорту. У освітньо-гуманітарній сфері Мустафа Давидович виступав соратником видатного просвітителя Ісмаїла Гаспринського. Він послідовно відстоював необхідність світської освіти для молоді, створивши в Алушті приміщення для жіночого мектебе на 90 учениць, вище початкове училище та першу в Криму школу рукоділля для дівчат-мусульманок у 1913 році. Перебуваючи на посаді до своєї смерті в грудні 1914 року, він залишив фундаментальну спадщину, яка визначила вектор розвитку Алушти на десятиліття наперед.
Новітня історія З грудня 1917 року Алушта у складі Кримської Демократичної Республіки. У січні 1918 року місто захоплюють більшовики та створюють Радянську соціалістичну республіку Тавриди. Члени уряду недовго існуючої радянської республіки були схолені та розстріляні в Алушті. Їх тримали на дачі «Голубка»; після закінчення громадянської війни тіла розстріляних перепоховають в братській могилі.
У ніч на 22 квітня 1918 року в місті був створений Алуштинський Мусульманський комітет, який оголосив про взяття повноти цивільної влади у місті та прилеглих волостях. Головою Алуштинського Мусульманського комітету було обрано поручика Мухтара Хайретдінова, а військово-оперативний штаб очолив штаб-ротмистр Селім Муфті-заде.
У 1918—1919 роках в Алушті розташовувалися війська Антанти. У 1919 році навесні місто знову захоплюють більшовики та створюють Кримську радянську соціалістичну республіку.
У 1919—1920 роувх в Алушті розташовувалися війська Денікіна і Врангеля. З 14 листопада 1920 року місто остаточно під радянською окупацією. 25 грудня 1920 року видається Наказ Кримського ревкому «Про визначення курортних місцевостей загальнодержавного значення в Криму», у якому названа Алушта. Перша здравниця організована на колишній дачі Ліндена.
У 1923 році на базі 14 дач Професорського куточка створений будинок відпочинку Кримського союзу профспілок. Передмістя стало називатися Робочий куточок. Заснований Кримський державний заповідник.
Довгі роки тут жила перша російська жінка-лікар Н. П. Суслова. З її ініціативи в Професорському куточку відкрилася безкоштовна школа для сільських дітей. На честь М. О. Головкінського та Н. П. Суслової у селі Лазурне, біля підніжжя гори Кастель, встановлено пам'ятники.
Населення на 1926 рік: 4800 осіб, у тому числі: Кримські татари: 2070 Росіяни: 1450 Українці: 480 Євреї: 270 Греки: 250 Німці: 30 Вірмени: 20 Болгари: 10
1927 року стався Кримський землетрус, що заподіяв багато лиха місту.
У серпні 1938 року Алуштинський райвиконком очолив Ізмаїл Хайруллаєв. На посаді голови райвиконкому він здійснював загальне керівництво комунальним господарством, аграрним сектором та курортною інфраструктурою району аж до початку Німецько-радянської війни у 1941 році.
Станом на 1940 рік в Алушті діє 20 здравниць.
1941—1944 рр. — Алушта окупована німецько-румунськими військами. Після втрати Перекопа та Ішунських позицій частина радянських військ, будучи відрізаною, відступала через Алушту та Ялту Південнобережним шосе. До 4 листопада 1941 року німецькі та румунські частини зайняли місто. Під час відходу від Судака Південним берегом частини 48-ї ОКД разом із залишками 294-го та 297-го полків 184-ї СД вступили в бій 4 та 5 листопада 1941 року в районі Алушти і навіть займали місто, але не змогли прорватися і відійшли у гори.
Німецька окупація тривала з 4 листопада 1941 року по 15 квітня 1944 року. В навколишніх лісах та горах Кримського заповідника діяв Алуштинський партизанський загін, майже весь його початковий склад загинув у боях. Від рук окупантів загинуло понад 500 жителів Алушти, 231 особу вигнали на роботи до Німеччини. Місто ще більше знелюдніло після депортації кримських татар 18 травня 1944 року. В Алушті встановлено пам'ятники, присвячені цим військовим подіям.
Одразу після Другої світової війни в Алушті розпочалося активне відновлення. Вже до літа 1946 року курортний сезон відкрили 7 санаторіїв і Будинків відпочинку. До 1950 року запрацювали санаторії «Красное Криворожье», «Метро», Імені 9-го Травня, «Кучук-Ламбат», два нових корпуси санаторію «Рабочий уголок», Будинки відпочинку «Пищепром» та Московської Академії бронетанкових військ.