Ганс Карл Адольф фон Карловіц (; 25 березня 1858, Різа — 9 липня 1928, Штрігісталь) — німецький штабний офіцер і воєначальник, генерал піхоти Саксонської армії. Кавалер ордена Pour le Mérite з дубовим листям.

Біографія Адольф походив зі старовинної майссенської знатної родини Карловіців. Його батько, Георг Іоб фон Карловіц (1815—1886), був королівським саксонським придворним чиновником, а його мати, Іда (1828—1916), до шлюбу фон Кеннеріц, походила з баронської родини.

Після навчання в школі з 1871 року та закінчення Князівської школи в Гріммі в 1877 році, він вивчав право в Лейпцизькому університеті з 1877 року, де став членом студентського братства «Landsmannschaft Grimensia zu Leipzig».

У 1879 році Карловіц остаточно покинув навчання та розпочав офіцерську кар'єру в Саксонській армії. З 1885 по 1888 рік він навчався в Прусській військовій академії, а після її закінчення кілька разів служив у Генеральному штабі в Берліні. Після різних військових та штабних призначень, у квітні 1904 року він став начальником Генштабу 12-го армійського корпусу. У 1908 році він прийняв командування 100-м лейб-гренадерським полком. Навесні 1912 року він став почесним генерал-ад'ютантом короля Фрідріха Августа III, а в 1913 році був затверджений на посаді генерал-ад'ютанта короля, однак після призначення військовим міністром у травні 1914 року він зміг обіймати цю посаду лише кілька місяців.

Хоча військовий міністр фактично мав командувати армією у разі війни, Карловіц прийняв командування новоствореним 27-м резервним корпусом лише на початку вересня 1914 року. Його безпосередньому попереднику на посаді військового міністра, генерал-полковнику Максу фон Гаузену, було доручено командування 3-ю армією. Генерал-лейтенант у відставці Віктор фон Вільсдорф прийняв командування військовим міністерством у Дрездені, а згодом у жовтні 1915 року був призначений військовим міністром. Карловіц, якого 10 вересня 1914 року було підвищено до генерала піхоти, марно попереджав Верховне командування армії про передчасне розгортання свого корпусу.

Під час першої битви під Іпром стало очевидно, що Карловіц, який раніше не мав досвіду командування корпусом чи дивізією, був перевантажений своїм завданням командувача-генерала. Через хворобу серця він відмовився від командування наприкінці жовтня 1914 року. Після місяця одужання він отримав командування 12-ю резервною дивізією. У серпні 1915 року Карловіц прийняв командування 3-м резервним корпусом, яким він вміло керував в оборонних битвах під час російського весняного наступу 1916 року, а також силами, якими він командував у районі Сморгоні влітку того ж року.

У серпні 1917 року Карловіц змінив померлого генерала кінноти Максиміліана фон Лафферта на посаді командира 19-го армійського корпусу на Західному фронті. Він очолив цей корпус, що мав назву «Група Обер», в успішній наступальній операції під Армантьєром у квітні 1918 року.

На початку серпня 1918 року Карловіц отримав командування 9-ю армією, яка тримала оборону між річками Уаза та Ена. Після її розформування наприкінці вересня 1918 року він став командувачем 2-ї армії, яка воювала проти британської 4-ї армії під командуванням Роулінсона поблизу Камбре та Сен-Кантена.

14 січня 1919 року, у віці 60 років, він вийшов у відставку з військової служби та провів свої останні роки в Герсдорфі поблизу Росвайна. Він був одним з небагатьох саксонських генералів, які командували цілою армією під час Першої світової війни.

Карловіц помер 9 липня 1928 року в замку Герсдорф поблизу Росвайна та був похований на Дрезденському військовому цвинтарі (Північний цвинтар).

Сім'я 31 травня 1893 року в Дрездені Карловіц одружився з Еммою Пріскою фон Штігліц (10 грудня 1870, Дрезден — 26 січня 1947, Фрайберг), наймолодшою ​​дочкою саксонського генерал-лейтенанта Туйско фон Штігліца. У подружжя було четверо дітей:

Естер (1894—1946) — публіцистка, яка в 1914 році одружилася з графом Георгом цу Мюнстер-Лангелаге, який загинув у Першій світовій війні в 1916 році. У 1921 році одружилася з Арндтом фон Кірхбахом, теологом, начальником кафедрального собору та проповідником. Елізабет Шарлотта (Лізелотта) (1896—1962) — одружилася з графом Йоахімом фон Вальвіцом (1889—1944) у 1923 році. Рут (1898—1966) — в 1939 році одружилася з бароном Фердинандом фон Фюрстенбергом. Адольф (1900—1966) — доктор права, міністерський директор, у 1927 році одружився з баронесою Верою фон Лютвіц (нар. 1899), донькою генерала Гінко фон Лютвіца.

Звання

Фенріх портупеї (31 серпня 1879) Другий лейтенант (13 жовтня 1879; патент від 12 листопада 1879) Перший лейтенант (1 квітня 1887) Гауптман (16 грудня 1891) Майор без патенту (17 квітня 1898) — 16 листопада 1898 року отримав патент. Оберстлейтенант (22 січня 1904) Оберст (27 січня 1906) Генерал-майор (23 березня 1910; патент від 24 вересня 1910) Генерал-лейтенант (3 лютого 1913; патент від 22 березня 1913) Генерал піхоти без патенту (10 вересня 1914) — 5 квітня 1917 року отримав патент.

Нагороди

Орден Данеброг, лицарський хрест (Данія; 1889) Орден Альберта (Саксонія) лицарський хрест 1-го класу (20 квітня 1901) корона до лицарського хреста 1-го класу (11 вересня 1903) офіцерський хрест (24 травня 1907) командорський хрест 2-го класу (24 травня 1910) командорський хрест 1-го класу (15 січня 1914) великий хрест з мечами (11 травня 1917) Орден Корони (Пруссія) 3-го класу (24 вересня 1903) 2-го класу (19 вересня 1906) зірка до ордена 2-го класу (11 вересня 1912) Орден Заслуг (Саксонія) лицарський хрест 1-го класу (6 серпня 1904) командорський хрест 2-го класу (23 травня 1912) великий хрест з мечами (2 лютого 1915) Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 2-го класу (30 березня 1905) Орден Червоного орла 3-го класу (28 жовтня 1905) Орден дому Саксен-Ернестіне, командорський хрест 2-го класу (6 вересня 1906) Орден Меча, командорський хрест 1-го класу (Швеція; 13 січня 1911) Орден князя Данила I 1-го ступеня (Королівство Чорногорія; 15 червня 1912) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Військовий орден Святого Генріха лицарський хрест (24 січня 1916) командорський хрест 2-го класу (26 жовтня 1916) командорський хрест 1-го класу (5 травня 1918) Pour le Mérite з дубовим листям орден (29 липня 1917) дубове листя (25 травня 1918)

Примітки

Література

Regine Hengelhaupt: Carl Adolph von Carlowitz und Kuckuckstein. In: Dresdner Hefte. Bd. 69 (2002), 1, S. 53–58. Carl Adolph von Carlowitz. In: Mitteilungen des Freiberger Altertumsvereins. Bd. 85 (2000), S. 95–96. General der Infanterie Hans Carl Adolf von C. (1858—1928). In: Der Militärfriedhof Dresden Albertstadt (Der Nordfriedhof). Dresden 1998, S. 18f. Max Mechow: Namhafte CCer. Historia Academica, Band 8/9, S. 33–34. K. Unruh: Langemarck. Legende und Wirklichkeit. Koblenz 1986, S. 131f. Genealogisches Handbuch des Adels. Adelige Häuser A. Band VII, C. A. Starke Verlag, Limburg a. d. Lahn, 1965. E. v. Tschischwitz (Hrsg.): General von der Marwitz. Weltkriegsbriefe. Berlin 1940, S. 318—321. Hans Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, Band 1, S. 186 ff. Die sächsische Armee in den Friedensjahren. In: J. E. Hottenroth (Hrsg.): Sachsen in großer Zeit. Band 1, Leipzig 1923, S. 62–74. Deutsches Biographisches Jahrbuch. 10/1931 (1928), S. 31–34. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. Deutscher Uradel. 1920, 21. Jahrgang, Justus Perthes, Gotha. Kalender für den sächsischen Staatsbeamten auf das Jahr 1915. Dresden, 1915.

Посилання

Карловіц на сайті The Prussian Machine. Eintrag in Personen.Wiki der SLUB Dresden Eintrag im Nordisk familjebok 1923 (schwedisch) Jan Hoffmann: Die sächsische Armee im Deutschen Reich 1871 bis 1918 (PDF; 1,4 MB), Dresden 2006 General der Infanterie Adolph von Carlowitz auf www.deutsche-kriegsgeschichte.de, abgerufen am 7. Juni 2011