Граф Генріх LII Ройсс-Кестріцький (; 21 вересня 1763, Бад-Кестріц — 23 лютого 1851, Мюнхен) — німецький офіцер, генерал піхоти Баварської армії.
Життя Генріх LII був сином графа Генріха XXIII Ройсс-Шляйц-Кестріцького (1722–1787) та його дружини Ернестіни, уродженої графині Шенбург-Вексельбург (1736–1768).
30 червня 1780 року він вступив до тодішнього 2-го піхотного полку «Курпринц» у званні лейтенанта. 12 червня 1791 року Ройса було підвищено до майора 6-го фузилерського полку «Пфальцграф Вільгельм фон Біркенфельд», а 16 серпня 1793 року — до оберстлейтенанта 1-го гренадерського лейб-полку. З 4 червня 1796 по 5 жовтня 1798 року його перевели до 4-го гренадерського полку, після чого він повернувся до 1-го гренадерського лейб-полку.
Навесні 1800 року гренадерські частини були відокремлені від піхотних полків і сформовані в батальйони. Як командир одного з цих гренадерських батальйонів, він брав участь у поході проти Франції, призначений до 1-ї бригади під командуванням генерал-майора фон Деруа. 27 червня 1800 року він та його гренадери відзначилися в сутичці поблизу Нойбурга-на-Дунаї. Після підвищення до оберста Лейб-полку Ройсс брав участь у катастрофічній битві при Гогенліндені 3 грудня 1800 року. Хоча він зазнав важких втрат під час боїв біля Санкт-Крістофа поблизу Вассербурга-на-Інні та був відкинутий французами після запеклого опору, генерал Крістіан фон Цвейбрюкен виразно похвалив його зразкову поведінку.
Після мирного договору Ройсса викликали до Амберга для роботи в комісії з удосконалення всієї військової системи, яку очолював герцог Вільгельм. За власним проханням 20 червня 1803 року його було звільнено у званні генерал-майора запасу, але 8 лютого 1804 року його відкликали та призначили генерал-ад'ютантом піхоти курфюрста в званні генерал-майора.
В 1806 році його було направлено до Парижа. 25 березня 1807 року його було призначено начальником Генерального штабу Верховного командування 2-ї дивізії та на цій посаді він брав участь у війні проти Пруссії та Росії. Отримавши звання генерал-лейтенанта 1 січня 1811 року, він залишався на посаді генерал-ад'ютанта до кінця 1815 року. Вийшовши у відставку за власним проханням 8 грудня 1815 року, він був поновлений на попередній посаді 17 березня 1818 року. За наказом найвищої інстанції він був призначений капітулярем Ордена Святого Руперта та підвищений до генерала піхоти 11 лютого 1824 року.
У 1840 році Генріх LII став наступником на посаді графа Ройсс-Шляйц-Кестріцького після смерті старших братів, Генріха XLVII та Генріха XLIX, які не залишили дітей.
Невдовзі після смерті Максиміліана I Йозефа Ройсс втретє подав прохання про пенсію, яка була задоволена королівським указом. Йому було надано право продовжувати носити форму генерал-ад'ютанта. За наказом Людвіга I від 27 березня 1841 року замість титулу генерала піхоти мав використовуватися титул фельдцойгмайстра.
Фельдцойгмайстер граф Ройсс помер 23 лютого 1851 року в Мюнхені від пневмонії, неодруженим і бездітним. 26 лютого 1851 року його в сімейному склепі Деттінг. Його наступником на посаді графа Ройсс-Шляйц-Кестріцького став син його молодшого брата Генріха LV, граф Генріх LXXIII (1798–1855).
Нагороди
Курпфальц-Баварська військова відзнака (20 серпня 1800) Військовий орден Максиміліана Йозефа, командорський хрест (1 березня 1806) Орден «За заслуги» Баварської корони, великий хрест (1813)Ludwig von Coulon: Die Ritter-Orden, Ehren-Verdienst-Zeichen sowie die Orden adeliger Damen im Königreiche Bayern. München 1838. S. 76.
Вшанування пам'яті 26 березня 1842 року зовнішні укріплення фортеці Гермерсгайм XV та XVI отримали назву «Ройсс». У Гермерсгаймі також є вулиця Ройсса, названа на честь цих зовнішніх укріплень.
Примітки
Література
Baptist Schrettinger: Der Königlich Bayerische Militär-Max-Joseph-Orden und seine Mitglieder. R. Oldenbourg, München 1882. Hermann Helmes: Die Namens-Patrone der Festungswerke zu Germersheim. J. Lindauersche Buchhandlung, München 1903. Andreas Nerlich: Die Mumie des Königs General. Heinrich LII. Reuß-Köstritz. Die Lebensgeschichte eines bayerischen Generals zu Napoleons Zeiten. Selbstverlag, München 2016, ISBN 978-3-00-054636-5.