«Те, що тривожить мерців» () — повість жахів 2022 року Урсули Вернон, написана під псевдонімом Т. Кінгфішер. Вона основана на оповіданні Едгара Аллана По «Падіння дому Ашерів». Повість отримала схвалення критиків, вигравши премію «Локус» 2023 року за найкращий роман жахів і ставши фіналістом премії «Г'юго» 2023 року за найкращу повість.

Окреме продовження під назвою «Те, що бенкетує вночі» вийшло 13 лютого 2024 року.

Сюжет Відставний солдат Алекс Істон, колишній військовик галакської армії, отримує звістку, що його подруга дитинства Меделін Ашер помирає. Ка вирушає до родового маєтку Ашерів у Руравії та знаходить його в занедбаному стані, оточеного грибком та темним, тривожним каровим озером.

Родерік Ашер, брат-близнюк Меделін та підлеглий Істона, за ці роки став нервовим та кволим. Меделін невиліковно хвора, потерпає від каталепсії. Вона виглядає кахектичною, а Істона бентежить тонкий, майже прозорий пушок на її руках. Також присутні Євгенія Поттер, мікологиня; Джеймс Дентон, американський лікар; та Ангус, денщик Істона. Істон намагається переконати Меделін покинути занедбаний особняк заради власного здоров'я, але вона відмовляється.

Істон помічає, що зайці біля озера поводяться дивно, ніби вони заражені невідомою хворобою. Ка бачить дивні вогні, що рухаються в озері вночі. Меделін починає ходити уві сні, а її ходульна хода нагадує Істону про зайців. Істон припускає, що Меделін та зайці хворіють на одну й ту ж хворобу. Ка стріляє в зайця та намагається його препарувати, але мертвий заєць починає відповзати. Істон, наляканий, тікає назад до маєтку.

Меделін помирає; її тіло поміщають у крипту. Родерік стверджує, що чув, як вона стукає у двері крипти, намагаючись вибратися. Істон відвідує тіло Меделін і виявляє, що в неї зламана шия. Євгенія робить висновок, що зміни у волоссі Меделін були спричинені грибковими гіфами. Істон приводить її оглянути тіло, але воно тим часом зникло. Поки Родерік спить, інші препарують зайця і знаходять, що в ньому повно грибка. Туша продовжує рухатися самостійно, нібито контрольована зараженням.

Дентон зізнається, що Родерік убив Меделін, вважаючи її одержимою. Вони входять до спальні Родеріка, де знаходять Меделін, яка сидить на ліжку, її шия звисає під жахливим кутом. Меделін каже їм, що вона мертва щонайменше місяць; грибок з озера реанімує її тіло. Меделін каже їм, що озеро свідоме і розумне, і що воно вчиться спілкуватися з ними. Вона просить Істона дозволити йому заразити кана, давши йому притулок після того, як її тіло розкладеться. Істон і Дентон тікають; Родерік залишається, щоб спалити будинок, в якому він з тілом Меделін перебуває всередині. Ті, що вижили, отруюють озеро сіркою, вбиваючи решту грибка.

Прийняття Журнал Publishers Weekly відзначив у книжці Кінгфішер «видатну роботу з персонажами та мальовничі описи, що надовго залишаються в пам'яті», назвавши роман «справді моторошним і надзвичайно приємним для читання». У статті для Booklist Ерін Дауні Говертон назвала роман «заразливим новим поглядом на класичний готичний горор», зазначивши, що він «привабить шанувальників класики, як-от роману „Поворот гвинта“ Генрі Джеймса, а також тих, хто любить сучасний екологічний жах, на кшталт „Знищення“ (2014) Джеффа Вандермеєра та англійські фолкфільми жахів, наприклад „У Землі“ (2021)».

У статті для Paste Лейсі Боґер Мілас зазначила, що «кожне слово з повісті „Те, що тривожить мерців“ здається ретельно підібраним і свідомо розташованим для досягнення максимального емоційного ефекту». Мілас високо оцінила персонажів Кінгфішер, особливо зазначивши, що «Меделін Ашер надано як присутність у сюжеті, так і захопливий рівень самостійності, якого в оригіналі По їй практично не дає; і хоча кінець її історії той самий — як і має бути — шлях до неминучої смерті виявляється значно цікавішим».

Джейсон Арчболд з Chicago Review of Books писав, що повість «Те, що тривожить мерців» переносить оригінальне оповідання «на територію сучасної політики ідентичності та водночас піджанру боді-горору». Арчболд високо оцінив розширення «невеликого складу дещо двовимірних особистостей», зокрема зазначивши, що «грибкові нарости, які розмножуються навколо маєтку Ашерів, можливо, найбільше виграють від переказу Кінгфішер, переходячи від простого опису до того, щоб бути по суті самостійним персонажем». Рецензія похвалила увагу Кінгфішер до персонажів, зазначивши, що горор, орієнтований на персонажів, майже завжди є ефективнішим за космічний горор. Водночас рецензія критикувала рішення Кінгфішер художньо змістити налаштування, написавши: «Очевидно, що Кінгфішер намагається зробити з По та гендером те, що Віктор Лаваль зробив із Лавкрафтом та расою в „Баладі про Чорного Тома“, або те, що Маргарет Етвуд зробила з „Одіссеєю“ Гомера в „Пенелопіаді“; проте ця лінза ні не відображає оригінал, ні не просуває ту історію, яку вона намагається розповісти».

Нагороди Рік Нагорода Категорія Результат Посилання 2022 рік Вибір читачів Goodreads Жахи 2023 рік Премія Г'юго За найкращу повість Нагорода Локус За найкращий роман жахів Список рекомендованого читання RUSA Жахи

Переклад українською 2025 року у видавництві «Жорж» вийшов український переклад повісті. Перекладачка — Наталія Гоїн.

Нотатки

Примітки