Принцип возз'єднання Німеччини був складовою Основного закону Федеративної Республіки Німеччина з 1949 до 1990 рік. Цей конституційний припис знаходився, серед іншого, у преамбулі Основного закону. Органи Федеративної Республіки були зобов'язані сприяти возз'єднанню Німеччини ; таким чином, мета об'єднання країни під егідою однієї держави мала конституційно обов'язковий характер.Підсумок змісту наказу про возз'єднання: Georg Ress, Основи та розвиток внутрішньонімецьких відносин, у: Josef Isensee/Paul Kirchhof (ред.), Handbuch des Staatsrechts der Bundesrepublik Deutschland, Bd. I, 2-е вид., Гайдельберг 1995, § 11, прим. 55 та наступні. Отже, через цей припис Основний закон виходив із того, що після 1949 року існувала єдина Німеччина, більша за тодішню Федеративну Республіку (Західну Німеччину).
З 1969 року уряд Брандт-Шееля намагався покращити відносини з іншою німецькою державою (НДР). Опозиція ХДС/ХСС побоювалася, що це може підірвати наказ про возз'єднання. Федеральний конституційний суд підтвердив зобов'язання федерального уряду дотримуватися цієї конституційної мети, але залишив уряду свободу у виборі способу її реалізації.
З возз'єднанням 3 жовтня 1990 року мандат став застарілим. Договір про об'єднання вилучив наказ про воз'єднання з Основного закону. Натомість у преамбулі до Основного закону зазначено, що єдність Німеччини досягнуто.
Конституційно-правовий аспект міжнародного права на самовизначення Преамбула закінчувалася реченням:
Згідно з юриспруденцією Федерального конституційного суду, це створювало конституційне зобов'язання, обов'язкового для всіх державних органів, прагнути відновлення єдності Німеччини та сприяти досягненню цієї мети.
Однак спроба тодішньої опозиції заблокувати ратифікації Основного договору між Федеративною Республікою Німеччина та НДР, укладеного соціально-ліберальною коаліцією під керівництвом канцлера Віллі Брандта, через Федеральний конституційний суд зазнала невдачі, оскільки суд підкреслив автономність політики у визначенні способу реалізації державної мети возз'єднання . Питання східних кордонів також залишалося відкритим до об'єднання Німеччини. Див. також Wilhelm G. Grewe, Deutschlandvertrag, у: Werner Weidenfeld/Karl-Rudolf Korte (ред.), Handbuch zur deutschen Einheit 1949–1989–1999, нове видання 1999, с. 297:
«Отже, у Договорі про Німеччину возз’єднання завжди означало лише об’єднання Федеративної Республіки, НДР та Берліна. Від цього виходив також Німецький Бундестаг у прийнятому ним 2 лютого 1952 року „Законі про принципи вільного вибору установчого Німецького національного з’їзду“ […] До [остаточного врегулювання щодо Німеччини] кордони 1937 року могли слугувати вихідною датою для переговорів, але не як обов’язкова цільова дата»; Федеративна Республіка не була зобов’язана «розглядати їх як обов’язкову ціль переговорів».
Див. також Georg Ress, Grundgesetz, у тій самій праці, с. 408:
«Відмова від […] німецького поняття, яке лежало в основі наказу про возз’єднання старої преамбули […] (а саме Німеччина в межах станом на 31 грудня 1937 року)».
Возз'єднання в конституції НДР Конституції НДР 1949 та 1968 років також містили положення, спрямовані на возз’єднання. У статті 1 Конституції 1949 року зазначалося: Стаття 1 Конституції 1968 року зазначено лише, що НДР «є соціалістичною державою німецької нації».У статті 8 возз’єднання Німеччини згадується як мета, при цьому прямо вказується, що воно має відбуватися на основі соціалізму : У останній Конституції НДР 1974 року всі згадки про німецьку націю були вилучені. У статті 1 зазначено: Зі статті 8 мета возз’єднання Німеччини була повністю вилучена.
Після німецького возз’єднання 1990 року Зі вступом НДР до Федеративної Республіки Німеччина наказ про возз’єднання, передбачений Основним законом, який, зокрема, зосереджувався на «збереженні державної єдності німецького народу» Alfred Katz, Staatsrecht. Grundkurs im öffentlichen Recht, 18-е вид., Гайдельберг 2010, прим. 129., був виконаний і став застарілим. Тому преамбула Основного закону та дві інші статті були змінені або скасовані. У преамбулі тепер зазначено: З цього випливає така загальна державноправова позиція:
«Зміною преамбули та статті 146 Основного закону у попередній редакції, а також скасуванням статті 23 Основного закону у попередній редакції, мета возз’єднання в цілому виконана. Подальших територій, які могли б приєднатися, відповідно до чинного конституційним правом Федеративної Республіки Німеччина або міжнародного права більше немає [...]. Щодо включення інших територій Німецького Рейху в кордони станом на 31 грудня 1937 року, на які посилалася стаття 23, речення 2 Основного Закону (стара редакція) [...], більше немає правових підстав. Федеративна Республіка Німеччина у межах своєї конституційно та міжнародно визначеної території стала ідентичним існуючому Німецькому Рейху. З попередньої часткової ідентичності […] виникла повна суб'єктна ідентичність . Таким чином, Федеративна Республіка повністю успадкувала правовий та обов’язковий статус Німецького Рейху». Klaus Stern, у: Das Staatsrecht der Bundesrepublik Deutschland – Band V, C.H. Beck, Мюнхен 2000, с. 1964 та наступні (архівна копія від 25 січня 2016 у Internet Archive) (§ 135, розділ 3); ця позиція є беззаперечною у правознавстві (див. підтвердження у Stern, там само).
Інші накази про возз’єднання Наказ про возз’єднання існував
у конституції кантону Базель-Штадт .
Натомість конституційний обов’язок щодо державної самостійності існує:
в кантоні Базель-Ланд , за Державним договором 1955 року у Австрійській Республіці .
Див. також
[Територія приєднання] [Сталінські нотатки]
Посилання