Пахомій Русич Афонський (преподобномученик, в миру Прокопій; пом. 1730) — преподобний, мученик Православної церкви, народився в Україні у другій половині XVII ст. в сім'ї благочестивих батьків.

Прокопія в молодості викрали татари, які в той час робили часті набіги на Україну, і продали в рабство одному турку, який був за ремеслом шкірником, він відвіз святого з собою у свою вітчизну, в містечко Усаки, що знаходиться в Філадельфійській області (в Анатолії, азіатської частини Туреччини).

Мусульманин, навчивши юнака своєму ремеслу, всіляко намагався навернути його в магометанство, але Прокопій, добре розуміючи ремесло і старанно займаючись ним, гребував і чути не хотів про хибне вчення Магомета. Даремно настирний турок бив його палицями, погрожував та морив голодом – юний Прокопій з Божою поміччю терпів усе це з радістю та твердістю духу. Таким чином, цілих двадцять років залишався він у рабстві та полоні, служачи жорстокому пану з повною старанністю та відданістю. Тим часом, агарянин, бачачи, що не може вплинути на серце мужнього юнака ні погрозами, ні побоями, ні тортурами, вдався до сатанинських хитрощів: у нього була дочка-дівиця, і її він задумав використати для спокушання Прокопія і відступництва від віри Христової. Турок почав підлещуватися до нього, умовляти, пропонуючи йому в заміжжя дочку свою, обіцяв зробити повним спадкоємцем всього свого майна. Але непорочний юнак з твердістю і зневагою відкинув лестощі та пропозиції свого господаря, віддаючи перевагу чистоті душевній та тілесній над усіма скарбами світу і повторюючи в серці своєму апостольське слово: «Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?» (Рим. 8: 35).

Нарешті, його господар, бачачи непохитність думки Прокопія, звільнив його і дозволив йти, куди захоче. Прокопій прославив Господа і вже готувався в дорогу, як несподівано тяжко захворів. Тим часом сусідні турки, дізнавшись про все, що відбувалося з Прокопієм, і не бажаючи випустити його зі своїх рук, захотіли саму його хворобу використати на свою користь. Зібравшись у будинок, де лежав хворий юнак, вони розголосили неправду про те, що під час хворобливих нападів він зрікся Христа і дав їм слово стати мусульманином, коли одужає. Внаслідок цього, коли він почав одужувати від хвороби, його насильно одягли в турецький одяг, однак, не здійснивши обряду обрізання. Як не відмовлявся, як не заперечувався і як не проклинав Магомета і його вчення Прокопій, турки чути не хотіли, твердячи одне, що він уже одного разу назавжди зрікся своєї віри і належить їхньому пророку.

Прокопій з обуренням пішов звідти до Смирни під виглядом купця, а далі, скинувши з себе турецький одяг, втік на святу Афонську Гору, де оселився біля обителі святого Павла, в одного благочестивого старця Йосифа, який мав особливий дар міркування. Святий провів дванадцять років у послуху, прийнявши від цього старця чернечий постриг з ім'ям Пахомій і висповідавши все, що з ним відбувалося і що сталося в минулі роки.

У той час у Кавсокалівському скиті славився дивним житієм преподобний старець Акакій. Пахомій неодноразово чув про велике його подвижництво і, бажаючи, наскільки можливо, наслідувати старця і навчитися на досвіді істинного чернечого житія, переселився до нього. Шість років він провів під керівництвом преподобного Акакія, харчуючись трудами рук своїх, аж поки нарешті і сам став зразком подвижництва і окрасою посників, за що всі його полюбили і намагалися наслідувати його життя.

У той час, як Пахомій зміцнювався у духовному житті, його серце тремтіло від роздумів, чи не зрікся він справді Христа у хворобливому нападі чи безпам'ятстві.

Довго не міг він подолати цього душевного хвилювання і нарешті відкрився своєму духовному старцю, попросивши у нього благословення на мученицький подвиг. Старець, вважаючи, що це прояв гордині, а не благодатна дія Духа, докорив йому і прогнав від себе. Та незважаючи на це, Пахомій упродовж цілого року докучав своєму старцю бажанням мучеництва, а старець, вважаючи, що Пахомій страждає від духа гордості, бив його, принижував і благословляв непосильні труди послуху. Нарешті, бачачи, що Пахомійне залишає свого прагнення до мученицької смерті, старець разом з ним звернувся з молитвою до Бога, просячи відкрити Його святу волю. Потім обидва вони звернулися до порад старця Акакія та інших  відомих на той час старців, які й благословили юнака на цей подвиг.

Тож, Пахомій, у супроводі свого старця Йосифа, вирушив зі Святої Гори Афон до колишнього свого господаря, до містечка Усаки. Там турки відразу впізнали Пахомія, схопили його і привели до свого ефенді – начальника містечка, повідомивши, що Пахомій був у рабстві у їхнього сусіда і, з власної волі, зрікся Христа, внаслідок чого був прийнятий ними в магометанство і одягнений в мусульманський одяг, а тепер змінив своє слово і вдягнувся в чернечий християнський одяг.

Святий мученик відповів, що ці свідчення є неправдивими, тому що він ніколи не зрікався Христа – Істинного Бога.

Коли святий Пахомій вибрав смерть за віру в Христа, його відвели до в'язниці, де він пробув дві доби без їжі і води. На третій день судді вирішили умертвити святого. Цю звістку передав йому тюремний наглядач. Святий мученик, вислухавши вирок, прославив Бога і наступну ніч провів у славослів'ї та молитовному подвигу. Вранці Пахомія привели до судді для останнього катування, де він знову засвідчив свою вірність Христу. Коли святого зв’язали та  повели на місце страти, безліч турків і християн прямували за ним. Мусульмани знущалися над страстотерпцем, обпльовуючи і зневажаючи його, а християни, молилися за нього. Коли святого було приведено до місця страти і він схилив коліна, кат тихенько відмовляв його, щоб не губив даремно свого життя, а краще зрікся б свого Христа і насолоджувався земним блаженством, яке дарує Магомет вірним рабам його.

Та преподобномученик Пахомій не зрікся Христа.

І свята глава дивного страстотерпця була відсічена. А кат, щойно відтяв голову мученика, одразу почав біснуватися, кричав і пускав піну, бігав містом і через декілька днів помер.

Таким чином, Пахомій отримав славетний вінець мучеництва: святі його мощі через три дні були взяті християнами і з почестями поховані.

Коли святий Пахомій страждав за Христа, його старець Йосиф ховався, бо надзвичайно боявся, щоб не довідалися про нього турки. Потім, довідавшись, що його учень усічений, прийшов на місце, де лежало страдницьке його тіло, вклонився і, плачучи гірко, віддав йому шану.

Пахомій, сяючи небесним світлом, з’явився йому в сонному видінні і сказав, щоб старець не боявся, бо він буде захищений.

Тоді ж преподобний мученик Пахомій видимим чином був прославлений Богом чудесами: одна християнка з тих місць, від юності страждаючи хворобою голови, з вірою звернулася в молитві до преподобномученика Пахомія і, помазавши хворі частини тіла його кров'ю, зцілилася від своєї довготривалої хвороби. Жінка, радіючи одужанню, сповістила на Афонську Гору про святого мученика і про своє чудесне зцілення. Вона попросила святогорців написати ікону преподобномученика і надіслати їй як благословення. Афонські ченці виконали її прохання на честь і вшанування святого преподобномученика Пахомія, на славу Христа Бога, з Отцем і Духом Святим славленого. Амінь.

Святий Пахомій постраждав за Христа 7 травня 1730-го року у день Вознесіння Господнього. Християни перенесли святі мощі мученика в обитель святого апостола і євангелиста Іоана Богослова на о. Патмос, що в Егейському морі, де святий апостол Іоан був колись на засланні і написав тут Одкровення (Апокаліпсис).

Житіє прпмч. Пахомія Русича було складено преподобним Макарієм (Калогерасом), засновником Патмоської академії.

3 червня за новим стилем на Святій горі Афон та на острові Патмос, де  перебувають його мощі, вшановується день пам'яті вихідця з України – святого мученика Пахомія Патмоського, Русича Афонського, або Руського. Панігіри цього дня відзначають два афонських монастирі – Велика лавра й обитель Святого Павла.

Також 17 жовтня особливо вшановується святий Пахомій ченцями келії Благовіщення, монастиря Симонопетра, де зберігається частина його цілющих мощей.

Ігумен Продромос разом з братією келії Благовіщення завжди з радістю приймає чисельних паломників з України і неодноразово розповідав про житіє і страждання великого афонського святого українського походження – преподобномученика Пахомія Русича, на жаль, забутого в Україні.

Геронда Продромос висловлював жаль, що в Україні не вшановується цей видатний подвижник благочестя і під час однієї зустрічі благословив будувати в Україні у місті Рівне храм на честь преподобномученика Пахомія Русича Афонського і, як благословення для початку будівництва церкви, подарував частину мощей цього українського святого. Місто Рівне отримало великого покровителя і заступника перед Богом – преподобномученика Пахомія Русича Афонського.

Примітки

Джерела У Рівному постане новий храм