Станісла́в Са́вович Стриженю́к (нар. 3 березня 1931, Гайворон, Кіровоградська область) — український поет, публіцист, перекладач, драматург. Член Національної спілки письменників України з 1959 року. Лауреат літературних премій імені К. Г. Паустовського, П. Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурна столиця – 2019».

Біографія Народився 3 березня 1931 року в місті Гайворон на Кіровоградщині в родині хліборобів. Дитинство та юність припали на роки Другої світової війни та повоєнний період. Мріяв стати льотчиком. У 1947–1950 роках навчався в Одеській спеціальній середній школі Військово-Повітряних Сил, де також вчилися майбутні космонавти Георгій Добровольський та Георгій Шонін. Однак йому було заборонено продовжувати авіаційну кар'єру через те, що його батько, рядовий піхотинець, потрапив у німецький полон під час війни.

У 1955 році закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-хімік-технолог. З 1955 по 1959 рік працював на Актюбінському хімкомбінаті в Казахстані. Паралельно заочно навчався в Літературному інституті імені М. Горького в Москві, який закінчив у 1963 році.

Після повернення до Одеси у 1959 році був прийнятий до Спілки письменників України. Працював начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором Одеської кіностудії художніх фільмів та відповідальним секретарем Одеської обласної організації Спілки письменників України. Разом з Іваном Гайдаєнком та Олесем Гончаром був одним із засновників Одеської обласної Ради миру.

Творчість Друкувати вірші почав у 1956 році, перші поезії вийшли в колективній збірці «Голосом серця». Перша власна збірка «В братнім краю» вийшла у 1957 році. Є автором понад 30 поетичних збірок.

Поезія Стриженюка охоплює теми любові до України, оспівує Одесу, Причорномор'я, степи Казахстану, Карпати. Вона сповнена романтичного пориву, філософських роздумів та теплих почуттів до людини-творця. Значну частину його творчості складають афористичні мініатюри.

Станіслав Стриженюк є автором драматичної козацької думи в трьох частинах «Судний день», присвяченої гетьманам Івану Мазепі та Пилипу Орлику. Перша частина твору, «Батурин», у 2008 році здобула першу премію на Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» в номінації «П'єси» та нагороду «Золоте перо».

Переклав українською мовою твори італійського поета Коррадо Калабро (книга «Червоний колір Алікуд», 1995) та поему «Лучафер» класика румунської та молдовської літератури Міхая Емінеску.

Окремі вірші Стриженюка перекладені англійською, болгарською, польською, угорською та іншими мовами.

Бібліографія (вибране) «В братнім краю» (1957) «Земля орлів» (1960) «Рубікон» (1962) «Слава Ковалівна» (поема, 1964) «Моя Платанія» (1967) «Журавлинь» (1968) «Пасати — вітри постійні» (1970) «Красень-світ» (1976) «Квітка долі твоєї» (1987) «Ім'я твоє шепочу» (1989) «Вибране» (1991) «Екслібриси» (2001) «Тетянин день» (2004) «Судний день. Батурин» (2008) «Акорди часу» (2021) «На круги своя: книга мініатюр» (2022) «Мир. Любов. Пам'ять» (2024)

Нагороди Премія імені Костянтина Паустовського (2011) Премія імені Павла Тичини «Золоте перо» (2008) Муніципальна премія «Культурна столиця» (2019) Почесна відзнака загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» Пожиттєва державна стипендія для видатних діячів культури (2015)

Примітки

Джерела

Станіслав Савович Стриженюк: біобібліографічний покажчик / упоряд. О. Г. Нуньєс. — Одеса: ОДНБ ім. М. Горького, 2007. — 84 с. — (Серія «Письменники Одеси»; вип. 25).