Дофіне (/do.fi.ne/) — історико-культурний регіон Франції, який у давнину називався В'єнн (оскільки саме місто В'єнн було столицею колишньої провінції Viennensis). Розташований у південно-східній частині сучасної Франції, він мав столицю в Греноблі.

Дофін В'єнн був державним утворенням під владою графів Альбону, які прийняли титул дофінів. Виник він на теренах стародавнього Провансу й упродовж XI–XIV століть входив до складу Священної Римської імперії.

1343 року король Франції Філіп VI Валуа, перебуваючи в Сент-Коломбі, видав патентну грамоту, згідно з якою він та його наступники мали носити титул «дофіна В'єннуа». Остаточне приєднання Дофіне до Французького королівства відбулося 1349 року.

У XV столітті провінція набула своїх остаточних кордонів. Вона зберігала певну автономію до 1457 року.

Під час Французької революції Дофіне було ліквідовано як адміністративну одиницю та поділено на три департаменти: Дром, Верхні Альпи та Ізер. У XIX—XX століттях частина його території була приєднана до департаменту Рона.

Мешканців регіону називають дофінуа.

Топонімія Назва Delphinatus Viennensis (лат.) традиційно виводиться від грецького «дельфіні» (дельфін). Водночас існує й інша гіпотеза: титул пов'язували зі святим Дельфіном БордоськимSite francois.caussin.free.fr, texte "De l'origine du terme " Dauphiné " pour qualifier certains territoires et de celui de " Dauphin " pour désigner leur prince..

У будь-якому випадку правителі В'єннської землі використовували герб із зображенням дельфіна. Це пов'язувало їх із королівством Арль — феодальною державою, що простягалася від Бургундії до Середземномор'я та сприймалася крізь призму християнської символіки, запозиченої з античної міфології.

Дофін засвідчений 1285 року для позначення території князівства. Перша згадка зустрічається у Паризькому договорі від 25 січня 1285 року між герцогом Бургундським щодо питання успадкування престолу.

Географія

У період Старого режиму межі провінції були такими:

на півночі — річка Рона, яка відділяла її від Брессу та Бюже; на сході — Савойя та П'ємонт; на півдні — Прованс і Конта-Венессен; на заході — Лангедок і Ліон (по Роні від Сен-Поль-Труа-Шато до околиць Ліона).

Столицею провінції був Гренобль, де містився провінційний парламент. В'єнн, однак, залишався головним церковним центром, адже саме там знаходилася архієпархія, що охоплювала більшу частину території Дофіне.

Дофіне відзначалося різноманітними природними умовами:

Нижній Дофін — рівнини й горбисті райони на північному заході та вздовж долини Рони; Верхній Дофін — Альпи з внутрішньоальпійськими долинами; Передальпи — масиви Веркор і Шартрез; суворі рівнини В'єннуа та Валентинуа з більш середземноморським характером.

Найвищою точкою регіону є хребет Екрен (4102 м).

За часів Стародавнього порядку Дофін поділявся на бейлівіки.

Нижній Дофін

У Ба-Дофіне можна було виокремити кілька політичних та географічних утворень:

В'єннська династія, яка об'єднувала графство В'єнн навколо міста В'єнн (анексованого 1450 року до королівства Франції), графство Альбон та турріпінців навколо міста Ла-Тур-дю-Пен, а також Роянів; Валентинуа з містом Валансія — графство, анексоване Карлом VI 1404 року; Діоїс, навколо єпископського міста Ді — графство, також анексоване 1404 року; воно включало природний регіон Веркор; Трікастен, з центром у невеликому єпископському місті Сен-Поль-Труа-Шато.

Князівство Оранське було приєднане до Дофіне 1734 року, хоча Орансько-Нассауський дім відмовився від своїх прав на цю територію ще 1713 року. 1793 року його остаточно включили до департаменту Воклюз.

Верхній Дофін

У Верхньому Дофіне виділялися:

Баронства, об'єднані з Дофіне на початку XIV століття, серед яких Ньон та Бюї-ле-Баронні; Гапенсе з єпископським містом Гап — графство, анексоване 1202 року; воно включало природні регіони Бошен, Шамсор і Деволюї; Амбрен, навколо єпископського міста Амбрен — графство, також анексоване 1202 року; до нього входили країна Шорж і Гільєструа; Бріансонне з центром у місті Бріансон — графство, анексоване близько 1040 року; воно включало також область Кейра; Гресіводан зі столицею у Греноблі — графство, приєднане 1116 року; охоплювало природні регіони Уазан, Трієв, Матезін, Вальбонне і долину Гресс. Щоб завершити опис Верхнього Дофіне, слід згадати й про так званий «італійський Дофіне», який належав до Бріансонне до 1713 року й включав високогірні долини Улькс, Клюзон та Варайта.

Демографія Різні території Дофіне зазнавали неоднакового демографічного розвитку. Рівнини Ба-Дофіне та великі міста мали користь від зростання населення протягом ХХ століття завдяки промисловому розвитку й напливу іноземних робітників. Натомість гірські райони Верхнього Дофіне пережили значне знелюднення: населення різко скорочувалося, що підтверджує демографічний спад у Верхніх Альпах до 1950-х років.

Сьогодні всі території регіону знову виграють від зростання населення, спричиненого економічним розвитком, туристичною привабливістю, а також, у випадку Північної Ізер, близькістю до Ліонської агломерації.

+Демографія Дофіне та його департаментів з 1801 року Територія 1801 рік 1851 рік 1901 рік 1954 рік 1975 рік 1999 рік 2007 рік 2013 Департамент Дром 235 357 327 000 297 000 275 280 361 847 437 657 473 428 494 712 Департамент Верхніх Альп 112 500 132 000 109 510 85 067 97 358 121 338 132 482 139 279 Департамент Ізер 413 109 578 000 544 243 587 975 860 339 1 092 778 1 178 714 1 235 387 Муніципалітети Дофіне в департаменті Рона - - 37 544 175 209 418 571 466 193 494 004 508 464 Дофін 760 966 1 037 000 988 297 1 123 531 1 738 115 2 117 966 2 265 267 2 377 842 Джерело [джерело]<span typeof="mw:Entity">&nbsp;</span>недостатньо] Catégorie:Article à référence insuffisante : INSEE До середини ХХ століття населення регіону залишалося відносно стабільним, але від цього часу зростання стало дуже інтенсивним. Варто зазначити, що багато комун на півночі провінції (зокрема Вілєрбанн, Брон, Сен-Прієст, Корба, Фейзен та Венісьє) у різні роки було передано до департаменту Рона: 4 комуни 1852 року, 23 комуни 1967 року та ще одна 1971 року. 2007 року загальне населення цих комун становило 494 004 мешканці.

Щільність населення у Дофіне становить 113,65 особи/км², з чіткими відмінностями:

у частині Рони — 1232 осіб/км²; у департаменті Ізер — 159 осіб/км²; у Дромі — 73 осіб/км²; у Верхніх Альпах — лише 23 осіб/км².

2009 року в одному лише Греноблі проживала майже чверть усього населення Дофіне. Другим за величиною містом є Валанс. Окрім цього, регіон вирізняється мережею середніх за розміром міст, розташованих по всій території (Гап), Ешироль, Монтелімар тощо).

Історія

Античність та Середньовіччя

Дофін у давнину був заселений галльськими племенами аллоброгів, сеговеллонів, воконсів та трикастинців. Столицею аллоброгів була В'єнна (Vienne). Їхні землі простягалися від Женеви на південь, охоплюючи також район Гренобля (давнє Куларо), який спочатку був лише важливим переправним пунктом через Ізер.

Ганнібал у Дофіне На початку Другої Пунічної війни (218 р. до н. е.) Ганнібал вів свою армію з Гіспанії(сучасна Іспанія) до Італії через Альпи. Його маршрут описували античні історики Полібій та Тіт Лівій, проте точний шлях досі залишається предметом дискусій. Відомо, що він перетинав територію аллоброгів, які займали обширні землі Північних Альп.

Полібій згадує, що початковою точкою перетину Альп було місце злиття Рони з річкою, яку він називає Скарас (або Скарос) — більшість дослідників ідентифікують її з Ізером. Тут ріки утворювали острів, що слугував важливим орієнтиром. Лівій додає більше подробиць і описує конфлікт аллоброгів, який Ганнібал використав на свою користь:

«Серед аллоброгів, другого за могутністю народу Галлії, вибухнула суперечка між двома братами за владу. Старший, на ім'я Бранк, був позбавлений престолу молодшим. Ганнібал, виступивши арбітром, повернув владу старшому. У вдячність той забезпечив карфагенян провіантом та теплим одягом, необхідним для переходу через холодні Альпи» (Тіт Лівій).

Після цього Ганнібал повернув на землі трикастинців, оминув кордон воконсів і пройшов територією трикоріїв, без затримок дійшовши до берегів Дюрансу.

Перші сліди християнства у Дофіне датуються II століттям: тоді громади існували переважно у В'єнні. У IV столітті християнство поширилося на весь регіон. Найвідомішими діячами ранньої церкви були святий Мамерт В'єнський, який започаткував традицію молитов, та святий Марцелін.

До феодалізму

Варварські вторгнення та феодалізація Після занепаду Римської імперії Дофін зазнав численних вторгнень. Вестготи й алани розграбували Валенс, Монтелімар та інші міста. 442 року в регіоні оселилися бургундці, зробивши В'єнну — місто, що зберігало престиж римського центру, — столицею свого королівства.

Близько 740 року регіон потерпав від нападів сарацинів, які неодноразово грабували В'єнну та Гренобль. Остаточне вигнання загарбників пов'язують із діяльністю єпископа Ізарна Гренобльського та допомогою іноземних союзників — лангобардів, алеманів і знатного роду Енарів із Монтенара...

У складі франкських держав За Верденським договором 843 року Дофін увійшов до королівства Лотаря, 855 року перейшов до Карла Прованського, а після його смерті 863 року — під владу Лотаря II. Після смерті останнього (869 р.) територію було розділено між Карлом Лисим і Людовиком Німецьким за Мерсенським договором (870 р.), за яким В'єннське графство дісталося Карлу.

875 року Карл Лисий проголосив себе імператором. Після смерті його сина регіоном фактично керував Бозон, намісник В'єнни, який 879 року проголосив себе королем Бургундії. Його держава разом із Провансом увійшла до складу Королівства Арль, що зберігало незалежність до 1032 року, коли було приєднане до Священної Римської імперії.

Велика відстань від імператорської влади сприяла формуванню феодальних відносин. У регіоні з'явилася низка невеликих світських і церковних держав. Об'єднання територій у єдине князівство Дофіне стало заслугою графів Альбону, які згодом прийняли титул дофінів В'єннуа.

В'єннський собор (1311—1312) Найважливішою подією, яка ознаменувала В'єнн як імперське місто, став В'єннський собор, що відбувся між 1 жовтня 1311 року та 6 травня 1312 року.

Близько ста десяти прелатів (із трьохсот запрошених) з усього християнського світу, Папа Климент V, король Франції Філіп IV Красивий та його сини, Людовік д'Евре, брат короля, Ангерран де Маріньї, Гійом де Ногаре та Гійом де Плезіан, а також численні барони й лицарі з Франції були присутні на засіданнях, які ухвалили остаточне рішення про скасування Ордену тамплієрів. Це відбулося згідно з папською буллою Vox in excelso (22 березня 1312 року).

Другою буллою, Ad providam Christi Vicarii (6 травня 1312 року), Климент V передав майно тамплієрів ордену госпітальєрів. Третьою буллою, Considerantes dudum, папа визначив долю колишніх тамплієрів, розділивши їх на дві категорії: тих, хто визнав свою провину, та інших.

Герцогська держава (1040—1349) Графам Альбону вдалося в межах феодального ладу піднятися над іншими сеньйорами й здобути перевагу в регіоні. Їхня історія простежується від 1040 року, коли Гігес I Старий, сеньйор Анноне, який також володів Шейсьє та Шамсором, розширив свої володіння, придбавши частину В'єннуа, Гресіводана та Уазана. Імператор Конрад II Салічний подарував йому Бріансонне, тоді як Гумберт I Савойський, перший граф Савойї, отримав Мор'єн. Таким чином, Савойя і Дофіне формувалися поруч, у тісному суперництві.

Це була квазінезалежна держава, що залишалася частиною Священної Римської імперії. У цей період графи ухвалили важливе рішення щодо єдності своїх володінь: вони обрали Гренобль — місто середнього значення в XI столітті — як столицю. Вибір на користь Гренобля, а не В'єнна, давньоримської метрополії, дозволив графам забезпечити владу як над Нижнім, так і над Верхнім Дофіне.

Водночас території Дофіне і Савойї перетиналися: Фосіньї належав Дофіне, тоді як Савойя контролювала Вуарон і Ла-Кот-Сент-Андре. Ця переплетеність викликала постійні конфлікти між двома домами.