Марія Аліса да Сілва Жорже (порт. Maria Alice da Silva Jorge; 1924 — 2008) — видатна португальська мисткиня, відома як художниця, граверка, керамістка, ілюстраторка книг, а також співавторка навчального видання з гравюри. Марія Аліса да Сілва Жорже вважається однією з ключових постатей руху оновлення португальської гравюри, який розгорнувся у 1950-х роках. Через свою принципову позицію, а саме підтримку родин політичних в'язнів, Марії Алісі да Сілва Жорже було заборонено займатися викладацькою діяльністю у сфері мистецтва протягом дев'ятнадцяти років.

Раннє життя Народившись у 1924 році в Лісабоні, Португалія, Марія Аліса да Сілва Жорже присвятила роки освіті у сфері мистецтва. Вона почала з навчання у Школі прикладних мистецтв імені Антоніу Аррою, а з 1946 по 1954 рік удосконалювала свої навички у Вищій школі образотворчих мистецтв Лісабона. Крім того, у 1948 році вона пройшла курс архітектурного креслення у Школі образотворчих мистецтв Порту. Отримавши педагогічну освіту в Лісабонському університеті (1952–1953), вона працювала викладачем технічних дисциплін з 1951 по 1955 рік. З 1954 по 1961 рік мисткиня була одружена зі знаним художником Жуліу Помаром.

Кар'єра Творчість Марії Аліси да Сілва Жорже стала доступною широкій публіці в 1950-х роках завдяки її участі у Загальних виставках пластичних мистецтв (EGAP). Мисткиня була універсальною: окрім основних напрямків — гравюри, живопису та малюнка — вона також створювала роботи з кераміки, плитки, скла та гобеленів. Значну частину її діяльності становила ілюстрація книг. Вона співпрацювала з багатьма португальськими авторами, серед яких Акіліну Рібейру, Давід Моран-Феррейра та Матильде Роза Лопес де Араужу. Жорже проілюструвала португальські видання низки світових класичних творів, включаючи «Декамерон», «Божественну комедію», «Повчальні новели» Мігеля де Сервантеса та «Тисячу й одну ніч». На початку 1960-х років вона також була авторкою ілюстрацій до збірок португальських поетів, упорядкованих Жозе Режіу.

У 1950-х роках гравюри Жорже переважно фокусувалися на зображенні сцен із щоденного життя, демонструючи людей за роботою та особливе місце жінок у суспільстві. Завдяки цій увазі до жіночих образів її навіть називали «жінкою, яка показала нам жінок». Саме в цей період найяскравіше проявилося її прагнення підкреслити гідність життя робітничого класу. Через таку громадянську позицію вона зазнала переслідувань: у 1955 році, згідно з розпорядженням диктаторського режиму Estado Novo, художницю звільнили зі школи, де вона викладала гравюру, живопис та малюнок. Її «провина» полягала в тому, що вона надавала допомогу родинам політичних в'язнів. Унаслідок цього їй було заборонено працювати в державних установах аж до моменту Революції гвоздик у 1974 році. Варто зазначити, що саме 1955 рік став початком нового етапу в її творчості, коли вона почала створювати гравюри з оголеними фігурами.

У 1956 році Жорже долучилася до спільної творчої майстерні на площі Алегрія в Лісабоні, де працювала разом зі своїм чоловіком Помаром та скульпторами Васко Перейрою да Консейсау і Марією Баррейрою. Того ж року вона стала однією із засновниць «Gravura – Кооперативного товариства португальських граверів» та обіймала посаду члена його ради директорів з 1956 по 1968 рік. У другій половині 1960-х років у творчості мисткині відбувся злам: її роботи набули більш абстрактного вигляду, а сама вона почала приділяти більше уваги олійному та акварельному живопису. Завдяки стипендії від Фонду Галуста Гюльбенкяна вона відвідала Париж у 1968–1970 роках, а пізніше, з 1976 по 1978 рік, отримала ще одну стипендію в Португалії для роботи над альбомом, присвяченим технікам гравіювання. Окрім художньої практики, вона вела курси з гравіювання, а у 1980-х роках, спільно з Марією Габріель, опублікувала книгу «Técnicas da Gravura Artística» («Техніки художньої гравюри»). Жорже також обіймала посаду члена Технічної ради Національного товариства образотворчих мистецтв з 1980 по 1984 рік.

Твори Марії Аліси да Сілва Жорже зберігаються у великих мистецьких колекціях. Зокрема, їх можна знайти у фондах Національного музею сучасного мистецтва та Музею Галуста Гюльбенкяна в Лісабоні, а також у Португальському культурному центрі / Фонді Галуста Гюльбенкяна в Парижі, на додаток до інших зібрань.

Нагороди та почесні звання У червні 1993 року за свої видатні мистецькі досягнення Марія Аліса да Сілва Жорже була удостоєна високої нагороди — їй присвоїли звання офіцера Ордена Святого Якова Меченого.

Смерть Марія Аліса да Сілва Жорже пішла з життя у Лісабоні на вихідних — між 16 та 17 лютого 2008 року. Її поховали на лісабонському кладовищі Алту-ді-Сан-Жуан.

Персональні виставки Нижче наведено список персональних виставок Жорже.

1960 – Живопис і гравюра. Cooperativa Gravura, Лісабон. 1963 – Живопис. Галерея Diário de Notícias, Лісабон. 1968 – Гравюра. Cooperativa Gravura, Лісабон. 1971 – Гравюра, малюнок, живопис. Галерея Сан-Франциско, Лісабон. 1972 – Живопис. Фонд Калуста Гульбенкяна, Лісабон. 1977 – Живопис та акварель. Туристична рада Коста-ду-Сол. 1978 – Живопис і графіка. Sociedade Nacional de Belas Artes, Лісабон. 1980 – Живопис та акварель. Galeria Tempo, Лісабон. 1980 – Живопис та акварель. Галерея Альварес, Порту . 1982 – Живопис, акварель та малюнок. Галерея Ани Ізабель, Лісабон. 1985 – Живопис. Галерея Diário de Notícias, Лісабон. 1986 – Акварелі та малюнок. Галерея Бертран, Лісабон та Порту. 1991 – Живопис та акварель. Галерея Римського театру, Лісабон. 1991 – Живопис та акварель. Романтичний будинок-музей, Порту. 2013 – Ретроспектива періоду неореалізму. Музей неореалізму, Віла-Франка-де-Шіра .

Примітки

Зовнішні посилання

Приклади робіт Аліси Жорже