Брати Стругацькі, відомі насамперед своїми фантастичними повістями та романами, між 1955 та 1963 роками написали близько п'ятдесяти оповідань та інших творів малої форми.

Перший закінчений твір А. Н. Стругацького, рукопис якого зберігся, — оповідання «Як загинув Канг» (), написане 1946 року. Перші літературні спроби Б. Н. Стругацького належать до середини 1950-х років. Приблизно 1955 року брати спробували розробити техніку роботи вдвох, результатом чого стало оповідання-буриме «Піщана гарячка» (), опубліковане лише 1991 року. Надалі брати Стругацькі паралельно працювали над творами великої форми — повістями та романами — і продовжували писати оповідання, причому сюжетну ідею, як правило, розробляв один зі співавторів, а спільна робота відбувалася вже на завершальній стадії.

Перше опубліковане оповідання — «Ззовні» — написано 1957 року і надруковано 1958 року в журналі «Техніка — молоді». Практично відразу його розширено до повісті в трьох оповіданнях, яка побачила світ ще за два роки. Частина творів малої форми кінця 1950-х років склали роман (визначуваний також як повість або цикл оповідань) «Полудень, XXII сторіччя» (1962). Деякі оповідання, як от «Шість сірників» (), набули популярності, їх багаторазово перевидано та перекладено іноземними мовами.

На 1963 рік брати-співавтори, за власними словами, усвідомили, що їм «нецікаво» писати оповідання, і більше не зверталися до цього жанру. Опубліковані раніше твори малої форми в 1970—1980-х роках рідко та нерегулярно перевидавались. У 1990-2000-х роках у складі зібрань творів побачили світ багато архівних текстів, які не призначалися до публікації або «забраковані» співавторами. Деякі начерки та сюжети використано в інших творах фантастів; у автобіографічному романі «Кульгава доля» ранні оповідання письменників подано надзвичайно самокритично, з жорсткою самоіронією. Історію створення більшості оповідань викладено в «» Бориса Стругацького, написаних для зібрання творів видавництва «Сталкер» і виданих окремою книгою 2003 року.

Рання літературна творчість

Перші літературні спроби Бориса Стругацького За спогадами Б. Н. Стругацького, його брат Аркадій (на 8 років старший) у Ленінграді перед початком Німецько-радянської війни написав «зубодробильний» фантастичний роман «Знахідка майора Ковальова», переписаний від руки у двох шкільних зошитах. Цей рукопис безповоротно зник під час блокади Ленінграда (за іншою версією — був «замотаний» шкільними друзями). Аркадій Стругацький намагався також складати вірші і навіть випускав у школі «літературний журнал» — у вигляді зошита з ілюстраціями авторів-видавців. Продовжено ці заняття після 1943 року під час навчання у у Москві.

«Як загинув Канг» Найранішим зі збережених творів А. Н. Стругацького є оповідання «Як загинув Канг» (). Рукопис — саморобний зошит на 14 аркушів, текст написано чорною тушшю та доповнено ілюстраціями автора. Оповідання датовано 29 травня 1946 року, часом, коли 20-річний курсант Військового інституту іноземних мов Аркадій Стругацький перебував у відрядженні в розпорядженні МВС Татарії як перекладач із японської мови на слідство під час підготовки Токійського процесу. 27 квітня 1946 року А. Н. Стругацький писав із Казані братові, що його дуже вразило оповідання О. Казанцева «Вибух» і це спонукає, «використовуючи хвилинки вільного часу, котнути щось подібне». Є припущення, що претекстом стало оповідання Герберта Веллса «».

Оповідання пролежало в архіві письменників до 2001 року, коли його вперше опубліковано в зібранні творів видавництва «Сталкер». Далі його перевидавали і 2010 року випущено в перекладі чеською мовою.

У тексті йдеться про величезного глибоководного хижака — Канга (на ілюстраціях Аркадія Стругацького він нагадує архаїчну рептилію — щось середнє між плезіозавром та іхтіозавром). Незрозуміла сила, на рівні інстинкту, змушує Канга піднятися на поверхню і втрутитися в бій підводного човна та есмінця. Канг пошкоджує підводний човен, але гине від гармат есмінця. Сюжет, мабуть, навіяно ще довоєнними книгами про підводний світ («Таємниці морських глибин» і «Сліди на камені» ) і інспіровано похмурими умовами допитів та утримання підслідних. На думку А. Скаландіса, «…оповідання дуже наївне, учнівське, але вже цілком зроблене, грамотне, легко читається…» Тематика його — «ривок до свободи, до світла, за межі остогидлого похмурого світу» — визначала творчість Стругацьких протягом багатьох десятиліть.

«Перші» Під час служби дивізійним перекладачем на Камчатці А. Н. Стругацький намагався писати і велику фантастичну повість. Сліди роботи над нею залишилися в «начерку», відомому під назвою «Перші» (). Пізніше сюжетну ідею і сам текст використано в «Країні багряних хмар». Йшлося про екіпаж радянських космонавтів, відправлених на Венеру, щоб пробитися до берегів «Голконди». Через загибель зорельота поранені Командир, Інженер і Лікар, позбавлені можливості повернутися, вирішують виконати завдання своєї експедиції. Обидва рукописні варіанти побачили світ 2005 року в антології «Невідомі Стругацькі» (). Ранній, закінчений варіант в окремому зошиті датовано березнем 1953 року. Кінець його похмурий, але оптимістичний: хоча екіпаж гине в повному складі, оповідання завершено фразою «Фортеця впала, але гарнізон переміг».

«Творіння юнацьких років» Тека з такою назвою містила рукописні матеріали, які Аркадій Стругацький написав під час навчання та служби на Камчатці. Крім авторських робіт Аркадія Натановича, у теці представлено початок перекладу повісті Р. Кіплінга «» (три розділи чернетки та півтори перебілені розділи) та переклад оповідання В. Джейкобса «Тигрова шкура». Матеріали найрізноманітніші — наприклад, у листуванні Аркадія Стругацького жовтня 1952—1953 року виношується задум повісті про «нового Тарзана», який отримав ім'я Румата. Від лютого 1953 року з'являються ідеї та нотатки масштабного художнього полотна про Венеру, які згодом лягли в основу «Країни багряних хмар», як от «Перші».

Вже тоді А. Стругацький демонстрував певні літературні амбіції: оповідання «Випадок у варті» про спробу диверсантів прорватися через кордон СРСР надіслано в хабаровську газету «Суворовський натиск», про що згадано в листі від 6 вересня 1953 року. В романі «Кульгава доля» є таке:…До чего же хотелось увидеть свое имя напечатанным, почувствовать себя писателем, выставить напоказ клеймо любимца муз и Аполлона! И какое же это было горькое разочарование, когда «Суворовский натиск», дай бог ему здоровья, завернул мне мою рукопись под вежливым предлогом, что «Случай в карауле» не является типичным для нашей армии! Святые слова.

Вперше оповідання опубліковано в електронній версії «Повного зібрання творів» (2015 рік), після чого воно неодноразово виходило в збірках ранньої творчості Стругацьких.

«Четверте царство (На межі можливого)» Б. Н. Стругацький визначав цей текст як «велике оповідання (чи маленьку повість?)». За його твердженням, А. Н. Стругацький працював над повістю навесні — влітку 1952 року на Камчатці. Лише 2015 року хранителька архіву Стругацьких С. П. Бондаренко виявила титульну сторінку біловика, на якій поставлено дату «літо 1955 року». В листуванні з братом «Четверте царство» згадан в листі від 14 березня 1955 року. У різних листах збереглися інші сліди первісного задуму; оповідання називалася тоді «Синя хмара Акадзі». Текст, розбитий на чотири глави, витримано в дусі фантастики близького прицілу. Основна сюжетна лінія будується навколо викриття японських та американських шпигунів, які прагнуть вивезти з СРСР зразки небілкового життя, яке харчується продуктами радіоактивного розпаду. Таке саме фантастичне припущення пізніше використано в повісті «Країна багряних хмар». Архівний текст уперше опубліковано в зібранні творів «Сталкера» (2001) і перевидано в м'якій обкладинці в серії «» (2006). У Саранську 2015 року малим тиражем вийшло єдине окреме видання повісті. Спеціальних досліджень та літературно-критичного розгляду «Четвертого царства» не було.

Доктор культурології (Мордовський державний університет імені М. П. Огарьова) відзначив складність жанрової класифікації тексту «Четвертого царства», який можна і віднести до військових пригод, і схарактеризувати як або детектив. Змішування фантастичного допущення з патріотичною історією про прикордонників не було оригінальним, а типовим для радянської фантастики сталінської доби, Аркадій Стругацький цілком перебував у руслі усталеної традиції. При цьому, з точки зору А. Танасейчука, текст «Четвертого царства» не поступається, а навіть перевершує літературний рівень творів тодішніх «метрів» шпигунського роману (, М. Шпанов, Ю. Долгушин, С. Бєляєв). У оповіданні представлено розвинену інтригу, герої дуже «опуклі», людяні й щирі. Щирий пафос великих досягнень практично в тих самих формах відтворено в наступних творах А. Н. Стругацького — «» і «Країна багряних хмар». Біографи Стругацьких і Г. Прашкевич згодні з твердженням про стильову близькість цих творів, вважали «Четверте царство» тягучою «неоковирною» повістю, схожою на аналогічні (і не найуспішніші) тексти зі серії «Воєнні пригоди». Успіхом молодого письменника А. Танасейчук називав і центральний образ повісті — капітана Олешка. Прототипом його став, імовірно, сам Аркадій Стругацький: не надто підхожий за складом особистості для армії, високий незграбний перекладач з японської мови, який носить окуляри. Подвигів він не робить, більш того, отримує поранення, скорше через власну незграбність, а «розколює» шпигуна практично випадково. Тобто над товаришами його підносить лише інтелект; в іншому він сповнений комплексів, бо йому «не довелося брати участь ні в боях з німцями, ні в боях з японцями, у нього ніколи не стріляли, і ворогів він бачив лише полоненими. Це дуже пригнічувало його, і він завжди відчував сором і якусь провину перед своїми товаришами і начальниками, що пройшли через горнило війни».Невипадково й місце дії — острів, названий в оповіданні Кунашу. Однак на реальному Кунаширі старший лейтенант Стругацький так і не побував, оскільки в листопаді 1952 року його відряджено на Парамушир і Шумшу для ліквідації наслідків землетрусу і цунамі.

За даними Д. Володихіна та Г. Прашкевича, Аркадій Стругацький мав намір опублікувати «Четверте царство», про що повідомляв братові Борису. Переговори про друкування повісті в «Детгизі» велися ще навесні 1957 року, проте подальша доля тексту незрозуміла. Аркадій Натанович активно «пробивав» у друк «Попіл Бікіні» (повість-памфлет, подібну в літературному плані), а спроби прилаштувати «Четверте царство» швидко припинилися. Можливо, причиною було те, що А. Стругацький служив у військовій розвідці на Далекому Сході і не зміг оперативно опублікувати текст через можливі сумніви редакторів щодо збереження державної таємниці. «Коли підписки „розтанули“, прийшли інші часи і текст перечитувала інша людина з іншим літературним досвідом. У 1957-му він ще разок — досить мляво — спробував щастя, а пізніше просто не захотів псувати собі репутацію, друкуючи справжню простоту з давно минулих днів».

Перші літературні спроби Аркадія Стругацького Брати Стругацькі, зрідка зустрічаючись під час відпусток старшого з них, грали у вигадану країну, називану «Арканаром». Назву вигадав Аркадій. Бібліограф В. Борисов з'ясував, що назву утворено від прізвиська старшого Стругацького «Арк» та королівства «Казінаріо» з фільму Рене Клера «». Збереглися карти цієї країни, таблиці та схеми, проте з уцілілих матеріалів неможливо уявити, в чому ця гра полягала. Далі брати́ порізно (в Ленінграді й на Камчатці) стали розробляти ідею обміну живих істот розумом. В архіві А. Н. Стругацького зберігся малюнок 1953 року «Сальто-Мортале», ідею якого — вплив на нейрони мозку — використано 1960 року в оповіданні «Шість сірників».